Анатолій Шорохов ■ ІСТОРІЯ ■ №38, 2022-09-18

Серед найвідоміших українців і українок ХХ століття останніх мало, бо тоді, особливо в першій половині століття, «панували» чоловіки. Але є жінка – одна з найчарівніших артисток і співачок світу, яка потіснила навіть їх. Принаймні, і це визнають всі музичні фахівці, на початку століття вона була справжньою царицею оперної сцени, найчарівнішою Музою України. 

          Галичина: початок життя, дитинство й юність

Звали її Соломія Крушельницька, хоча ставши дорослою, віддавала перевагу іншому імені – «Саломея», за аналогією з відомим біблійним персонажем – іудейською царівною і героїнею однойменної опери Ріхарда Штрауса, роль якої часто грала. Народилась вона 23 вересня 1872 року в одному з найспівучіших регіонів України – в Галичині (ближче до Поділля) в селі Білявинці на Тернопільщині, в родині греко-католицького священника, отця Амвросія Крушельницького, і його дружини Теодори Марії. Батько належав до старовинного шляхетного роду Сасів, які мали власний герб і згадуються ще в 1395 році. Соломії пощастило, що її батько був людиною волелюбною, демократичною, хоча й постійно страждав через це: родина шість разів міняла села й парафії, востаннє (в 1878 році) оселившись в селі Біла поблизу Тернополя. Ще отець Амвросій був ерудованим, читав класику, грав на фортепіано, організував хор для селян і відкрив громадську хату-читальню. Мав восьмеро дітей – шестеро дівчат і двоє хлопців, але найбільшу увагу приділяв саме Соломії.

По-перше, в ранньому дитинстві, під час епідемії холери, вона тяжко захворіла: всі гадали, що помре. Та отцю Амвросію вдалося вирвати її з «лап смерті», і для цього він навіть відшукав джерело з цілющою водою, якою напував дівчинку. А по-друге, вона мала великий потяг до музики й пісень (хоча вся сім’я була співучою), і вже в 6 років навчилась грати на фортепіано. В 10 років Соломія зіграла свою першу роль – «Наталки Полтавки» в сільському театрі, в 12 років – співала й грала в аматорських виставах в Тернопільській класичній гімназії.

Тому, коли закінчила її, питання, що робити далі, навіть не виникло. Отець Амвросій позичив грошей і восени 1891 року відправив Соломію до Львівської консерваторії. До речі, цей священник, напевно, передчував, що на його доньку чекає особливе майбутнє. В 17 років до неї сватався гарний хлопець-семінарист, син його доброго знайомого. Вони справили заручини, готувалися до весілля, та коли наречений ненароком сказав, що його дружина не займатиметься музикою й співами, Соломія категорично відмовилась одружуватися. І отець Амвросій підтримав доньку, дозволив йти тим шляхом, який вона сама обрала. Взагалі ж, від самого дитинства Соломія буда надзвичайно цілеспрямованою; завдяки цій рисі характеру вона й стала великою артисткою і співачкою. 

           Львів – Мілан: становлення особистості

Іншою рисою, яка сформувала її, була велика працелюбність, прагнення постійно вдосконалювати себе, досягати кращого. У Львівській консерваторії, де викладачами Соломії були Євгенія Барвінська (музика) та Валерій Висоцький (спів), вона відразу привернула до себе увагу. Закінчила консерваторію з відзнакою (срібною медаллю) і отримала запис: «Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени». Але тоді, у Львові, навіть люди із найбурхливішою фантазією не могли уявити, ким в майбутньому стане ця тендітна дівчина. 15 квітня 1893 року, по закінченні консерваторії, Соломія мала свій дебют на сцені Львівського оперного театру. Вона виконала партію Леонори в опері «Фаворитка» Гаетано Доніцетті, пізніше – взяла участь ще в одній опері («Сільська честь» П’єтро Масканьї), де теж виконала основну партію – Сантуцци.

Її зустріли бурхливими оплесками, крім того, Соломії ще й пощастило: на неї звернула увагу сама Джемма Беллінчоні. Відома італійська оперна співачка саме тоді перебувала на гастролях у Львові. Їй сподобалась талановита українська дівчина, і Беллінчоні запропонувала тій їхати до Мілана, пообіцявши свою протекцію. Соломія загорілась цим, але проблема полягала в грошах – така поїздка і навчання коштували недешево. Отець Амвросій знову взяв кредит в банку, і восени 1893 року повіз свою доньку до далекої країни. В Мілані, за рекомендацією Джемми Беллінчоні, із Соломією стала працювати відома викладачка співу Фауста Креспі. Вона прослухала дівчину і сказала, що в неї не «мецо-сопрано» (як говорили у Львові), а «лірико-драматичне сопрано», отже, «треба переучуватися».

Соломія зрозуміла і, з гідністю та спокоєм, властивими їй, стала щодня наполегливо й старанно працювати: займалась співом і музикою, розучувала нові твори, вчила теорію мистецтва, знайомилась з новинками літератури, вивчала іноземні мови, відвідувала бібліотеки й музеї. Про неї дізнались, стали запрошувати на провідні партії в оперні театри Італії. Запросили навесні 1894 року і на гастролі до Львівського оперного театру; через складне матеріальне становище вона погодилась попрацювати у Львові. Восени того ж 1894-го знову продовжила навчання. Їздила до Відня, щоб краще ознайомитися з операми Ріхарда Вагнера, які дуже складні для виконання, але Соломія досягла таких успіхів, що її прозвали «вагнерівська примадонна». Восени 1895 року знову продовжила навчання в Мілані. Цей процес настільки захопив її, що Соломія в одному із листів до Михайла Павлика зізналась: «Мені здається, що я ніколи не припиню учитися».

      На трьох континентах: світова слава

З 1895 року розпочинаються інтенсивні щорічні гастролі Соломії Крушельницької. Вона виступає в головних партіях на оперних сценах майже усіх театрів Європи – від Лісабона до Варшави, не забуває й про рідну Україну, де відвідує навіть невеликі міста. Кожен виступ завершується тріумфом Соломії, яка, за відгуком газети Tygodnik Polski, є «ідеальною співачкою, бо однаково прекрасно і співає, і грає». І завжди під час концертів, на завершення, виконує хоча б декілька українських пісень. В 1902 році, під час гастролей у Санкт-Петербурзі, її запросили до Зимового палацу. Крушельницька проспівала декілька арій європейськими мовами (які добре знала), а завершила виступ українськими піснями. Імператор Ніколай ІІ був явно задоволений і запитав Соломію, що це за мова, якою вона виконувала останні пісні. «Це пісні мого народу, – відповіла мисткиня, – українські пісні…»

До речі, Крушельницька завжди була справжнім посланцем української культури в інших країнах і постійно пропагувала її. Вона охоче виконувала романси й головні партії в операх українських композиторів, а «Різдвяна ніч» Лисенка та «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського належали до її улюблених. Перед тим, як виконати партію в якійсь опері іноземного автора, вона вивчала епоху і країну, працювала в архівах і бібліотеках, а щоб увійти в роль героїні, увесь місяць (під час репетицій) носила її одяг. Тому всі образи, які створювала на сцені, ставали надзвичайно реалістичними. Соломія не лякалась труднощів, йшла напролом, бо її девізом було «Здобути, або дома не бути». Вона змогла потіснити на світовій  сцені чоловіків і стати поряд з великими оперними співаками Енріко Карузо, Федором Шаляпіним, Тітта Руффо і Маттіа Баттісстіні. Деякі музикознавці визнають, що Крушельницька була навіть «вища, як… троїста і єдина особистість акторки – співачки – музикантки».

Коли видатний італійський композитор Джакомо Пуччіні потерпів нищівну поразку зі своєю оперою «Мадам Баттерфляй» і проклинав все на світі, то, між прокльонами, згадав про Соломію Крушельницьку. Зробив поправки в партитурі і запропонував їй виконати партію Чіо-Чіо-сан. 28 травня 1904 року Соломія вийшла на сцену в театрі міста Брешіа і викликала шалені оплески, а потім її, інших співаків і маестро Пуччіні 17 разів викликали на «біс». Газети вийшли із заголовками «Українка рятує Чіо-Чіо-сан». Автор подарував їй свій портрет, підписаний «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй», а Соломія після того сто разів, в різних країнах світу, зіграла цю роль. Опера Пуччіні назавжди посіла гідне місце в репертуарах театрів. Крушельницька побувала з гастролями не тільки в країнах Європи, а ще й в Алжирі, Єгипті, Аргентині, Бразилії, Чилі, а під кінець творчої діяльності (в 1928 р.) – в США і Канаді. Вона опанувала й зіграла 63 партії в 61 опері. Скрізь Соломію зустрічали з тріумфом, деякі заздрили, намовляли і злословили, хоча вона казала, що сама є «своїм найсуворішим критиком».

         В сонячній Італії: просте людське щастя

В особистому житті Соломія довгий час була одинокою, хоча багато залицяльників, з грішми і славою, сватались до неї. Лише в 38 років одружилася з чоловіком, який розумів і не перешкоджав її творчій діяльності. 19 липня 1910 року в Буенос-Айресі (Аргентина) Соломія обвінчалась з Чезаре Річчоні. Він був адвокатом, високоерудованою людиною і тонким знавцем музики. А ще – мером Віареджо, курортного містечка на березі Лігурійського моря, в чудовому регіоні Італії – Тоскані. Тут вони придбали триповерхову віллу з видом на море, яку назвали «Саломеа». Це, напевно, були найщасливіші роки життя Крушельницької. Дітей подружжя не мало, але віллу відвідували найвідоміші постаті, діячі культури і мистецтва. Соломія сама керувала автівкою (що на той час було рідкістю серед жінок), любила куховарити. Часто з чоловіком прогулювалась морським узбережжям, і мешканці міста милувались цією парою – інтелігентними і елегантними людьми. Але в 1938 році Чезаре помер, і на цьому щастя Соломії скінчилося.

       Галичина «радянська»: «ходіння по муках»

В серпні 1939 року Крушельницька поїхала до Галичини провідати рідних. Але тут почалася війна – прийшли радянські війська, потім німецькі, а в 1944 році – знову радянські. Жінка, яка передусім любила свободу, опинилась «в клітці» – під владою тиранії. Із Галичини її вже не випустили. Більше того – відібрали будинок у Львові, який вона придбала в 1903 році для матері. Кошти скінчилися, роботи не було, Соломія дуже бідувала і жила з однією зі своїх сестер. Ходила з паличкою, бо під час німецької окупації впала і зламала ногу. З великими труднощами її, співачку зі світовою славою, взяли на посаду професорки кафедри сольного співу Львівської консерваторії. Потім хотіли звільнити, бо десь загубився диплом. Довго не давали громадянства, і тільки після того, як Крушельницька продала свою віллу в Італії і віддала майже всі гроші державі, вона стала «громадянкою СРСР». Востаннє заспівала в 1949 році у Львівській філармонії, коли їй було 77 років і ніхто не знав, що вона вже хвора на рак горла. В 1951 році її нагородили званням «заслуженої діячки мистецтв УРСР», а в жовтні 1952 року вона нарешті стала професоркою. 16 листопада 1952 року найчарівніша співачка світу відійшла у вічність. Сьогодні Соломія Крушельницька заслужено посідає місце у плеяді великих людей – представників нації, які борються за свободу й незалежність.

Поділитися: