Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №22, 2023-06-04

Вишиванки – це сімейні історії, спогади про близьких, особисті переживання, часто найважливіші. 20 травня в межах Перемиської ночі музеїв у Народному домі відбулася виставка «Вишиті історії», під час якої можна було побачити вишитий одяг українців, котрі мешкають у місті. 

Під час «Ночі музеїв» Народний дім відвідало кілька сотень людей, для яких організували екскурсію будівлею на Костюшка 5. Організатори – місцевий відділ ОУП – поєднали захід з Міжнародним днем вишиванки, котрий відзначали двома днями раніше. Тоді українці, які об’єдналися навколо НД, влаштували акцію у фейсбуці, у межах якої кожен міг створити пост з описом історії улюбленої вишиванки та запросити приєднатися до акції ще кількох друзів. Так чимало українців у Польщі поділилися своїми «вишиваними» сімейними таємницями. Ці історії стали частиною виставки в Народному домі. Також було представлено відео з показу вишиванок, записане в театральній залі НД кілька років тому. Про виставку та свою колекцію, показану 20 травня в НД, розповідає Марія Туцька.

– Розкажіть історію сорочки, яку ви носили?

– Я зробила її сама, а за приклад узяла тітчину сорочку. Це єдина сорочка, яка збереглася в нашій родині, бо село Гута Поруби, звідки родом моя родина, було повністю спалене. За переказом тітки – це орнамент Уляни Кравченко. Тітка знайшла його в журналі «Сільський господар». За цим прикладом я вишила свою вишиванку.

– Скільки вишиванок у вашій колекції ?

– Близько сорока. Багато маю сучасних, але є теж старовинні. Люди побачили, що мені це цікаво, і мені їх передавали. Наприклад, у мене є сорочки із сіл Поздяч і Торки. З цим пов’язана така історія. Колись я навчала дитину української мови в однієї пані в Кракові. Ця пані, прочитавши колись у «Нашому слові» статтю про те, що я роблю виставку вишиваного одягу, звернулася до мене та віддала одяг, який носила вона та її мати. Тим часом інша жінка приїхала з Канади й теж передала сорочки. Ще вона дала мені довоєнне фото з села Торки, де дівчина була одягнена у вишиванки. Звідси я знаю, які були орнаменти в цьому селі. Зовсім інші орнаменти мають села Хотинець, Ніновичі та Лази, якщо порівняти, наприклад, з Торками. Хоча вже в 1930-х роках з’явилися журнали, де публікували зразки вишивок, і з часом поділ на регіони й навіть села почав стиратися. Дівчата просто шили те, що їм подобалося. Маю теж фартушки з Подзяча, вишиті золотими та срібними нитками. Мабуть, жінки в селі хотіли вдягатися модно. Цікаво, що коли чоловіки з Перемищини їздили на заробітки до Франції, то присилали додому нитки для вишивання.

– Чому?

– Ці нитки були найвитриваліші. Вони не втратили свій колір до сьогодні, не вигоріли на сонці. Їх виробляли на одній фабриці у Франції. Цікаво, що під час акції, організованої у фейсбуці, де люди писали про історію своїх сорочок, один допис зробила жінка, котра хотіла б здійснити наукове дослідження про орнаменти вишиванок Перемищини, які носили українці до виселення з цього регіону в 40-х роках. Саме ця жінка знайшла цілу колекцію українських вишитих орнаментів на фабриці ниток «DMC» у Франції.

– На виставці в НД були не тільки ваші сорочки?

– Я принесла лише деякі. Також на виставку сорочку привезла пані Оксана Лопушинська, родом із села Лази, Романа Золотник-Фіцак, яка має сорочки з прикордонного села Рожобовиці. Було представлено сорочки Маріанни Лозинської, котра привезла їх з України після того, як почалася повномасштабна війна. Звичайно, й інші дівчата приносили свої вишиванки, які купили чи на Буковині, чи в Центральній Україні.

– Це був не перший показ вишиванок з вашої колекції. Де ви їх представляли раніше?

– Була з ними у Варшаві, Білому Борі, Зеленій Горі, Щеціні та кілька разів показувала в Перемишлі. Нещодавно на свято Дня вишиванки діти перевдяглися в них у школі. Намагаюся показувати їх якомога більше, тому що після такої виставки зі мною завжди хтось зв’язується, іноді надсилає вишитий одяг, щоб він не пропав. Я знаю, що інші люди також мають власні сімейні колекції.

– Наприклад, Іван Сирник зі Щеціна.

– Так, він збирав їх на півночі Польщі. Дехто передавав йому вишиванки, зокрема переселенці з Перемищини, які опинилися на західному Помор’ї. Іноді дітям, онукам чи навіть правнукам це вже не цікаво. Тому, якщо в когось немає місця для такого одягу й хочете його викинути, прошу передати мені.

– Я чув про сорочки, які були знайдені на смітнику.

– Саме Іван Сирник має одну таку сорочку з Поздяча. Вишиванка була в пункті прийому макулатури серед принесених речей. Добре, що подзвонили Івану й він поїхав її забирати. Так вона збереглася. Крім сорочок і фартухів, маю також вишиванки, які мені подарувала пані Юрчак із Перемишля. Вона зробила їх на засланні в Сибіру. Її чоловіка вбили. Вона була у в’язниці у Львові. Перед засланням до Сибіру вишила для своєї дитинки повзунки. Потім у неї забрали дитину й вивезли. На щастя, дитятко вдалося викрасти та повернути до Перемишля. Коли пані Юрчак вийшла на волю, приїхала в Перемишль до дитини, в якої від матері збереглися вишивані повзунки. Як бачите, кожна вишиванка має свою історію.

Поділитися: