Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №6, 2024-02-11

Олена Павлова, «Шкіра міст». Смолоскип, 2021. – 120 с.

Поезію не всі люблять читати, а також далеко не кожен, хто має письменницький талант, уміє творити саме вірші. Якщо молитва – це розмова з Богом, то поезія – це діалог із Всесвітом, із найпотаємнішими куточками людської душі. Дебютна збірка Олени Павлової «Шкіра міст» – магія слів, що стає реальністю.

Олена Павлова – українська письменниця, журналістка, художниця, кураторка багатьох українських культурних проєктів. У соцмережах дуже популярним є творіння авторки – Кіт Інжир. «Народився» цей милий котик, персонаж онлайн-коміксів у 2009 році. Уже тривалий час Інжиру вдається з гумором та позитивом активно популяризувати українську культуру, особливо літературу та читання.

У 2019 році дебютна збірка поезій Олени Павлової «Шкіра міст» отримала престижну літературну премію від видавництва «Смолоскип». У 2021 році книга вийшла друком, завдяки цьому ширше коло українських читачів отримало змогу відкрити для себе діячку як поетку.

Збірка поділена на сім розділів: «Міста», «Жінки», «Квіти», «Напої», «Картини», «Вірші», «Чоловіки». Кожен розділ – це як окремий день тижня, адже щодня ми концентруємось на чомусь іншому, наш мозок зайнятий часто вже іншою темою, аніж попереднього дня. Водночас книга дуже цілісна, вірші між собою наче перегукуються, так само як і розділи. Збірка читається дуже плавно, на одному диханні, ми ніби читаємо суцільну історію про жінку, в якій усього дуже багато, і вона хоче цим з нами поділитись. В ній багато спостережень щодо найменших дрібниць, але найбільше в ліричній героїні Олени Павлової – любові, то п’янкої та пристрасної, яку радше вже назвемо коханням, а то любові до ранків, чи кави, чи туману великого міста, а може, любові до самих слів, котрі з якимись неймовірними грайливістю та легкістю пурхають і укладаються у естетичні, милозвучні поетичні конструкції. Авторка, зрештою, присвятила цілий розділ саме віршам. 

Маю постійні симптоми – жар та безсоння,

і це міг би бути вірус, але буде вірш,

бо любов теж передається

повітряно-крапельним шляхом,

але на відміну від вірусу,

вакцину ніхто не шукатиме.

(«Вірус», розділ «Вірші»)

До збірки увійшли тексти, написані протягом семи років, до 2021 року. Деякі з них прочитуються зараз особливо чуттєво і вразливо, через повномасштабну війну в Україні. 

Крізь усі твої парфуми проступає запах диму,

Прикраси маєш такі, що зброю можна заряджати ними,

За твоїми снами можна прокладати стежки

І малювати карти, де стоять ворожі частини.

(«Амазонка», розділ «Жінки»)

У «Шкірі міст» знайдемо як римовані вірші, так і верлібри. Цікавим є те, що навіть ті вірші, що не мають класичної рими, володіють неймовірною ритмікою та мелодійністю, тексти ллються солодко та солоно водночас, іноді до цього всього додається певна перчинка або кислинка. Поезію авторки справді якось дуже легко відчути, якщо можна так виразитись, на смак і дотик. Вона має свої звуки, кольори та запахи. Вона тактильна. Вона жива, як гірська річка, якою ми дуже-дуже стрімко і захоплено пливемо разом з авторкою. 

Олена Павлова з легкістю грається словами, створює свій власний світ, в якому, проте, комфортно почуватиметься і читач. Бо світ цей доволі оптимістичний, трохи магічний, але кожен у ньому впізнає щось зі своїх відчуттів та спогадів. Щось таке щемке та таке, що викликає метеликів у животі та мурашок на шкірі.

літо перетворює фотографію на літо-графію

викарбовує на камені твій профіль

це – наріжний камінь

мої вірші про тебе білі як латаття

це значить що ці слова таки чисті

бо в інших латаття не росте.

(«Waterlilies», розділ «Квіти»)

Недарма у книзі аж сім розділів, «Шкіра міст» охоплює настільки глибокий і широкий спектр життя, навіть, можна сказати, буття та місця людини в ньому. Після певних фраз авторки на хвилину хочеться завмерти і осмислити слова. Вони міцно вкарбовуються не тільки в голову, а десь одразу заповзають під шкіру і знову ж таки спричинюють мурашки, але наче вже з внутрішньої сторони шкіри.

земне тяжіння – це сила, з якою нас

тримають майбутні могили

це вона заважає злетіти, але не дозволить і впасти

час розкручується, як спіраль

і закручується, мов банки на зиму

він летить, але це постійне скидання баласту

тільки втрати дозволяють жити

тільки жити заважають втрати

але треба якось тримати цю швидкість

пристебнути пасок і якось триматись.

(«Гравітація», розділ «Картини»)

Тонко, делікатно, зворушливо з’являється тема, можна було б написати, релігійна, але ні. Швидше божественна. Тема дива непорочного зачаття Христа, благої вісті про це. 

Він був мов грім, що впав із неба серед дня.

Я подивилась йому в очі – а вони були без дна.

І зрозуміла все, що зараз відчуває моє тіло,

а також те, що скоро буду в ньому не одна.

(«Благовіщення», розділ «Картини»)

Неймовірно життєвим та правдивим є текст з останнього розділу «Чоловіки» під назвою  «M/Ж». Цитувати його без сенсу, бо тоді потрібно було б сюди скопіювати увесь текст. А його, повірте, варто прочитати, як і кожен інший вірш з цієї емоційної, яскравої у всіх сенсах книжки.

«Шкіра міст» є естетичною, з якого боку на неї не поглянути. Її оформлення таке ж красиве, як і її текстове наповнення. У книзі, зокрема, використані фотографії авторки. 

Дизайн, верстку, каліграфію виконав Микола Леонович. Талановитий поет, дизайнер, художник пішов захищати Україну від росії після повномасштабного вторгнення, і, на жаль, досі числиться зниклим безвісти. Велика шана нашому Герою і невмируща надія на його повернення.

Поділитися: