Павло Лоза ■ КУЛЬТУРА ■ №11, 2024-03-11

Через вісімдесят років після злочину в Сагрині має вийти перша книжка на цю тему – «Постріли – як зернятка вервиці» доктора Маріуша Сави.

Видання є результатом наукової роботи історика в межах стипендії польсько-українсько-канадського фонду «Калина». Видавцем виступить Колегіум Східної Європи ім. Яна Новака-Єзьоранського у Вроцлаві. Зараз проводять збірку на видання цієї праці. Нижче ми публікуємо коментарі людей, які закликають фінансово підтримати вихід книги.

Ґражина Станішевська, польська політична діячка, депутатка Сейму, Європейського парламенту та сенаторка

Ця книжка має з’явитися, тому що повинні бути книги, які розповідають як про хороші, так і погані події минулого. Бо кожного разу – це спроба зіткнутися зі складною темою, оцінити її з погляду сучасності та винести уроки для сьогодення та майбутнього. Історія Сагрині – надзвичайно трагічна, бо коли громадяни однієї країни вбивають одне одного – це трагедія. Це провал тодішньої влади й держави. 

Ідеться про тогочасну українську меншину. Польща у міжвоєнний період і після не вміла розв’язувати проблеми й не змогла забезпечити такі умови співіснування різних національностей, щоб усім тут було добре. Щоб кожен вважав, що це його батьківщина. Тоді ми як держава цього зробити не змогли. Тепер треба розібратися, чому та де була зроблена помилка й показати, що відсутність спроможності долати труднощі призводить до катастрофи як у Сагрині, так і на Волині.

А книжки, якщо вони можуть зберігати об’єктивність, тобто показувати різні погляди, без агресії до будь-кого, відіграють надзвичайно важливу роль. І з цих міркувань книгу про Сагринь треба видати.

Анджей Северин, польський актор, генеральний директор Польського театру ім. Арнольда Шифмана у Варшаві

Майже вісімдесят років тому польські солдати за два дні вбили в Сагрині та його околицях майже 1200 мирних жителів. Це була найбільша різанина, вчинена підпіллям у сучасній Польщі. Загинуло багато жінок, старих і дітей. Їх вбили лише тому, що вони були українцями. Багато людей у Польщі не хочуть згадувати Сагринь. А повинні, бо жертвами цього злочину стали наші співгромадяни. Досі не видано жодної книги, присвяченої трагедії. Тому дуже прошу підтримати збірку першої такої публікації під назвою «Постріли – як зернятка вервиці». Її автором став люблінський історик Маріуш Сава, чудовий знавець цієї дуже складної та болісної теми.

Данута Куронь, громадська активістка, голова фонду «Соціальна підтримка SOS» Яцека Куроня

Злочин у Сагрині та навколишніх селах, вчинений проти українського цивільного населення 10 березня 1944 року, є одним із найпомітніших символів пацифікації українців у сучасній Польщі, за що відповідає польське збройне підпілля. Того одного дня в Сагрині та околицях від рук польських партизанів загинуло понад 1200 осіб, більшість з яких були жінками та дітьми. Пацифікацію детально спланувало командування місцевих відділів Армії Крайової і провело спільно з селянськими батальйонами. Метою акції стало вбивство всіх жителів усіма можливими засобами. Це видно з документів, а не лише свідчень очевидців. Дуже мало про цей злочин говорять у публічному просторі Польщі. У вшануваннях у Сагрині, дуже скромних, офіційно не брав участі ні один із польських президентів. Багато кіл у Польщі намагається применшити жахливий злочин. Досі не видано жодної присвяченої йому монографії. Найважливіші документи про подію опублікував лише кілька років тому люблінський історик Маріуш Зайончковський. Видання Маріуша Сави – готове, але досі не надруковане через брак коштів, і тому заслуговує на нашу підтримку. Науковець показує злочин і долю жорстоко вбитих людей, історію православної частини українців у Польщі. Ми знаємо, що книга матиме багату інфографіку та фотографії, які раніше ніде не публікували. Варто також нагадати: обох істориків – Маріуша Саву та Маріуша Зайончковського – звільнили з Люблінського відділення Інституту національної пам’яті за керівництва дирекції ПіС, яка досі управляє Інститутом. Це сталося саме через їхню роботу над польсько-українським конфліктом цього регіону та злочином у Сагрині.

Історія українців у Другій Речі Посполитій, конфлікт 1939–47 років, братовбивчі бої та злочини, численні також з польського боку, є трагічною сторінкою нашої польсько-української пам’яті. Але ми пам’ятаємо! Кілька років тому я з групою польських друзів поїхала в Сагринь, щоб поставити свічки біля пам’ятника. Ми хотіли показати, що не можна спотворювати правду, що хочемо зберегти пам’ять про українських мешканців Люблінщини та Підкарпаття, які століттями проживали на цих теренах. Те, що залишилося від них – культурна спадщина, як і цвинтарі, не можна заперечувати. Це наше спільне надбання, як і наш спільний трагічний багаж – братовбивча боротьба та жахливі злочини, жертвами яких стали насамперед жінки та діти.

Тому публікація про Сагринь є такою потрібною. Тому так важливо запалити свічки біля пам’ятника українським жертвам у Сагрині.

***

Фінансово підтримати видання можна на сайті zrzutka.pl (Wydanie książki Mariusza Sawy «Pociski jak paciorki różańca»), а також через фонд «Калина».

Номер рахунку: 14160014621879984320000001

Polsko-Ukraińsko-Kanadyjska Fundacja Stypendialna KALYNA, ul. Krasińskiego 5a/10, 43-300 Bielsko-Biała

У призначенні платежу треба вказати: «Wydanie książki o Sahryniu».

Поділитися: