Аліна Кувалдіна ■ КУЛЬТУРА ■ №31, 2023-08-06

Єгор Грушин – відомий український композитор і піаніст, який створює музику в стилі «пост-класика». За 10 років творчої діяльності музикант зіграв понад 400 концертів в Україні та за кордоном, а також випустив 7 альбомів. Цього року композитор презентував для української аудиторії альбом «In Time», котрий планує привезти з концертами і до Польщі. В інтерв’ю «Нашому слову» Єгор Грушин розповів: про що цей альбом, чи вплинула на його звучання війна та з якими труднощами стикаються українські виконавці зараз. 

• Розкажіть, будь ласка, про свій останній альбом «In Time». Як писали його, про що він?

– Насправді вже трошки важко про це розказувати, тому що це було дуже давно – я почав працювати над ним ще до повномасштабної війни. Він взагалі народився спонтанно, тому що я працював над іншим альбомом, який, я сподіваюсь, ми видамо наступного року. Але потім в один момент зрозумів, що в мене вже назбиралося багато фортепіанних соло-композицій,  які були написані в період з 2020 року до кінця 2021-го. І я просто їх зібрав і вирішив випустити це як альбом, та поїхати в тур сам, без своїх музикантів – просто я і слухачі. Але почалась повномасштабна війна. Я, якщо чесно, навіть в день релізу, що відбувся в квітні минулого року, просто забув, що він виходить. Було не до цього… Мій лейбл поставив реліз в чергу на квітень, і так співпало, що він вийшов під час повномасштабної війни.

«In Time» – це про складний період коронавірусу, коли розпочалася пандемія, коли ми всі залишилися на певний час одні, без наших друзів та близьких, тому що всі намагалися не контактувати одне з одним. І, напевно, тому й писалися такі композиції – без додаткових інструментів, а просто я та фортепіано.

• Чи надала, на вашу думку, повномасштабна війна нового відтінку чи звучання цим композиціям?

– Цей альбом був готовий ще до її початку, тому він не має нічого з цим спільного. Але там є композиція «Here and now», тобто «Тут і зараз» – це про те, що треба жити в тих умовах, які є. Звісно, я намагався вкласти туди щось про той момент пандемії: що навіть незважаючи на те, що зараз важко, що ми нібито наодинці і нам не вистачає спілкування, наших близьких, друзів, нам не вистачає звичайного ритму життя, але все одно ми маємо навіть ці важкі моменти проживати тут і зараз і знаходити в них щось прекрасне. Але дійсно, після початку війни це, можливо, набуло вже інших значень.

• З якими труднощами ви, як композитор, зараз стикаєтесь?

– Насправді з багатьма, як, напевно, більшість українських артистів. Зрозуміло, що стало значно менше концертів, виступів. Це якщо казати суто про якісь робочі моменти, пов’язані з діяльністю.

Взагалі на початку повномасштабної війни було, якщо чесно, не до творчості. Тому що це не варіант «байрактарщини», коли сідаємо і пишемо-пишемо-пишемо для того, щоб забити інформаційний простір чимось новим. Це зовсім інакша музика.

І мені було дуже важко, тому що натхнення немає. Неможливо назвати якийсь емоційний стан в той період натхненням, війна точно не дає натхнення. Війна – це, напевно, про якісь рефлексії, роздуми, про те, що відбувається, про ті смерті, які навколо нас. Але точно не про натхнення. Зараз вже трошки легше, тому що зараз ми вже звикли до того, що це не спринт, а марафон. Ми вже всі навчилися жити в цьому ритмі, тому є більше якихось творчих сил. 

Але, як і всім музикантам, це важко, бо це наша робота. В один момент зникає робота, зникає можливість повноцінно виступати, зникає можливість отримувати якісь проєкти, які ти мав раніше. Україна – це територія, на якій відбуваються військові дії, і багато клієнтів або замовників просто бояться давати якісь проєкти через те, що вони не можуть бути впевненими, що робота буде зроблена вчасно або взагалі буде зроблена. 

• Чи відчуваєте ви, що під впливом подій в Україні змінюється ваш стиль або музичні вподобання?

– Такі події не можуть не примушувати дорослішати всіх, навіть вже дорослих людей. І в плані творчості так само.

Я думаю, що моя творчість стане ще більш дорослою, ніж була до того. І це буде помітно в майбутніх альбомах. Якщо, дасть Бог, все буде добре, будемо живі і здорові, то, я думаю, це буде чутно. Стиль не зміниться, але, мені здається, зміниться сама музика, зміниться моя внутрішня емоція в цій музиці. І ми це зможемо почути вже потім.

• Чи є якісь тренди, які ви загалом спостерігаєте в українській культурі зараз?

– Я дуже боюсь, що ми багато можливостей, як українська культура, втратили під час цієї війни. Тому що на початку на нас всі дивились, всі готові були дізнаватись про нашу культуру якомога більше. 

Я думаю, українські артисти могли отримувати запрошення і можливість виступати в усіх найкращих залах світу. Просто їх треба було напевно направити і допомогти їм це робити. А більшість того, що було зроблено за ці півтора роки повномасштабної війни, я думаю, що це ініціатива самих артистів, музикантів, художників. Тому що всі ті проєкти, в яких я приймав участь за цей час – і це були не малі проєкти, це були виступи за кордоном, виставки картин сучасних українських художників, як та, що, наприклад, проходила в Лос-Анджелесі – це все були ініціативи не нашого Міністерства культури. Це були або ініціативи самих митців, або якихось міжнародних, закордонних організацій, і вони вже тоді отримували, можливо, якусь підтримку від міністерства.

Але ми, як держава, і в першу чергу Міністерство культури України, думаю, могли зробити значно більше для того, щоб пропагувати українську культуру за кордоном. Тому що кращої можливості, хоча і через таку страшну причину, ніколи ще не було. І ми мали скористатись цим на всі 100%.

Я не впевнений, що це відбулося, і мені через це дуже шкода. Нам, українським артистам, досі важко виїжджати за кордон (я маю на увазі чоловіків), бо деякі повиїжджали і не повернулись. Але таке відчуття, що покарали тих, хто виїжджав, вертався і все робив по закону. Наскільки я знаю, по своїх знайомих та друзях, які виїжджають, вертаються, дають концерти, роблять збори, привозять ці гроші, щось купують (так само, як і ми), то це все власна ініціатива. 

Можливості є, просто дайте повноцінно це робити. Українські артисти можуть бути надзвичайно корисними для України, для української армії, для гуманітарних ініціатив. Просто дайте їм цю можливість. І не заважайте.

• А якщо говорити про те, як змінюється сама культура під час війни?

– Зараз все пронизане тематикою війни. Це не тільки культура, а й життя. Важко думати про щось інше, перебуваючи в Україні. Я виїжджав на концерти за кордон двічі, по два тижні. Але весь інший час я був тут, з першого дня, і сьогодні я знаходжусь тут і знаю, що буду повертатись сюди завжди. І війна тебе оточує. Ти можеш бути у Львові, але все одно війна тебе оточує. Тому що гинуть твої друзі, твої друзі поранені…

Я був на Сході, був в усіх прифронтових містах. Майже все це бачив на власні очі. Ти не можеш абстрагуватися. Ні, це впливає в абсолютно всіх сферах життя на кожну людину в Україні. Де б вона не була. 

Ця війна нас всіх дуже сильно травмувала, всіх українців. Нам ще треба буде це все в собі пережити, усвідомити, пропрацювати ці травми. І я не знаю, скільки нам часу на це знадобиться. Також не можу зараз аналізувати свою творчість, бо занадто мало часу ще пройшло. Це все ще досі триває, ми живемо в цьому кожного дня. Коли нарешті війна завершиться, тоді, я думаю, знадобиться ще, напевно, не один рік для того, щоб проаналізувати, як ми змінилися, як трансформувалася наша культура. А зараз війна, зараз культура воєнного часу. Просто моя музика, вона інструментальна, вона не має текстів. Але з настрою тих композицій, які я пишу для наступного альбому, це все відчувається. Я це відчуваю. Навіть в якихось моїх найсвітліших композиціях, які будуть виходити, там все одно є частка цього суму і болю.

• Розкажіть, будь ласка, про концерти в Польщі, які плануються.

– Так, ми отримали запрошення виступити з концертами в Польщі. Я сподіваюся, що все вдасться, бо зараз якраз тривають підготовчі процеси, перемовини, отримання запрошень, документів, а потім також дозволів. І я вірю, що все вийде, і ми отримаємо дозвіл бути на цих концертах, тож я зможу презентувати альбом «In Time» в деяких містах Польщі. Нам вже вдалося це зробити в Грузії, і я маю так само вже заплановані виступи в Латвії.

Нам вдалося, на щастя, це зробити і в Україні в лютому. І плануємо так само в Україні концерти ще й на цю осінь. Тобто ми не збираємося зупинятись. Не можна зупинятись, треба робити все максимально там, де ти зараз знаходишся.

Це дуже важко, це в десятки разів складніше, ніж було до повномасштабного вторгнення, і тим паче до пандемії. Але ми намагаємося бути активними і допомагати таким чином не тільки нашим військовим тим, що збираємо гроші на цих концертах і потім щось купуємо або кудись передаємо ці кошти, а так само і самою музикою.

Тому що це, я б сказав, духовна музика, і багатьом людям, думаю, вона допомагає. Принаймні з того, що вони мені говорять після концертів, і з того, що мені пишуть, я знаю, що багатьом людям моя музика допомагає. Хоча б на цей короткий проміжок часу концерту вона дарує якийсь спокій. Це певного роду музична терапія. І в цьому також моя місія як композитора і як артиста.

Поділитися: