Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №44, 2021-10-31

«Шукаєш у лісі гриби, а знаходиш одяг». Кожна розмова починається і завершується темою біженців. І з’являються сумніви: а що я би зробив, якби прийшли до мене? З такими дилемами зараз стикаються мешканці села  Черемха на Підляшші. Це одне з сіл, де живе багато українців. Від початку вересня це село – у списку тих, які охопив надзвичайний стан.

Відгуки: позитивні і негативні

«Ми хотіли б подякувати усім особам з великим серцем, які підтримали наші зусилля під час збірки для біженців. Ми передали все прикордонному відділенні в Черемсі, яке керує центром реєстрації іноземців на тимчасово закритому прикордонному переході в Половцях. Там люди перебувають кілька днів в очікуванні юридичного визначення їхнього статусу та транспорту до постійних центрів для біженців. Зараз нам найбільше потрібні термоковдри, грілки для рук, постільна білизна, ковдри, спальні мішки, рушники, матраци», – читаємо на фейсбук-сторінці Ґмінного осередку культури (ҐОК) у Черемсі.

Його директорка Барбара Кузуб-Самосюк у середині жовтня ініціювала збірку допомоги для біженців. Оголошення про збірку були розвішені по усьому селі.

– Відгуків на ці оголошення є дуже багато: і позитивних, й негативних. Попри ці негативні коментарі, нам вдалося зібрати дуже багато одягу, продуктів харчування, засобів для чищення, постільної білизни, ковдр та спальних мішків, – зазначає жителька Черемхи, яку багато хто у громаді знає як лідерку підляського гурту «Черемшина». Як зазначає жінка, багато людей допомагало біженцям. Але були також випадки, коли вони відмовлялися це зробити.

– Звісно, нелегко прожити кілька місяців у надзвичайному стані. Але більшість жителів справляється. Я сама не мала нагоди зустрітися з біженцями, окрім тих, які перебувають у центрі в Половцях, але знаю, що деякі мої друзі допомагали тим, хто цього потребував, – додає Барбара Кузуб-Самосюк.

Поділ у селі

Черемха є одним зі 183-х населених пунктів, в яких від вересня впроваджено надзвичайний стан. Село знаходиться за три кілометри від польсько-білоруського кордону.

– Люди намагаються жити так, як жили. Але неозброєним оком видно, що є зміни. Територію охороняє армія та військо територіальної оборони. На вулицях постійно їздять військові машини. Останнім часом, коли біженці намагались прорвати кордон, у нас було багато вертольотів, які літали дуже низько. Іноді здається, що це кадри з якогось фільму. Раптом у селах, десь, як кажуть, «на кінці світу» відбуваються такі речі. Це незвично, – розповідає Ростислав Крамар, викладач Варшавського університету, який понад рік проживає у Черемсі, – військових можна зустріти зокрема у магазинах. Що впадає у вічі – це те, що вони молоді.

За його словами, ситуація ділить жителів села. Є такі, які допомагають у прикордонній зоні, ходять до лісу, намагаються зустріти біженців, щоб передати їм одяг та їжу. Є люди, які збирають допомогу. Але є теж ті, хто критикує такі дії. Їм це не подобається. Кажуть, що біженці – це проблеми для регіону і всієї держави.

– Бачу чітку поляризацію поглядів. Навіть сказав би – гостру. Я в селі недовго, але людей і середовище знаю. Таких емоцій досі не спостерігав. Люди сваряться. Один табір дорікає іншому. Одні запитують: «Як християни можуть бути такими бездушними?». Інші відповідають: «Ви сліпі!», «Ви – знаряддя в руках Лукашенка». Позиції є радикальними , – оцінює Ростислав Крамар, який за професією є філологом-антропологом. Біженці у селі – це зараз тема номер один. І всі розмови – навколо неї. Відбувається так теж тому, що Черемха досі жила з туризму, між іншим завдяки тому, що через село приходить велосипедна стежка «Грін Вело». Магазини, власники агротуристичних господарств заробляли завдяки туристам, яких зараз немає.

– В’їхати можуть лише ті, хто там прописаний або має тут близьких. Мої батьки – з Черемхи. При виїзді із села військові перевіряють машину, чи когось не везеш, – говорить Славко Савчук, автор україномовної передачі «Українська думка» в «Радіо Білосток».

Ситуація вплинула також на культуру. Зокрема, скасовані деякі українські події.

– Не відбудеться щорічний захід «Джерела – українські традиції та трансформації», який мав бути поєднаний з ювілеєм гурту «Гілочка» та співочими колективами з Черемхи-Села (Czeremcha-Wieś) та Вульки Тереховської (Wólka Terechowska). Концерти гуртів також скасовуються, – розповідає Барбара Кузуб-Самосюк. Крім того, Ґмінний осередок культури здійснює всі заплановані події, і люди, що не є з зони, можуть потрапити на майстер-класи на основі сертифікату, виданого директором осередку. Натомість на День усіх святих, який відзначається 1 листопада, коли люди відвідують могили  рідних, ті, хто не є з даної території, будуть потребувати письмову згоду начальника відділення прикордонної служби, щоб в’їхати до неї.

– Така ситуація впливає на усі сфери життя. У кожній розмові говориться про кордон. Недавно один місцевий чоловік пішов по гриби і знайшов Коран. Вже є тема до дискусії, – розповідає українець.

Крім цього, жителі Черемхи у лісі знаходять одяг. Деякі бачили біженців біля села при полях. Кажуть, що за ними приїжджають автомобілі на німецьких та шведських номерах.

– Раніше такого було. Хіба приїжджали колись сюди машини зі Швеції? Тепер ці, скажімо «перевізники», зупиняться не в зоні, а трішки далі, за Кліщелями. Мій знайомий казав, що бачив біженців, які виходили з кукурудзи. Видно, тепер передираються в основному полями в домовлене місце. Місцеві жителі кажуть, що не всіх зупиняють прикордонники. Деяким особам вдається прорватись далі на захід чи північ, – розказує викладач.

Був теж випадок, коли тридцять біженців на вокзалі у Черемсі сіли в поїзд. Проте доїхали лише до Седлець.

Людина є людина

У Черемсі живе до двох тисяч осіб, з яких 120 у 2002 році в переписі населення «записалося» українцями. Загалом у ньому переважає населення православного віровизнання. Римо-католики – у меншості.

– Сонна атмосфера села раптом змінилася на гарячу. Воно опинилося у центрі важливих політичних подій. Пересічна людина зустрілася з великою історією, – ділиться спостереженнями Ростислав Крамар, який не приховує своїх поглядів: – Мені дуже прикро, що люди, які на вустах мають гасла «Бог, честь, вітчизна», є нечутливими  до людських страждань. Ми всі розуміємо, чиїми руками все робиться, але людина є людина і не можна її трактувати як тварину. Я цього не розумію. Мені приємно, що у тій же Черемсі – багато є осіб з подібними поглядами на мої та хочуть допомогти.

Також по інших селах активісти збирають допомогу. Українцеві довелося чути й про жителів регіону, які заопікувались дітьми біженців – взяли їх додому.

– Відбуваються дуже динамічні події, які, мабуть, змінять людей цього регіону. Це дуже повчальний момент для всіх. Про деякі історії та про те, що насправді відбувалося, певно, довідаємося через кілька місяців, а навіть років. Бо зараз багато чого залишається в тіні, – вважає філолог. Він спостерігає що одну особливість: не зустрів жодної людини зі старшого покоління, яка мала б вороже, різко негативне ставлення до біженців.

– Люди кажуть: якби прийшли, хліба я б дав, чаю теплого теж. Вони знають, що треба повідомити прикордонну службу, але у такій основній допомозі не відмовили б. Жорстокіші у своїх судженнях не старші, але ті, хто, як то кажуть, «не знав біди» – молодше та середнє покоління. Старші особи, може, і бояться, бо біженці – це інша культура, інший колір шкіри. Є страх навіть тоді, коли собака вночі на подвір’ї загавкає. Але у них є співчуття і готовність поставитися до іншої особи – як до людини, – вважає Ростислав Крамар. Він також ділиться спостереженнями про прикордонників, адже багато з місцевих працює на кордоні. Інформація від них у першу чергу розходиться серед родин та знайомих. – З того, що я чув у Черемсі, не є так, що вони – геть бездушні. Вони отримують накази. Але це не означає, що у всіх немає співчуття, і що їм не шкода біженців. Люди не з заліза зроблені, – додає українець.

Фото – твіттер Прикордонної служби Польщі

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*