В суботу, 17 червня 2023 року, у шпиталі St. Joseph’s у Торонто відійшла у вічність на 87-му році життя бл. п. Марія Мелех (з дому Іванюра), народжена в Журавцях біля Любичі-Королівської, тоді у Львівській області України, а зараз Польщі, Люблінське воєводство.

До 1947 року, у непевні воєнні часи, жила з батьками Лукашем і Юлією та братом Зеноном у Журавцях.

У 1947 році під час акції «Вісла» Марію з родиною, як і все село, депортовано на «відзискані землі» – Мазури у північно-східній Польщі. Родина потрапила в знищену місцевість Венґожево, Вармінсько-Мазурського воєводства, де Марія почала нове життя. Закінчила початкову школу, потім – середню, а, склавши матуру, почала працювати в тій же середній школі вчителькою фізкультури. Одночасно розпочала заочне навчання в Академії фізкультури у Варшаві, яку закінчила з дипломом магістра.

Коли навчалася у Варшаві, стала частиною групи українських студентів при українській греко-католицькій церкві о. Василіян на вул. Мьодовій, де познайомилася зі своїм судженим – Володимиром. Одружившись у 1961 році, молодята оселились у Варшаві, де згодом Бог благословив їх чотирма донями. Марія надалі вчителювала, закінчила факультет філології та виховувала дітей.

Коли в 1979 році чоловік і дві доні переїхали до Канади, Марія сама виховувала двох інших дітей, піклувалася про дім та працювала в початковій школі.

У 1982 році виїхала з дітьми до Канади в межах програми возз’єднання розділених родин. Оселилася з родиною в Торонто в сестри чоловіка – Марії Шологон. Тут влаштувалася на роботу вчительки в Українській школі при кафедральному соборі Св. Йосафата, де розкривала красу української мови й культури для багатьох дітей. У кафедральній школі працювала від 1982-го до 2003-го, після чого вийшла на пенсію.

Марія була надзвичайною мамою, бабусею й прабабусею, обдарованою вчителькою та повною доброти Людиною. Була вона українською патріоткою, некапризною, стійкою й скромною жінкою глибокої віри. Вона була джерелом знання, родинної памʼяті й любові для всіх рідних та тих, хто згодом долучився до родини.

Її талант до вишивання був відомий і високо оцінений, особливо в родині, де від малюків до дорослих – всі мали не одну вишиту сорочку й безліч дрібніших Маріїних витворів. Вона подбала, щоб усі її доньки й внуки мали вишиті її руками весільні рушники.

Марія знала те, що знають усі матері: до сердець людей найпростіша дорога через домашні пороги. І її «Баба Вареники Фабрика» довгі роки годувала армію дітей і дорослих та була скарбом для вічно голодних школярів і студентів у родині й не тільки.

Протягом багатьох років Марія була парафіянкою собору Св. Йосафата в Торонто, членкинею Ліги українських католицьких жінок, працювала на освітньому фронті в Торонтській шкільній раді та довгі роки співала в хорі «Діброва», а потім у хорі Українських молодіжних ансамблів «Левада». З ними, між іншим, була на славетному турне Україною з маестро Василем Кардашем у 1990 році.

Покійна Марія залишила в глибокому смутку й горі: 

• чоловіка Володимира на 62-му році подружнього життя;
• доньок:
  • Мирославу Біланюк із чоловіком Миколою й дітьми:
    • Борисом,
    • Олексою,
    • Ксенею;
  • Ірину Томчик із чоловіком Григорієм і дітьми:
    • Домінікою Ґрод із чоловіком Маркіяном і дітьми Олівією й Максимком (правнуками Марії),
    • Дарією з нареченим Міною,
    • Данилом;
  • Анну Галай із чоловіком Іваном і дітьми:
    • Пилипом із нареченою Торі,
    • Нікусею Назаревич із чоловіком Михайлом і сином Дарком (правнуком Марії);
  • Ґражину Батрух із чоловіком Арком та дітьми:
    • Оленкою Пастушок із чоловіком Олексою,
    • Михайлом Батрухом із дружиною Джанис;
  • ближчу й дальшу родину та друзів у Канаді, Польщі та Україні.

Нехай Господь прийме Марію до Царства Небесного, а канадська земля буде Їй пухом. 

Пам’ять про спочилу в Бозі Марію нехай буде між нами вічно.

Поділитися: