Професор, доктор габ. Роман Дрозд ■ ЗГАДКА ■ №24, 2023-06-18

(2.04.1932 – 7.05.2023)

День 7 травня 2023 року записано сумними літерами в історії української громади Польщі. Цього дня перестало битися серце д-ра Олександра Колянчука, видатного українського діяча, а також дослідника української революції 1917–1921 рр. та української політичної еміграції в міжвоєнній Польщі. 

Олександр Колянчук народився 2 квітня 1932 р. у Вільці-Тарнівській на Холмщині, у сім’ї Миколая та Анастасії з дому Пащук. З дитинства проявляв любов до науки та українства. Щойно в 1941 р. відкрилася українська школа, одразу став її учнем, що також свідчить про українську свідомість його батьків. Однак через два роки, з огляду на польське протистояння українському відродженню на Холмщині, був змушений покинути цю школу. Одразу після закінчення війни зміг продовжити  навчання на приватних курсах, які закінчилися навесні 1947 р. екзаменом на рівні початкової школи. Після акції «Вісла» подальше навчання продовжив у Аграрному технікумі в Королеві біля Кентшина, яке завершив у 1951 р. Як один з найкращих випускників одразу був скерований на студії до Сільськогосподарської вищої школи в Ольштині, яку закінчив 1956 р. і здобув наукове звання магістра-інженера за спеціальністю аграрія. Працював на різних посадах в агропромисловому комплексі та в президії Воєводської національної ради, а від 1974 р. був заступником директора Воєводського центру аграрного прогресу в Бенсі, почав працювати вчителем в Аграрному технікумі в Тулавках біля Ольштина. Опублікував чимало статей на рільничі теми. З 1979 р. став заступником директора, а 1985 р. – директором Воєводського центру аграрного розвитку в Серадзі. Тоді переселився з Ольштина до Здунської Волі. З 1994 р. постійно проживав в Перемишлі.

Працюючи в різних установах, Олександр Колянчук не забував про своє коріння й від самого виникнення Українського суспільно-культурного товариства долучився до його діяльності. Багато років обіймав посаду редактора українських передач на Радіо Ольштин, розвивав українське шкільництво на Вармії та Мазурах. У 1971–1973 рр. був членом Головного правління УСКТ. Свою українську громадську діяльність продовжив у структурах Об’єднання українців у Польщі, в 1996–2001 рр. був членом Головної ради. Багато зусиль вкладав у відновлення могил петлюрівців у Польщі. За свою працю був нагороджений польськими й українськими державними відзнаками. Серед них –  орден князя Ярослава Мудрого V ступеня, Офіцерський хрест Ордену відродження Польщі, Всеукраїнська премія ім. Івана Огієнка.

Олександра Колянчука завжди цікавила історія українців. Перші свої історичні праці друкував на сторінках «Українського календаря», а згодом – в «Українському альманасі». Найбільше цікавила його тема боротьби за незалежність України в 1917–1921 рр. та доля українських військових, які опинилися в міжвоєнній Польщі. Цій проблематиці присвятив свої найвидатніші монографії. Серед них – «Незабуті могили» (Львів, 1993), «Генералітет українських визвольних змагань. Біограми генералів та адміралів українських військових формацій першої половини ХХ століття» [співавтори: Микола Литвин, Кім Науменко] (Львів, 1995), «Internowani żołnierze armii UNR w Kaliszu 1920–1939» (Каліш–Перемишль–Львів, 1995), «Українська військова еміграція у Польщі 1920–1939»  (Львів, 2000), «Cmentarz Prawosławny na Woli w Warszawie. Groby ukraińskie. Przewodnik» [спільно з Романом Шагалою] (Варшава, 2002), «Увічнення нескорених. Українські військові меморіали 20–30 років ХХ ст. у Польщі» (Львів, 2003), «Nekropolie i groby ukraińskich walk niepodległościowych w latach 1917–1921» (Перемишль, 2003), «Umarli, aby zmartwychwstała Ukraina / Померли, щоб воскресла Україна» (Перемишль, 2007), а також «Ukraińscy generałowie w Polsce. Emigranci polityczni w latach 1920–1939» (Перемишль, 2009). Без сумніву наукові надбання д-ра Олександра Колянчука ввійшли як у польську, так і в українську історіографію. Стали вони основою до подальших досліджень української петлюрівської еміграції в Польщі, а також фундаментом для повернення пам’яті про борців за Україну, яким довелося спочити на польський землі. 

Д-р Олександр Колянчук з 1994 р. тісно співпрацював з Південно-східним науковим інститутом, а від 1998 р. був заступником голови цієї установи. У 2000 р. у Національному університеті «Львівська політехніка» отримав звання кандидата наук (пол. відповідник – доктор) на основі дисертації «Українська військова еміграція в Польщі 1920–1939 рр.». 

У 2004 р. д-р Олександр Колянчук активно долучився до задуму скликати в Польщі Українське історичне товариство (УІТ) та став його членом-засновником. До кінця свого життя намагався бути його активним учасником, брав участь у заходах, організованих Товариством. Підписав багато звернень УІТ до поляків та українців, до їхньої влади із закликом про примирення та засудження російської агресії проти України. З великою підтримкою д-р Олександр Колянчук ставився до реалізації проєкту УІТ «Живі у нашій пам’яті – віртуальний український некрополь у Польщі», який у значній частині спирається на його дослідження. За неоціненний внесок у висвітлення історії українців у Польщі був нагороджений Українським історичним товариством медаллю «Сторож пам’яті». 

7 травня 2023 року українське серце д-ра Олександра Колянчука перестало битися, але не перестав він до нас промовляти словами, які написав у своїх незвичних книжках.

Вічна Тобі, наш Друже, пам’ять!

Поділитися: