Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №3, 2024-01-21

Юрій Винничук, «Алмази з Танжера». Харків: Фабула, 2023. – 272 с.

«Алмази з Танжера» – це новий детективно-пригодницький роман Юрія Винничука з серії книг про львівського нічного репортера Марка Криловича. Про давніші карколомні перипетії довкола харизматичного журналіста ми писали раніше на шпальтах «Нашого слова».

Уже в попередній книзі «Аґент Лилик» відомий нічний репортер зі Львова Марко Крилович перевтілився у працівника НКВС – аґента Лилика. Це прізвище, як і особистість, Марко отримав від свого попередника, котрий загадковим чином на якомусь із небезпечних завдань пропав.

Якщо ви не читали інших романів про любителя небезпечних пригод, спокусника красивих жінок та скандального львівського журналіста Марка Криловича, то нагадаємо дещо з його біографії.

Марко Крилович – львівський газетяр, вперше можемо з ним познайомитись у романі «Нічний репортер» (рецензію на книжку можна прочитати у №48 від 1 грудня 2019 року). На фоні – Львів 1939 року. Крилович – журналіст, але має таку натуру, що постійно втягується у різноманітні авантюри, де нерідко персонажі далекі від добропорядних жителів міста. Марко, що завдяки своїй харизмі має завжди багато друзів та знайомих, наприклад, львівського комісара, часто виконує роль неофіційного детектива, котрий має розгадати заплутані справи. У кожній з наступних книг Криловичу попадається якась вельми екстравагантна таємниця або загадка, довкола якої блукає немало цікавих постатей. Нерідко нічному репортерові треба бути подвійним, а то й потрійним «агентом», не лише задля успіху справи чи її розгадки, а часто, щоб і вберегти своє життя. Наш герой весь час ходить по лезу ножа та балансує поміж різними небезпечними угрупуваннями та прошарками суспільства. У «Віллі Деккера», окрім низки шпигунських пристрастей, Крилович теж допомагав ловити серійного маніяка, що вбивав чарівних панянок. Те, що це діло увінчалось успіхом, дуже допомогло нічному репортерові у майбутньому. А саме у Львові, в який прийшли совіти і почали встановлювати свої правила та закони.

Тож у книгах «Аґент Лилик» і «Алмази з Танжера» ми спостерігаємо не лише за разючою зміною у житті головного героя. Але й бачимо, як міняється Львів, як втрачає свої довоєнні барви та принади, а також сіріє та бідніє разом з новою владою. Маркові доводиться достосовуватись і виконувати відведену йому роль успішного агента НКВС. Усім нутром він бунтує проти нової системи, а проте розуміє, що в його інтересах підігравати керівництву, а самому потрохи далі займатись своїми справами. Марко всілякими способами використовує переваги, які надає йому «посвідчення» та приналежність до НКВС, і водночас намагається зберегти крихти життя, до якого він звик. А мова саме йде про поведінку богемного донжуана, який живе у своє задоволення та постійно перебуває у вирі інтриг та подій. Звісно, Крилович ні на секунду не перестає усвідомлювати, хто друг, а хто ворог. І ніяких позитивних ілюзій щодо нової влади не плекає. Виконуючи завдання, які йому доручають, комбінує так, щоб паралельно вирішувати ті справи, які для нього самого є важливими. 

В «Алмазах з Танжера» Крилович не раз задумується над тим, щоб втекти з посмутнілого Львова до Німеччини. Все-таки не робить цього, але допомагає реалізувати такий задум своїм друзям. Попри разючу зміну усього довкола Марка, стабільною залишається його слабкість до жінок і їхня безвідмовність йому. У цьому питанні він, безперечно, задніх не пасе, попри постійні небезпеки, що на нього чигають. Керівництво НКВС все ще не довіряє новоспеченому аґентові Лилику. Вже неодноразово їм на думку спадає, що Марко водить їх за ніс, і це викликає в них бажання його прибрати. Але Криловичу, як тому Джеймсові Бонду, щоразу вдається уникнути смерті, навіть коли вона вже просто дихає йому у спину та навіть гладить по руці.

На відміну від попередніх романів про нічного репортера, дії врешті виходять поза межі Галичини. Щоправда аж з 197-ї сторінки (загалом сторінок в книзі 272), ну але все ж…

Власне, у цій фактично одній четвертій книги події починають йти трохи як в прискореному темпі, всі кольори згущуються, і аж тоді врешті назва «Алмази з Танжера» виправдовує себе повноцінно. Адже до цього всі події, персонажі, затії наче кружляли довкола цих загадкових алмазів, спалахували різноманітними зачіпками, але не палали продовженням.

Як і в попередніх романах, Крилович на своєму шляху зустрічає дуже різних людей. Більшість із них, як і він сам, якось намагаються вижити поміж нестабільністю та хаосом, що панують у світі. Багато працюють під прикриттям, видають себе не за тих, ким є насправді. Марко і сам не без задоволення бере участь у цих шпигунських пристрастях, і хоч довкола нього персонажі помирають безперестанку, але йому і цього разу вдається вціліти.

Цілком ймовірно, що Юрій Винничук не планує поки прощатися зі своїм нічним репортером. Адже фінал у романі «Алмази з Танжера» такий, що дає Маркові Криловичу можливість вигулькнути ще десь, не обов’язково у Львові, і продовжувати свої пригоди. Просто наступного разу, можливо, він буде вже не Марком Криловичем і не агентом Лиликом, а кимось зовсім іншим.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

«Мені буде соромно, коли Маруся виросте, а я не буду для неї прикладом»: письменниця Каріна Саварина про війну, материнство та життя в Польщі

Семаковська Тетяна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2024-02-04 Мама — чи всім легко дається це звання? Ще донедавна тема безпліддя в Україні була...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*