Ігор Щерба ■ КОМЕНТАР ■ №20, 2023-05-21

До річниці депортацій під час акції «Вісла»

Не лише в Польщі, але й в інших країнах українська громада із сумом згадує роковини депортації з рідних земель у 1947 р. На жаль, очевидців цієї трагедії стає щораз менше. Виростає 3 – 4 покоління нащадків вигнанців, котрі вже менше цікавляться тодішніми подіями.

Про акцію «Вісла» написано багато, зокрема в книжках Євгена Місила, рецензії на які опубліковано в «Нашому слові». Також варто згадати працю Аркадіуша Слабіга «Kwestia ukraińska w działalności Służby Bezpieczeństwa PRL» (Варшава,  2016).

Очевидним є факт, що комуністична влада ПНР мала намір «остаточно розв’язати» питання українців Закерзоння. Проте можна виокремити ще один аспект акції «Вісла», про який згадано в книжці Аркадіуша Слабіга та інших публікаціях. Ідеться про задум знищити українську свідому інтелігенцію, священників обох церков.

Відомо, що українці, депортовані в 1947 році з рідних земель у межах акції «Вісла», були переважно селянами. Мало хто з них здобув довоєнну гімназійну освіту, так звану «малу матуру». Тим часом українську інтелігенцію комуністична влада з метою знищення запроторила в табір Явожно. Виселенці з села Верхрата розповідали мені якось, що на залізничній станції Белжець тоді були таємні агенти. Вони мали наказ серед депортованих, які тиждень чекали на товарні вагони, котрими потім їхали сотні кілометрів на «нові землі», знайти інтелігентів, щоб після жорстоких катувань відправити їх у Центральний табір праці Явожно.

З родинних розповідей мені відомо, що мій дід Іван Смут тоді врятувався від арешту. Рідні сховали його серед речей, накривши кожухом. Проте пізніше йому таки не вдалося уникнути арешту. Він відсидів 5 років у варшавській в’язниці, що була розташована на вулиці Раковецькій. 

Попри все українська інтелігенція вистояла та  очолила громадське, культурно-національне й церковне відродження.

Цей процес почався в 60-х роках завдяки нашим ліцеям у Лігниці, Ґурові-Ілавецькому, а потім Білому Борі, Перемишлі. Отримавши відповідну освіту, онуки вигнанців змогли скласти іспит зрілості та вступити до вишів. Вони очолили спочатку УСКТ, а потім, уже у вільній Польщі, стали в ряди ОУП.

Окремі з них пішли шляхом наукової роботи, їм присвоєно звання професора. Це відомі серед української громади професори Роман Дрозд, Ігор Галагіда чи Ярослав Сирник. А зараз інтелектуальною підмогою для нас можуть стати також мігранти з України, серед яких бачимо багато людей з вищою освітою.

Поділитися: