Мирослав Трофимук ■ ІСТОРІЯ ■ №25, 2022-06-19

Днями у Стокгольмі демонстрували знищений російськими військовими в Ірпені портрет Пилипа Орлика. Зі слів авторки, роботу облили зеленкою, що видно на відео. В умовах російсько-української війни цей факт не мав би нікого зацікавити на фоні загибелі бійців, жахливого вигляду руїн дощенту зруйнованих міст, масових убивств і ґвалтування цивільного населення, у тому числі українських дітей.

То чому ж широкий загал звертає на нього пильну увагу?

Гетьман є співтворцем і головним редактором Конституції 1710 року, талановитим автором барокових панегіриків і великого масиву епістолярію, адресатами якого були володарі й представники політичних еліт Речі Посполитої, Османської імперії, Кримської держави, Священної Римської імперії, німецької нації, Швеції, папа римський, а також козацтво Січі Запорозької, мешканці українських міських громад.

А також, як наголошено у передмові видання 2022 року, «був ініціатором не лише першої української, а взагалі першої політичної еміграції у Європі. Концепції батька і сина Орликів випереджали свій час, ґрунтувалися на понятті «права народів», яке поширилося у Європі аж у XIX ст. і пізніше».

Пилип Орлик почав писати Діярій 10 жовтня 1720 року в еміграції у Швеції, продовжував упродовж 13 років. Цей величезний рукопис обсягом 3000 сторінок подає широку панораму історичних процесів першої половини XVIII ст. Дія відбувається у різних містах Швеції, України, Німеччини, Чехії, Сілезії, Речі Посполитої та Османської імперії, де сім’я Орликів переховувалася від небезпеки російських репресій. Адже російські агенти буквально «полювали» за політичними емігрантами з України. Часто доводилося роз’єднувати сім’ю: Пилип жив окремо, а дружина Ганна і восьмеро дітей переховувалися в іншому місці.

Важливою складовою Діярія є листи. Орлик вписував до щоденника копії різних листів, як вхідних, так і власного авторства. Це дуже цікаві свідчення його політичних контактів, а водночас і декларація позиції гетьмана. Упродовж життя він намагався створити антиросійську коаліцію з метою визволення України, постійно перебував у пошуку надійних союзників. 

Діярій написано польською зі вставками різними мовами – латинською, французькою, староукраїнською та ін.

Перша спроба опублікувати текст рукопису Діярія з оригіналу була здійснена 1936 році у серії Праці українського наукового інституту у Варшаві. Ян з Токар Токаржевський-Карашевич подав інформацію про роки від 1720 (від 10 жовтня) до початку 1723 (січень-лютий). Ця публікація містить передмову і розшифрування текстів.

Друга публікація частини тексту цього унікального історичного Документа побачила світ у квітні 2022 року у видавництві Варшавського університету за назвою «Filip Orlik (1672–1742) I jego Diariusz». Книга приурочена до подвійного ювілею українського гетьмана.

Структура другого варшавського видання доволі прозора. Вступна частина містить вичерпно-лаконічну інформацію про автора, стисло окреслює стан дослідження, подає опис джерел, використаних у процесі праці над матеріалом, а також перелік палеографічних принципів видання. Розділ під назвою «Діярій» подає добре прокоментований польськомовний текст з іншомовними вставками, який відображає зміст рукописного тексту оригіналу. Перевагою публікації є паралельне подання факсиміле оригіналу і набраного тексту. У виданні 1936 року були лише окремі фотоілюстрації. Книга містить усі необхідні елементи наукового видання: словничок латинізмів і полонізованих латинських термінів, розшифрування скорочень, бібліографію, резюме англійською мовою та індекси – осіб і географічних назв.

Відмінність поміж техніками друку обох видань полягає у тому, що століття тому не було нагальної потреби перекладу іншомовних вкраплень у польськомовний текст – латинських, німецьких, французьких, а також староукраїнських чи церковнослов’янських. Видання Варшавського університету подає переклад цих вкраплень у бароковий текст польськомовної пам’ятки у примітках, а іншомовні уривки більшого обсягу супроводжує перекладом польською мовою, виокремленим квадратними дужками і курсивом.

Закономірно, що над таким непростим текстом працювала ціла група науковців: перекладачів з французької, латинської та староукраїнської мов, редакторів, коректорів, укладачів індексів. 

Знані імена рецензентів – професорів Терези Хинчевської-Геннель та Мирослава Наґєльского – підтверджують значення рецензованої книги.

Знаменно, що вона з’явилася у продажі на початку квітня цього року. Коли – відступлю тут від академічної традиції – нинішні співвітчизники Пилипа Орлика віддають життя на новому «полі крові», а мільйони стали вимушеними біженцями-емігрантами, шукаючи собі безпечного пристановища поза межами України заради продовження існування нації.

Ця автобіографічна книга торкається глибоких екзистенційних питань. Текст Діярія – текст першої половини XVIII століття – оповідає про намагання у стані граничної загрози – після Батуринської різні 1708 року, після цілковитого знищення 25 травня 1709 року тоталітарним московським режимом Запорозької Січі – продовжувати активний опір і відбудовувати власну незалежну державність. Образ тої Української Держави – прагматичну візію тогочасної політичної еліти Гетьманщини – викладено у текстах Конституції 1710 року й епістолярії Пилипа Орлика, в інших тогочасних архівних документах, зокрема у текстах міжнародних угод. 

Нині, через 313 років, ситуація повторюється.

Читаючи ці тексти, на кожному кроці бачимо виразні ознаки стилістики талановитого автора: криптоцитати з античних і ранньомодерних авторів, алюзії на топоси, крилаті вислови як з античної (насамперед латиномовної), так і з біблійної традиції й українського фольклору. Аналіз літературних і мовно-стилістичних особливостей Діярія Пилипа Орлика, який, власне, є останнім нині відомим твором гетьмана, стане можливим після опублікування всього тексту.

Публікація Діярія, здійснена у видавництві Варшавського університету, є другим виданням, присвяченим подвійному ювілею Пилипа Орлика. Маю на увазі книгу, яка, на щастя, попри непередбачувані обставини, таки була надрукована в Україні. Мова іде про «Конституційну традицію Української державності», яка починається з Конституції 1710 року та «Книг буття українського народу» (середина XIX ст., перед 1848 р.), а продовжується конституційними актами наступних століть – ХХ і ХХІ. Сукупність цих текстів засвідчує давню трьохсотлітню позицію українців стосовно збереження і оборони своїх демократичних традицій, своїх «прав і вольностей».

У цьому контексті ошатне, виконане професоркою Варшавського університету Валентиною Соболь на гарному академічному рівні видання Діярія Пилипа Орлика є дуже символічним успіхом, маленькою, але вагомою перемогою.

Дуже важливою, бо упродовж кількох останніх місяців гинуть і люди, і міста, а також книги, музеї й архіви. Цей, другий, фронт не менш важливий, аніж безпосередня лінія зіткнення, бо його мета – знищити національну пам’ять. До речі, авторство ілюстрації на обкладинці цього видання належить Наталії Павлусенко – це саме та картина, яку намагалися знищити в Ірпені, передмісті Києва.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Український поет – про «острови вірогідности»

Боґуслав Сліверський ■ РЕЦЕНЗІЯ ■ №29, 2022-07-17 Богдан Задура виконав прекрасний переклад збірки віршів українського поета, перекладача, автора численних есеїв, літературного критика Василя Лозинського. Її...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*