Ігор Щерба ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №9, 2024-03-03

«Моїх 100 літ… Життєвий та творчий шлях Івана Павловича Бучківського». Львів: «Левада», 2023

Мені до рук потрапила незвичайна книга – «Моїх 100 літ» про біографію дуже цікавої людини. Авторкою-упорядницею цього видання стала дочка головного героя – Мирослава Олійник-Бучківська. Вона провела копітку роботу в домашньому архіві батька, пресових виданнях. У книжці – багато особистих документів, сімейних знімків, спогадів, зображень дарчих грамот доби незалежної України. З її сторінок постає образ галицького інтелігента-патріота. Я би сказав, що Іван Бучківський родом із національно-патріотичної школи галичан, чиїм взірцем був Іван Франко.

Життєвий шлях героя книги, який нещодавно відзначив свій 100-літній ювілей, визначався історичними подіями: суспільна робота в період довоєнної Польщі, німецька та радянські окупації, врешті незалежна Україна. Головною віхою його біографії стала залученість до діяльності скаутської організації Пласт та УГКЦ.

У 1942-1944 роках під час навчання в Самбірській учительській семінарії Іван Бучківський став членом Пласту, до лав якого вступала найбільш національно свідома українська молодь. Був літописцем куреня імені князя Лева, також редагував газету «Слідом». У період німецької окупації пластові курені діяли в містах Галичини, Холмщини, Надсяння. Оскільки німецька влада заборонила роботу організації, її члени збиралися напівлегально. Життя української пластової молоді базувалося на християнських і національних принципах. Літо пластуни зазвичай проводили в таборах на території Самбірщини. Однак у травні 1944 року відбувся похід стежками лемківського краю, його учасники побували також у Сяноці – «столиці Лемківщини», як окреслює це місто авторка видання. Зустрічалися із сяніцькими мешканцями, бували в краєзнавчому музеї, парку. Незабутнім для молодих українців було «бесідування» із місцевими лемками. Даючи можливість побачити рідні землі на власні очі, пластунам прищеплювали любов до рідної землі. У межах вишколу вони знайомились із життям людей, збирали зразки вишивки, записували народні пісні. 

Минуло біля 40 років від тих подій, перш ніж пластуни з Польщі змогли знову мандрувати стежками Лемківщини. Сьогодні Пласт у Польщі вважає себе спадкоємцем пластових структур, які діяли у довоєнній країні. Перший пластовий табір відбувся 2-18 липня 1990 року в селі Жабінка біля Круклянок. Організаційними справами займався отець Марко Скірка, з молоддю також працював тоді ще ґданський студент Петро Тима.

Дочка Івана Бучківського розповідає, що девіз її батька – «не дай спати ходячому». Вона також наводить слова теперішнього керівника Пласту в Самборі Юрія Леськіва: «Іван Бучківський для сучасних самбірських пластунів став тією ниткою, яка зв’язала сьогоднішніх членів організації з воєнною історією Пласту». Саме тому в 100-річчя найстаршого пластуна хочеться віддати належне авторці-упорядниці Мирославі Олійник-Бучківській. Її приклад є важливим не лише для галичан, але і для тих, хто мешкає тут, у Польщі. Треба зберігати та збирати родинні архіви, спогади, фотографії, передавати їх нащадкам, щоб пам’ять роду не загинула. Це не обов’язково мають бути книжкові видання, а хоча б альбоми зі світлинами, щоб ми бачили який славний шлях проходили наші предки.

Поділитися: