Юрій Банахевич ■ УКРАЇНА ■ №22, 2022-05-29

Захисники Маріуполя – це українські гордість і біль. Зараз це символ нескореності народу у боротьбі з російським загарбником у найкривавішій війні XXI століття.

Місто Марії

Із 24 лютого в Україні триває другий етап неоголошеної росією війни, у якій уже з перших днів найгарячішою точкою став Маріуполь. Майже півмільйонне місто на березі Азовського моря, розташоване за кільканадцять кілометрів від так званої «ДНР», яку контролює росія, відразу стало об’єктом безпосереднього удару військ кремля із землі, повітря та моря. Вже за декілька днів росіяни, які атакували Україну з Кримського півострова, змогли швидко підійти до міста із заходу і повністю взяли його в кільце. Більшість мешканців Маріуполя під сильними ударами авіації та артилерії так і не змогла завчасно виїхати, напевно, ще не підозрюючи, яке жахіття на них чекає згодом. 

На початку березня у місті перестав діяти мобільний зв’язок та інтернет. Відтак люди стали відірваними від світу не лише фізично, а й віртуально, залишаючись наодинці з голодом, нестачею води, загрозою смерті. 

Про жах, з якими зіткнулися прості жителі міста Марії (дослівне значення назви Маріуполя), світ дізнавався з розповідей тих, кому вдавалося вирватися з пекла, фотографіям, які періодично потрапляли у світові медіа, та захисникам України, які мали зв’язок завдяки cупутнику Starlink Ілона Маска. Так стало відомо про бомбардування пологового будинку і лікарні в центрі міста, а також Драматичного театру, де переховувалися сотні людей. Про величезну кількість жертв у Маріуполі свідчили супутникові знімки, на яких видно було великі стихійні поховання, а також фотографії й відео тіл у простирадлах, котрих мовчазні грабарі закопували у в довгих ровах. 

Про повні масштаби злочинів росіян в Маріуполі світ, напевно, довідається лише згодом, коли місто звільнять від загарбників. А про те, як і де зникли тисячі людей, –  можливо, й ніколи. рф останнім часом намагається приховати сліди своїх злодіянь: зокрема, за деякими даними, використовує мобільні крематорії та примусово вивозить маріупольців на Далекий Схід. Звідти частина з них може вже ніколи не повернутися, а їхні сліди загубляться назавжди. Як у 20-30-х роках минулого століття. 

За попередніми оцінками, у Маріуполі загинуло не менш ніж 20-25 тисяч цивільних. Певно, точну кількість жертв не вдасться встановити ніколи. 

Оборонці 

Український Маріуполь завжди був больовою точкою, чимось, з чим росія не могла погодитися. Велике індустріальне місто, яке динамічно розвивалося на фоні Донецька, що поступово занепадав, було загрозою для картинки «русского Донбасса», що її старанно вимальовувала російська пропаганда. Так звані ватажки «ДНР» упродовж останніх років не втомлювалися повторювати, що Маріуполь має бути їхнім, і час від часу оголошувати про наближення військової операції з приєднання міста до «республіки». Постійні погрози про розширення території так званої «Новоросії» зумовили, що на цьому напрямку сформувався один із найбільш боєздатних українських військових гарнізонів. У місті дислокувалися підрозділи полку «Азов», 36-ї окремої бригади морської піхоти, бійці Нацгвардії України, Тероборони, інших підрозділів сухопутних військ, а також прикордонники та представники силових структур. Загалом українських оборонців міста було понад 3,5 тисячі. Вони героїчно протистояли російським окупантам, які за чисельністю військ і техніки у кілька-кільканадцять разів їх переважали. Тим не менше, завдяки незламності та самопожертві, попри нестачу води, харчів та медикаментів, воюючи в нерівних умовах, українські бійці 86 днів героїчно тримали оборону Маріуполя. Тим самим вони відтягнули на себе до 20 тисяч російських солдат, гальмуючи просування рф на Запоріжжя та Миколаїв. Вони дали українській армії дорогоцінний час, що дозволив зміцнити оборону на цих напрямках. 

кремль хотів якомога швидше здобути Маріуполь, аби путін зміг на параді 9 травня у москві оголосити про перемогу над «нацистами» на південному напрямку. Утім, героїчні оборонці міста зламали цей план. Офіцер «Азову» Ілля Самойленко 8 травня дав розлогу пресконференцію, під час якої розповів, що попри усі труднощі, українські захисники продовжують виконувати бойові завдання у Маріуполі, завдаючи противнику втрат. На той момент це поламало усі пропагандистські зусилля росії оголосити про символічну перемогу на 9 травня. 

В останні тижні оборонці Маріуполя під тиском ворога змушені були відійти на металургійний комбінат «Азовсталь», де у надскладних умовах, у бункерах продовжували тримати оборону. 

Про цих людей буде написано багато книжок, їхні прізвища закарбують в історії української боротьби за незалежність. І це не лише командири – «азовці» Денис Прокопенко (позивний «Редис»), Святослав Паламар («Калина») чи морпіх Сергій Волинський («Волина»), а й тисячі бійців і медиків, які віддали своє життя за Україну або зараз перебувають в російському полоні. 

У 2014-2015 роках символом боротьби за Україну став Донецький аеропорт (ДАП), а його захисників назвали кіборгами. У 2022-му цим символом стали «люди зі сталі», які до останнього тримали свій бойовий рубіж на маріупольському комбінаті «Азовсталь». Захисники виконали наказ і залишалися вірними присязі. Українська держава та весь цивілізований світ мають зробити усе можливе і неможливе, аби врятувати живих, які перебувають у полоні, і поховати тіла загиблих. Вони це заслужили і перед Україною, і перед усім демократичним світом. 

Поділитися: