Анатолій Шорохов ■ ІСТОРІЯ ■ №38, 2023-09-24

Вісімсот років тому сталась подія, яка змінила долю України-Русі. Зі Сходу увірвалася орда, яка була відсталою в господарському і культурному відношеннях, але сильною у військовому. Її переваги – один керівник, талановитий організатор, хитрий і підступний Чингіз-хан і створена ним швидка боєздатна армія. Проти неї не встояли ослабленні внутрішніми чварами держави Китаю,  Хорезмшахів, Грузії, Вірменії, Азербайджану, так само, як й інші кочівники – половці. Останні, відступаючи, привели за собою в степи Причорномор’я, монголо-татарське військо.

Спільна біда єднає колишніх ворогів

Основні сили половців були розгромлені в битві на Дону. Відступаючи від війська, очолюваного найкращими полководцями Чингіз-хана Джебе-нойоном і Субедей-багатуром, половці переправилися на правий берег Дніпра. Їхні посланці прибули у Київ і стали просити допомоги, щоб відбитися від несподіваної напасті, котра звалилася на них. В літописах розповідається, що вони говорили, звертаючись до киян: «Якщо ви не поможете нам – то нині ми порубані були, а ви завтра порубані будете».  Половці були постійним «головним болем» для Русі, але на цей раз всі зрозуміли, що прийшли вороги набагато страшніші за них. Тож на нараді князів у Києві вирішили, що краще зустріти нових ворогів «на чужій землі, аніж на своїй».

Відсутність єдності й суперництво серед князів

Очолили похід троє найсильніших правителів України-Русі – великий князь Київський Мстислав Романович, князь Чернігівський Мстислав Святославич і князь Галицький Мстислав  Мстиславич (Удатний).  Місцем збору було обрано правий берег Дніпра, біля острову Хортиця. Однак між трьома Мстиславами не було єдності: кожен із них хотів бути першим і одноосібно керувати походом. Мстислав Удатний пропонував переправитися через Дніпро і розбити непроханих гостей на лівому березі – в степу, Мстислав Романович –  дати бій на самому Дніпрі, а Мстислав Святославич очікував, не знаючи до якої  пропозиції йому пристати. Поміж тим, на березі Дніпра з’явились кінні роз’їзди вершників, котрі стали роздивлятися руське військо. Мстислав Удатний не витримав і вирішив їх атакувати. Він перейшов із тисячею воїнів на лівий берег річки. За ним вирушили кінні полки Мстислава Романовича. Монголів побили. Більшість удільних князів, які приймали участь в поході, були впевнені, що легко розіб’ють монголів. Вони не послухалися тверезого голосу галицького воєводи Юрія Домажирича, який попередив усіх, що монголи добре стріляють із луків і непогано б’ються. 

Битва на Калці та її трагічний фінал

23 травня 1223 року русько-половецьке військо переправилося через Дніпро і рушило в степ. На їхньому шляху з’являлись монгольські вершники.  Вони відступали, заманюючи русичів подалі і розтягуючи їхні сили. Це породило в останніх враження, що монголів набагато менше, ніж було насправді. 31 травня русько-половецькі війська перейшли річку Калку. Першим це зробив Мстислав Удатний, який відірвався від своїх союзників по походу. Він хотів, щоб перемога над ворогом дісталася тільки йому, «через зависть, бо велика незгода» була між князями. Однак тут його чекало добре підготовлене до бою військо Джебе і Субедея. Монголи накинули на русичів, а в цей час полки київські і чернігівські перебували на іншому березі Калки, не знаючи, що битва вже почалася. Перший удар монгольської кінноти дістався половецьким воякам хана Яруна, які не витримали і кинулися тікати. Дружинники Мстислава Удатного спочатку тримались, і їм на допомогу встигли підійти чернігівські війська Мстислава Святославича.

Але потім наступив перелом бою на користь монголів, які збільшили чисельність своїх сил за рахунок підкріплення. Взагалі ж їх було, судячи із джерел, втричі більше. Тому русичі не витримали й кинулися тікати за Дніпро. Війська ж київського князя Мстислава Романовича, які не приймали участі в битві на самому її початку, побачивши відступ своїх союзників із поля бою, спробували організувати оборону, утримуючись в укріпленому таборі ще три дні. Хоча це їх не врятувало. Монгольські воєначальники пообіцяли, що їх, якщо вони складуть зброю, відпустять, але не дотрималися своїх слів; частину полонених перебили відразу ж, але найгірша доля дісталася знатним – боярам і князям. Їх поклали під дошки, на які усілася монгольська знать і влаштувала «бенкет» на честь своєї перемоги. В битві загинув один із керівників походу – Чернігівський князь Мстислав Святославич. Пораненому в бою Галицькому князю Мстиславові Мстиславовичу вдалося втекти. Але найгірша доля дісталась Київському – Мстиславові Романовичу, який сконав під монгольськими ханами і воєначальниками, котрі святкували свою перемогу.

Через 15 років наслідки цієї перемоги відзначаться на долі всієї України-Русі; в новому монгольському поході роздроблені і взаємно ворожі одне одному князівства будуть підкорені завойовниками. Зараз сталося б те саме, якби українці не об’єдналися у боротьбі проти путінської навали. Перемога може бути досягнена лише єдністю і спільними діями у боротьбі проти агресора.

Поділитися: