Тадей Карабович ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №12, 2023-03-26

Володимир Пилипович, «Око серця мого до Тебе возношу. Антологія барокової духовної лірики з Надсяння». Перемишль: Видавництво «DOMI», 2023. – 107 с.

До книги ввійшли вибрані та переосмислені з наукового погляду українські барокові літературні пам’ятки з богослужбових книг парафіяльних фондів Надсяння. До 1947 року вони зберігалися в бібліотеці Греко-католицької капітули в Перемишлі. Коли Перемиська греко-католицька єпархія була ліквідована післявоєнною польською владою, фонди бібліотеки опинилися на зберіганні в Національній бібліотеці у Варшаві. Зараз більшість з них доступна в оцифрованій формі на порталі Polona.

Книга Володимира Пилиповича важлива тим, що на відміну від доступних електронних українських пам’яток з оцифрованих фондів Національної бібліотеки читач додатково отримує опрацьовану богословську інформацію. Книга надає нового звучання давнім літургійним пам’яткам, показує їх у контексті епохи, притаманному часам бароко. З огляду на це паперова книга є більш інформативною та цікавою порівняно з електронними текстами на сайтах. Щоправда наклад видання невеликий: усього 52 нумеровані примірники (у книзі вказано 50 примірників). Проте матеріал, що міститься в антології, є вагомим та цінним.

Найперша сторінка, що передує титульній, одразу вводить читача в літургійний контекст. Епоха українського бароко в богословській літературі позначена церковнослов’янською мовою з місцевими мовними елементами, тому у заголовок книги обрано інципіт з молитви на 53-й сторінці. На першій сторінці Володимир Пилипович помістив також стилізований текст подяки Святій Трійці за допомогу в написанні книги. Така форма молитовного прохання (присвяти) трапляється в церковних рукописах з Надсяння та вважається традицією середньовічної української рукописної практики. На титульній сторінці вказано рік видання (Перемишль, 2023), який автор подав за церковнослов’янською системою числення кириличними знаками, а нижче в дужках арабськими. 

«Інципіт – це перші слова тексту або його частини, які цитують, коли твір не має назви або коли декілька творів мають ідентичну назву», – пояснює професор Михайло Лесів. Постать відомого мовознавця, який жив і працював у Любліні (1928 – 2016), згадую не випадково, бо серед кола його наукових зацікавлень були саме церковнослов’янські богослужбові тексти XVIІ-XVIII ст. з їхніми вкрапленнями українською мовою. У літературному щорічнику «Український літературний провулок» можна ознайомитись з листуванням на цю тему між Михайлом Лесівим та Володимиром Пилиповичем, тоді працівником Південно-східного наукового інституту в Перемишлі. (Див.: Володимир Пилипович «Листи професора Михайла Лесіва до мене» в «Український літературний провулок». Люблін, 2017. – Том 17. – С. 98–128 і Люблін, 2018. – Том 18. – С. 117–148).  Вплив цих зацікавлень помітний також у збірці наукових праць  Михайла Лесіва (Див.: «Українська літературна мова XVII-XVIII століть. Зібрані праці» / зібрав і підготував до друку Володимир Пилипович, передмова Міхаель Мозер. Перемишль: Видавництво Товариства «Український народний дім», 2016).

Антологію «Око серця мого до Тебе возношу» відкриває вступне слово упорядника під назвою «Передслово», в якому містяться основні дані про книгу. Автор антології зазначає, що барокова молитва була важливим елементом богословської практики української  церкви й посідала належне їй місце в церковних книгах XVIІ-XVIII ст. Як відомо, авторами молитов були анонімні ченці (до нашого часу дійшли лише їхні імена) – богослови й творці монастирів Перемиської єпархії. Можна припустити, що тексти було створено з метою наблизити до народу малозрозумілу йому церковнослов’янську мову тогочасних богослужбових творів.

Володимир Пилипович пише: «Публікація ставить собі за мету презентувати вибраний сегмент художньої літератури ‒ духовну лірику, створену в добу бароко на тогочасній, крайній західній території українського етносу. Як відомо, релігійний компонент літератури бароко, в жанровому й кількісному вимірах, значно перевищує світський, тому очевидним стає саме такий вибір зібраних у книзі творів ‒ вірші, епіграми, духовні пісні, молитви, поминання, молитви-замовляння і притчі. Їхніми творцями або переписувачами були священники та дяки-дидаскали з теренів історичної православної, а згодом унійної Перемиської єпархії».

До антології вміщено 83 богословські тексти і, що дуже цінно, серед них є унікальний фігурний твір, що представляє різновид зорової української барокової друкованої поезії XVIІ ст. Це молитва з «Акафістника Василія» – «Хресту твоєму поклоняємось, Владико», відома також з друків Києво-Печерської лаври. Ось її текст: «Крεсту твоεму покланѧεмъ сѧ Влдко и с҃тоε воск҃, сп҃си Ги҃ люды своѧ и блсви достоѧнїε своε побѣди, сεго ради Ги҃ оружіε на дїаволѧ Крсть твои дал εси нам, трεпεщε убо и трѧсεт сѧ нεмогчіи возирати на силу εго ѩко мεртвіѧ воскрεсаεт и см҃рть ѹпразднѧεт».

Серед представлених в антології богословських творів бачимо вірші та епіграми, пісні, молитви, молитви-замовляння та притчі, передруковані з рукопису Капітульної бібліотеки в Перемишлі. Загалом поданий упорядником матеріал дуже різноманітний та цікавий з церковно-історичного погляду. На його прикладі спостерігаємо духовну єдність з іншими богословськими текстами України XVIІ-XVIII ст. Серед них є, зокрема, твір «Поминання мельника Чучвія» з «Пом’яника церкви св. Микити села Витошинець» 1688 року, в якому записано імена людей для молитовної згадки на Богослужінні (с. 57–58). Це важливий ономастичний переказ, адже в церковній практиці пом’яники дійшли до наших часів та їх використовують у церкві й сьогодні. Важливою з антропологічного погляду видається  представлена в книзі «Молитва з Акафістника, середина XVII століття», яка є прототипом сучасних українських молитов, уміщених у церковних акафістниках. Так само читачам варто звернути увагу на «Молитву до Христа зі Статуту братства церковного церкви св. Миколая в Перемишлі на Підгір’ю, списаного Мироном Сидорським 1681 року». У ній відображено дух українського церковного молитовного звернення й історію цього місця. Молитва братства написана в осідку Перемиської єпархії. Ось її зміст: «Хε҃ Бж҃ε спстεлю нашъ, и насъ всѣхъ рачъ наѹчити, абысмо ти могли вѣрнε служити въ прεпадобїи и правдѣ, въ всѧ дни живота нашεго, и въ дѣлεхъ сихъ которых здавна прагнулисмо. Рачъ нас благословити, и ѹкрѣпити на дѣло сїε, въ всѧ дни живота нашεго. И сподоби насъ прїѧти вѣнεцъ нεѹвѧдаεмый живота бεзконεчнаго, въ радости нεвымовной Црствїѧ твоεго, въ котором абысмо тѧ Бг҃а нашεго хвалили и воспѣвали съ Ѿц҃εм и з прстымъ Дх҃омъ н҃нѣ и прсно и въ вѣки вѣком амин».

Практичне значення для народу можуть мати молитви-замовляння з останнього розділу антології. Їхня мета – силою молитви побороти різноманітні хвороби й руйнівні атмосферні явища. Варто уточнити роль таких молитв у тогочасній церковній практиці: існувала думка, що сила молитви спроможна протистояти хворобам (с. 63–64) та стихійним лихам природи (с. 65–73), в яких завжди є елемент руїни (повені, пожежі, бурі). Тому ці твори санкціоновані церквою, а їхня прохально-рятувальна функція вважається важливим елементом захисту.

Володимир Пилипович додатково поділив богословські тексти за жанрами і подав їх за розділами. Кожен з них перед назвою має кольорову ілюстрацію. Цей задум було взято з оригінальних перемиських рукописів. Згадаймо, що за доби бароко в українських церковних друках важливе місце було відведено розбудованим  ілюстраціям кольорових ініціалів та дереворізів. У розділі «Коментарі» упорядник подав ширший опис місць походження рукописів (с. 85–98). У підрозділі «Титла й скорочення» (с. 99–105) додано пояснення, адже в наші дні церковнослов’янська мова значно відрізняється від сучасної літературної української мови. У «Списку ілюстрацій» (с. 106) подано сторінки, на яких розміщено ілюстративний матеріал. Книгу завершує карта Надсяння (Перемиської єпархії) з позначенням місцевостей, з яких походять усі використані упорядником рукописи. Антологію прикрашено історичним гербом Перемиської та Сяніцької земель. Герб зображає золотого орла з двома головами в короні на синьому тлі. Це приклад візантійсько-римської геральдичної традиції, яку сьогодні в Україні використовує Чернігівська область, в Польщі – Перемиський повіт, а також такі держави, як Албанія, Сербія, Чорногорія й росія. Це ще раз засвідчує, що візантійська спадщина широко використовується в європейській культурі. 

Антологія Володимира Пилиповича «Око серця мого для Тебе возношу» є важливим пізнавальним виданням. Можливо, її поява знову приверне увагу науковців до богословської спадщини Перемишля як осереддя українського церковного життя епохи бароко. Антологія ілюструє  рукописні джерела з Надсяння й свідчить про високий доробок української культури Перемиської єпархії. Барокова доба вважається чи не найважливішим чинником для становлення українського культурного обличчя XVII-XVIII століть. Важливим видається й те, що автор аналізує історичний матеріал і по-новому розкриває значення цих творів для сучасної науки.

Поділитися: