Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №23, 2020-06-07

Рік тому, 20 травня 2019 року, Володимир Зеленський став президентом України. Після цього розпустив Верховну Раду та отримав більшість в новій – на позастрокових парламентських виборах перемогла його партія «Слуга народу». В руках команди Зеленського опинилася вся влада. І здається, українцям така ситуація радше подобається. Польські оглядачі також не особливо критичні до його президентства.

Останні опитування української соціологічної групи «Рейтинг», проведені 12-13 травня, показують, що перший рік правління президента третина громадян України оцінює на «відмінно» або «добре»,  майже 40% – на «задовільно» і третина вважає результати Зеленського незадовільними або жахливими. Найбільшу підтримку президент має серед молоді та мешканців півдня, заходу і центру держави. Критичнішими є респонденти зі сходу, мешканці міст, старші люди та прихильники попереднього президента Петра Порошенка. Якби зараз відбулися вибори, Порошенко отримав би трохи більше 13%, а чинний глава держави – майже 40% голосів. Володимир Зеленський переміг би й у другому турі. В парламентських виборах найкращий результат знову мала б його партія, здобуваючи третину голосів. Найбільшими досягненнями першого року президентства Зеленського опитані вважають звільнення заручників з російського полону та боротьбу з коронавірусом. Посередні оцінки отримали такі сфери як об’єднання країни, міжнародна політика, зміцнення обороноздатності чи соціальний захист населення. До провалів президента, на думку респондентів, можна зарахувати земельну та медичну реформи, економічний розвиток, боротьбу із корупцією, зменшення впливу олігархів на політику та припинення вогню на Донбасі.

Перші 12 місяців президента Зеленського оцінювали також експерти і медіа в Польщі. На його успіхах зосередився щоденник «Rzeczpospolita». Його автор Руслан Шошин у своїй статті згадав про звільнення українських моряків та інших політичних в’язнів з Росії, зокрема відомого режисера Олега Сенцова, а також назвав  важливими закони про зняття недоторканості депутатів, можливість відставки президента чи дозвіл торгівлі землею.

Натомість спеціаліст з питань Східної Європи публіцист Міхал Кацевич в ефірі телестанції «Бєлсат» підкреслив, що команда Зеленського від початку складається з випадкових людей – від активних учасників Майдану до людей олігархів та прихильників колишньої «Партії регіонів» Віктора Януковича. За оцінкою Кацевича, такий «коктейль» скоріше гарантує внутрішні суперечки і розлади, ніж працює ефективно.

Дискусію про рік правління Володимира Зеленського організував і Польський інститут міжнародних справ. Під час неї експерти з’ясували, що перемога Зеленського – це прояв суспільної втоми, економічої кризи, війни з Росією і потреби великих змін після кількох років, що минули після Революції гідності. На думку директора Центру Східних студій Адама Ебергардта, президент України спочатку розраховував на швидке вирішення проблем з окупованим Донбасом, але після зустрічі з президентом Росії переконався, що Москва не готова йти на поступки. Експерт підкреслив, що зараз в Європі помітна втома від політики санкцій щодо Росії і бажання нормалізації у міжнародних відносинах. Проте саме від президента України залежить, чи Захід отримає моральний дозвіл на таку політику. Так може статися, якщо Володимир Зеленський попри фактичний стан справ намагатиметься вибудовувати певні ілюзії успіху і вказувати на розвиток перемовин з Росією.

Інший з дискутантів, журналіст Міхал Потоцький, зазначив, що на українсько-польських відносинах вже не так сильно позначаються питання складного історичного минулого. Знаковою тут була українська заборона на пошукові та ексгумаційні роботи поляків щодо загиблих на території України у Другій світовій війні, введена за часів Петра Порошенка.

Як зазначив журналіст, напруження у сфері історичної пам’яті вдалося частково зменшити, бо Володимир Зеленський не зосереджений на історичних питаннях і не робить великої ставки на тих виборців, для яких важлива політика пам’яті чи визнання різних формацій, що боролися за незалежність України, зокрема Української повстанської армії. Крім відміни цієї заборони, у Варшаві також позитивно було сприйняте звільнення з посади директора Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича.

Що цікаво, Міхал Потоцький заявляє, що все це не супроводжувалося жодними жестами з польського боку, але не уточнює, що заборона в Україні була ухвалена після того, як Польща не реагувала на нищення українських місць пам’яті на своїй території. Варто зауважити, що польська сторона і досі не відновила легальні увічнення в Монастирі та Верхраті.

Наступний дискутант, експерт Данієль Шеліговський, підкреслив, що у відносинах з Польщею Володимир Зеленський керується прагматичною ставкою на економічні відносини. Оскільки через Польщу йде значна кількість українського експорту на Захід, то для подальшого співробітництва важливою буде ситуація на спільному кордоні. Черги і проблеми на ньому означатимуть втрати для українських підприємців. Кордон важливий буде також і тому, що його перетинають тисячі українських мігрантів, що працюють або навчаються у Польщі. Передбачається, що викликом, зокрема для президента Зеленського, може стати польсько-українська економічна конкуренція на європейському ринку. Польща вже нині на рівні Європейського союзу блокує розширення економічного співробітництва з Україною, зокрема у плані торгівлі сільськогосподарською продукцією.

Українська влада мусить також зустрітися з економічними наслідками пандемії, розмір яких досі невідомий. За прогнозами Міжнародного валютного фонду, внутрішній валовий продукт в Україні може знизитись на майже 8%. Крім економіки, постійним викликом для українського президента залишається боротьба з деструктивними діями Росії. Москва, напевно, і надалі мілітарними і немілітарними діями дестабілізуватиме ситуацію в Україні та буде намагатися підпорядкувати її економічно і політично. На Америку у цій боротьбі Київ радше розраховувати не може. Після того, як Дональд Трамп вимагав від Володимира Зеленського компромат на свого політичного суперника, Україна є лише складовою передвиборчої внутрішньополітичної боротьби у США.

Поділитися: