Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №39, 2022-09-25

Олег Коцарев, «Вміст чоловічої кишені: вірші». К: В Люта справа, 2021. – 160 с.

На превеликий жаль, поціновувачів поезії не так багато, як любителів прози. Людям чомусь простіше вникати у текст не поетичний. Більшість моїх знайомих неодмінно би обрало художню літературу або нон-фікшн замість навіть дуже доброї поетичної книги. В Україні хорошими продажами поетичних збірок можуть похвалитись мабуть всього декілька відомих авторів. Така  сумна реальність. 

А проте поезію творять і вона виходить друком у різних видавництвах. Одним із доказів цього, є доволі нова збірка поета, письменника, перекладача Олега Коцарева «Вміст чоловічої кишені», що побачила світ у 2021 році. 

Проте, чи це справді збірка віршів у класичному розумінні, у стандартному еквіваленті і стилі? 

Адже це – книга емоцій, спогадів, кінематографічних епізодів, художніх зарисовок. Чомусь дуже кортить сформулювати визначення цієї «кишені» текстів — постмодерним поетичним сторітелінгом з відчутним відтінком виклику нормам, схемам, правилам… Хоча постмодернізм по суті і включає у себе ці відхилення і виклики. А якщо говорити про те, що живемо вже взагалі у постпостмодернізмі чи навіть «постпостпост» то зовсім не дивно, що «Вміст чоловічої кишені» затягує нас немов Алісу з казки у кролячу нору і потрошки показує нам усі свої звичайні та незвичайні дива.

ІРОНІЯ 

ІДИЛІЯ 

ЕПОС 

ЕРОС

Ці слова зустрічаємо одразу після основної назви видання у книзі. Вони нас налаштовують на певний настрій і лад.  Атмосферу гри з уявою, відчуттями, минулим, теперішнім, майбутнім. Поринаємо у книгу і одразу ж розуміємо, автор справді з нами заграє, бавиться, подекуди може навіть фліртує.

Перша сторінка нас вітає нотами пісні про курочку і півника. Наступна розказує сумно-веселу історію нашої стражденної літери «ґ», трохи згодом потрапляємо на вірш в одному реченні. Якщо закрити очі і «вслухатись» у ритм «вмісту чоловічої кишені» буде чути, як поміж текстами гуляє вітер, вовтузяться діти у дворі, каркають ворони і літають гвинтокрили. Збірка має простір для образів, для рефлексій, для павз. Останні необхідні, щоб відчути післясмак кожного непростого тексту цієї книги, навіть якщо вірш – це всього лише декілька слів.

«Кропива і малина — 

дружать віддавна 

в цьому вільному цирку рослин, 

добровільному цирку рослин!» (с. 28).

Читаю це і в уяві вже біжать кадри, як я лізу в садку бабусі і дідуся до малини, щоб їсти одразу з кущика, а по дорозі, голі ноги атакує пекуча кропива. 

А як цікаво було почитати вірш про Львів, глянути на своє рідне місто очима автора-харків’янина. Чомусь видався мені Львів чужим у цьому тексті, не моїм. Але скільки поетів, стільки і їх рефлексій.

Якщо виділити слово, що вигулькує то тут то там, поміж цими різними на смак і емоції поетичними розповідями, то мабуть це би було слово «туман». Його є багато фізично і метафізично у збірці Коцарева.

Не те, щоб автор, пускав своєму читачеві у очі туман. Він використовує його, як маг, щоб приховати недосконалості реалій своїх чарівних поетичних виступів або ж просто дає відпочити на довгій дистанції насичених історій.

Ілюстрації Вікторії Черняхівської вдало доповнюють атмосферу книги. Їх діоптрій подекуди розмитий, в інших моментах загострено чіткий. Залежно від того, що ми хочемо бачити, на скільки прагнемо доповнити образність текстів візуально. 

Усі ми зараз живемо війною в Україні, отож у Вас може виникнути логічне зацікавлення, чи є у книзі тексти про війну? Вони є, тому що для автора, як і для більшості свідомих українців, російсько-українська війна триває давно, навіть можливо і не з 2014 року…

ФАНТОМНИЙ БІЛЬ

вже давно тут нема аптеки

вже давно тут відділення банку

країни з якою у нас війна

але й далі щоранку на клумбах

звідкись беруться

пляшечки з-під настоянки глоду (с. 87).

Багато маємо ностальгії за минулим у збірці Коцарева: перші закоханості і бажання, юність, школа, молодість. Тому, як і зазначалось вище, «Вміст чоловічої кишені» — це цілий колодязь історій з справжніми, а можливо трохи вигаданими чи видозміненими історіями. Взагалі, видається, що автор доволі щирий з нами, це власне і схиляє до того, щоб впасти у кролячу нору до кінця і подивитись, а що ж там таки заховано на самому дні?

А на самому дні – життя. Таке як ось ви бачите за вікнами, яке живете самі. Але просто хтось, як Коцарев, вміє ці всі драми і феєрії гарно одягнути у слова. Які, до речі, подекуди сам і вигадує (знову вертаємось до елементу гри). 

скидайте одяг,

роздягокохайтеся!(с. 112).

І хочеться зняти з себе одразу всі правила, рамки, стереотипи і вдихнути на повні груди. Побути трошки вільними, як і поезія автора. Вже за цю іі свободу, також скидаю перед нею уявного капелюха, може одного з тих, що шив Капелюшник в «Алісі в країні чудес».

Поділитися: