Валерія Гуржий ■ КУЛЬТУРА ■ №26, 2023-07-02

Із самого початку повномасштабного вторгнення частина українських коміків казали, що не знають як жартувати і що треба змінювати професію, але згодом всім стали зрозумілі «червоні лінії» жартів у воєнні часи. Український стендап зараз активно розвивається, вдосконалюється та допомагає ЗСУ. Як змінився стендап з лютого 2022 року та які має перспективи у майбутньому, «Нашому слову» розповіла артоглядачка Лєна Чиченіна.

– Що було з українським стендапом на початку повномасштабного вторгнення?

– Спочатку у коміків була фрустрація, тому що багато з них не знали – як жартувати, думали навіть міняти професію, «тому що цей гумор нікому не потрібен зараз». Вони не знали, як працювати. Але потім потрошечки люди почали розуміти, що це потрібно, що гумор є терапією, тому стендапери
почали виступати у бункерах та бомбосховищах. Це було дуже доречно, тому що люди якраз йшли в укриття. У той час жарти були достатньо однотипними, потім стали більш різноманітними. Однаковими вони були, тому що всі переживали приблизно одне й те саме і жартували, відповідно, про те й саме.

– А про що жартували найбільше?

– Багато жартів було про те, як українці зустріли велику війну, – це добре заходило, люди хотіли ділитися цим і стендап-коміки почали розповідати про те, що близько всім. Протягом кількох місяців було багато майже однакових жартів, наприклад, про Арестовича і його «два-три тижні», це обігрували як завгодно. Арестович був точковим жартом, тому що він продукував різні меми, які були впізнавані. Виступаючи на сцені, можна було сказати «два-три тижні» і всім було смішно, бо всі без пояснення розуміли, про що йдеться. (Олексій Арестович – з 2020-го по 2023-й працював радником Офісу президента України. На початку повномасштабного вторгнення дав заспокійливий
прогноз, що війна закінчиться через два-три тижні. Після чого ця фраза стала складовою багатьох жартів – прим. авт.). Також багато було жартів про росіян, коміки сильно на цьому фокусувалися.
Тоді відомою стала фраза «йна, бть, русня» від Насті Зухвалої. (Після цього виступу фраза стала дуже впізнаваною, її почали друкувати на одязі, посуді та сувенірах. Більше того, з такою назвою вийшла навіть книжка – прим. авт.)

Настя Зухвала. Фото з Інстаграму коміка

– Якими є тенденції та труднощі стендапу воєнних часів?

– Одним з головних трендів став тотальний перехід коміків на українську мову. Були випадки, коли стендапери виходили, починали щось розповідати російською і їх «зашикували», тож вони мали переходити на українську або щось пояснювати. Я думаю, що станом на зараз все ще триває цей пошук «червоних ліній». Постійно йдуть дискусії – про що можна жартувати, а про що ні. Деякі коміки навіть потрапляли через це у скандали. Стендап – це, в принципі, жанр, де коміки мають ходити по лезу, жартувати на межі, це часто жарти нетолерантні, можуть бути грубі, тому важко ці «червоні лінії» не перейти. Бо ці лінії, вони не були окреслені, і завдяки скандалам, можливо, ми почали їх намацувати, але це і надалі залишається досить суб’єктивною історією. Взагалі, гумор – це суб’єктивно, комусь смішне одне, іншому – інше. А зараз в кожної людини ще й є свої травми. Тож якщо для однієї людини абсолютно нормально говорити про смерть і жартувати над тим, як ти сам можеш померти, то для іншого – це тема-табу, люди не хочуть про це говорити. Тим паче досвід у всіх дуже різний, кожен пережив щось своє і в кожного є власні тригери (події, що викликають у людини з травматичним досвідом раптове повторне переживання психологічної травми – прим. ред.). Протягом цього року я бачу певний пошук, все більшу різноманітність у жартах, більшу сміливість. Коміки вже відчули свою аудиторію і наперед розуміють, які жарти заходять, а які ні. Тому у нас вже вимальовується якась традиція стендапу, тому що у нас її або не було, або вона була перервана, тому треба це відновлювати. І зараз цей процес якраз відбувається.

– Які є найпопулярніші українські коміки та їхні спеціалізації?

– Зараз до найвідоміших українських стенадаперів можна віднести: Настю Зухвалу, Антона Тимошенка, Лєру Мандзюк, Василя Байдака, Сергія Чиркова, Сергія Ліпка. Вони й до вторгнення мали власний стиль та були впізнаваними, а після ще більше познаходили свої ніші. Так, Антон Тимошенко спеціалізується на політиці, жартує про політиків. Чирков – створює чудові сценарії. Його порівнюють із голівудським режисером Крістофером Ноланом, бо в нього такі сценарії багатошарові, і він добре вплітає певні моменти, постійно їх повторюючи і поглиблюючи. Глядачі відчувають занурення під час його виступів, й одні й ті самі фрази сприймаються по-різному.

Антон Тимошенко. Фото з Інстаграму коміка

– На яких вони виступають майданчиках?

– На початку коміки виступали десь у маленьких клубах, а зараз вони запросто збирають Жовтневий (Жовтневий палац – колишня назва Міжнародного центру культури і мистецтв, розташованого біля Майдану Незалежності у Києві – прим. авт.). Також вони стабільно на своїх виступах збирають гроші на допомогу ЗСУ.

– Чи є вплив російського та світового стендапу на український?

– Наш інформаційний простір був перевантажений російським стендапом і раніше він серйозно впливав на українських коміків. Когось вони, можливо, наслідували. Також у нас в українському гуморі була проблема певний час – багато КВНу («Клуб весёлых и находчивых», радянська і пострадянська гумористична програма – прим. ред.), у нас на телебаченні майже всі гумористичні шоу були схожими на КВН. Зараз через популярність «Нетфліксу» в Україні, де є цілий розділ із
коміками, люди, які раніше стендапу не знали, почали цікавитися не лише нашими коміками, а й світовими. Думаю, що у нас ця галузь буде добре розвиватися і буде розвиватися по-своєму. Хоча є люди, які скептично налаштовані щодо українських коміків, особливо після скандалів. Але наразі
можна із впевненістю сказати, що наші топові коміки стежать за світовими традиціями і розвиваються достатньо швидко. За рік-три ми побачимо вже зовсім іншу картину.

Поділитися: