Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2024-02-04

Володимир Вакуленко-К., «Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші»; Упорядкування К. Міхаліциної, О. Рибки; передмова В. Амеліної. – Харків: Віват, 2023. – 192 с.

Ми живемо у час, коли наших письменників викрадають, катують і вбивають. Коли люди літератури та культури гинуть, захищаючи Україну. Коли письменниця, що фіксувала злочини росії, загинула від удару ракети. Ми наче переживаємо заново «Розстріляне відродження» у ще більшому і страхітливому масштабі. Саме тому українська література зараз як ніколи має вижити, щоб розповідати світові правду – нашу історію боротьби проти ницого, підлого ворога-загарбника.

Володимир Вакуленко – український дитячий письменник, поет, перекладач, волонтер, громадський активіст. Перш за все – добра людина та неординарна особистість. Мені особисто пощастило з Володимиром спілкуватись, коли я збирала дитячі книги для благодійної акції «Свята без тата» (у її межах з 2014 року на зимові свята активісти збирали кошти на подарунки українським діткам, батьки яких загинули в російсько-українській війні). Володимир одразу відгукнувся на моє прохання переказати свої авторські примірники діткам. Переживав і перепитував, чи книги дісталися до свого адресата. Дякував нам за проведення такої ініціативи. Вкарбувався у пам’яті своєю щирістю, безпосередньою манерою спілкування, потужною енергією. Володимира знищили росіяни – викрали, катували і вбили. Кажуть, його продали окупантам односельчани, так би мовити, «за шмат гнилої ковбаси». 

Письменник вже в окупації свого рідного села Капитолівка вів щоденник. Хотів зафіксувати те, що відбувається довкола, а також свої думки та спостереження. Він відчував, що за ним прийдуть, тому закопав щоденник під деревом, щоб згодом інші могли прочитати його свідчення. Якась жорстока доля, а може, просто факт того, що на цьому світі існує росія, спричинили те, що відкопала записки Вікторія Амеліна. Українська письменниця, яка займалась документуванням воєнних злочинів і яка за певний час опісля підтвердження загибелі Володимира Вакуленка загинула сама від важких поранень, спричинених ракетним ударом по Краматорську.

Книга  «Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші» розпочинається передмовою Вікторії Амеліної. Психіка відмовляється сприймати все, що трапилось. Важко усвідомити, що в сучасному світі одну людину могли викрасти і закатувати до смерті. А іншу під час її місії, яка, власне, полягала у фіксуванні таких злочинів, могла забрати з життя ракета. Ракета, що прилетіла в мирний заклад. Тримаючи в руках це видання, хочеться вщипнути себе і переконатися в тому, що це все сон. Але ж ні. І саме ця книжка є доказом, а також необхідним та важливим свідченням, доказом того, що трапилось і що відбувається далі в Україні.

Щоденник Володимира, що завжди фігурував як Володимир Вакуленко-К., – це перш за все розповідь людини, що перебувала в окупації. Письменник описує, як змінювалось життя довкола. Як поводились росіяни – але важливим і болючим є також свідчення того, як змінювались і самі українці довкола. Хтось залишався людиною, а хтось готовий був віддаватись за їжу або ж видавати інформацію окупантам та вказувати на проукраїнських жителів. У роздумах Володимира ми не побачимо страху за його власне життя. З його слів віє певною приреченістю, він розуміє, що рано чи пізно за ним прийдуть, і не боїться ані болю, ані смерті. Переживає лише за свого сина з особливими потребами, якого виховує сам. 

Для людей, що не пережили окупації, не відчули близькості ворога фізично так близько, читати щоденник письменника буде моторошно. Приходить справжнє усвідомлення, який це жах, не знати, що принесе не те, що завтрашній день, а наступні декілька годин.

Проте у щоденнику Вакуленка присутній притаманний йому оптимізм, він вірить у перемогу, вірить в ЗСУ. Зі свого боку, як завжди, намагається робити, що йому під силу. Організовує передачі для бійців, не здається.

У книзі теж присутня підбірка віршів письменника: дорослих і дитячих. Чомусь особливо стискається серце при прочитанні, власне, віршів для діток. Тому що ці веселі рими та сонячний світ кумедних звіряток наче визирають з іншої реальності, тої світлої, яка зараз зробилась вицвілою і темною. 

Видання теж містить текст Катерини Лихогляд «Записи під вишнею» (авторка зняла документальний фільм-розслідування про письменника з такою ж назвою).

Прочитаємо також світлі спогади про Володимира ще одного дитячого письменника Сашка Дерманського та короткий текст-спогад про Вакуленка його колишньої дружини Ірини Новіцької.

Чому так важливо українцям та українкам читати «Щоденник окупації…»? Тому що це наша історія, жива. Те, що відбувається просто в нас на очах. І так, хай це якраз той момент історії, котру, як то кажуть, не можна читати без брому, але ми маємо її переживати, переосмислювати, усвідомлювати. Важливим є творити спогади про наших письменників, яких забрала війна. А конструювати собі такі спогади ми можемо зараз лишень через знайомство з тим, що вони створили. Найменше, що можемо зробити, – це читати зараз усе, коли-небудь написане Амеліною, Вакуленком, іншими письменниками, вбитими росіянами. І також, звісно, переказувати ці історії зараз світові і згодом майбутнім поколінням. Тим, які, хочеться сподіватись, знатимуть війну і її жахіття вже лишень з наших розповідей.

Перевтілення

У що я перетворююсь:

Серце без почуттів,

Очі без погляду.

Тож, якщо я помер,

Схороніть по-людськи,

Щоб не доводилося

Більше блукати

Серед таких, як я.

(Володимир Вакуленко-К.).

Поділитися: