Павло Лоза ■ 30-ЛІТТЯ ОУП ■ №45, 2020-11-08

Голова Перемиського відділу Об’єднання українців у Польщі Ігор Горків розповідає про роботу свого відділу і роль в ньому молоді, про те, що буде, якщо кожен відділ отримає юридичну самостійність, про фінансування і свободу реалізації своїх ініціатив.

Почнемо з питання прямо в лоб: чи думав ти стати головою ОУП і переїхати у Варшаву?

Ні, Перемишль мені подобається.

Я спитав про Варшаву невипадково. «Наше слово» у травні опублікувало статтю «У нас – непочатий край роботи», в якій голова Ольштинського відділу ОУП Стефан Мігус звертав увагу на деякі недоліки у роботі організації на центральному рівні. Зокрема, він говорив, що у регіонах немає жодної інформації про З’їзд ОУП.

Однією з частин структури ОУП є Головна рада. Її засідання, які відбувалися стаціонарно, із середини цього року проводяться онлайн. Членами Головної ради є голови відділів. Отже, на мою думку, саме вони відповідальні за те, щоби повідомляти людей на своїй території, членів гуртків про те, що відбувається в організації. Аби знати плани ОУП, достатньо бути на засіданнях і потім передавати інформацію громаді. А якщо вже пролунало питання З’їзду, то скажу – його однозначно не буде цього року. Спочатку він планувався на червень, потім на листопад, але пандемія все вирішила за нас. Беручи до уваги коронавірусні обмеження і те, що у З’їзді мала би взяти участь сотня людей, стає зрозуміло, що зараз його провести неможливо. Навіть у «жовтій зоні», організовуючи подію на сто людей, ми б мусили винайняти залу на чотириста осіб, щоб дотриматися санітарних норм. Крім цього учасники мали би приїхати на З’їзд до Варшави з усієї країни. Ми не можемо так ризикувати здоров’ям людей.

Повертаючись до інтерв’ю зі Степаном Мігусом, який є членом Головної ради. Він сказав, що керівництво займається великими політичними акціями, а найпростіші справи – як-от виготовлення для членів ОУП пристойних членських квитків чи опрацювання облікових реєстрів для ланок організації – залишаються поза увагою. Чи є проблеми на місцях, які зі столиці не бачать?

З пошаною ставлюся до громадських надбань Степана Міґуса і розумію, що для декого питання членського квитка є важливою справою. Але хочу підкреслити, що Варшава відкрита до того, щоби хтось запропонував проєкт членського квитка. Може, не треба з цим чекати на «центр»?

Наша організація має широку структуру. Відділи і гуртки можуть діяти самостійно, без того, аби Головна управа вирішувала що і хто має робити, – для мене це позитив. З іншого боку, маємо централізовану бухгалтерію у Варшаві, і якщо відділ чи гурток шукає фінансування від місцевої влади, то кожного разу у заяві мусить позначити, що ОУП не має заборгованості зі сплати внесків до соцстраху (ZUS), податкової (Urząd skarbowy) тощо. Якщо у Варшаві хтось провалить цю справу, не дотримається термінів сплати податків абощо, це на деякий час забере у нас можливість отримати фінансування від самоврядування. Варшава, дбаючи про порядок у бухгалтерії та документації, дбає про інтереси всіх гуртків та відділів. І навпаки – якщо від відділу не надходять вчасно документи, то через такий підхід може постраждати вся організація. Варто пам’ятати, що ми всі є єдиним організмом.

Тобто наші окремі «частини» не можуть функціонувати самі?

Можливо, так це сприймає Степан Мігус, який зазначив, що «відділи та гуртки самостійно не в змозі почати співпрацю з державними спонсорами – як-от з Міністерством культури, чи фондами, які могли би частково профінансувати наші заходи. Тому відділам на місцях для початку треба хоча би стати суб’єктами права». Я це сприймаю як заяву, що деякі відділи та гуртки повинні бути юридичними одиницями. Але які це може мати наслідки? Якщо відділи стануть юридичними особами, то ми будемо мати десять окремих Об’єднань українців у Польщі. Тоді кожна така одиниця зможе окремо подаватися на гранти до Міністерства внутрішніх справ і адміністрації й інших міністерств, але кожен відділ буде теж самостійно розраховуватися, дотримуватися термінів сплати податків, подачі звітів тощо. Тобто те, що зараз робиться у столиці, буде робитися в кожному окремому ОУП – вже без Варшави. В результаті деякі «слабші» відділи можуть не впоратися з бухгалтерією і документацією, обсяги якої кожного року зростають. Треба задуматися, чи готові ми до такого кроку, внаслідок якого може зникнути частина організованого життя української меншини. Не треба також забувати, що в такому разі ми, як окремі одиниці, станемо конкурентами у боротьбі за гранти.

Проте мова була не про гроші від МВСіА, а з інших джерел, наприклад, від Міністерства культури.

Перемиський відділ не раз успішно подавався на гранти на рівні Міністерства культури чи Національного центру культури. Так теж можуть робити інші частини організації. Як приклад наведу гурток ОУП у Битові (Поморське воєводство), який реалізував проєкт «Клуб сеньйора „Самопоміч”», профінансований Міністерством сім’ї, праці та соціальної політики. Міністерства у грантових заявках зазвичай передбачають можливість, щоби за коштами могли звернутися регіональні відділи організацій, які не мають статусу юридичної особи. В цьому нема нічого нового, і ми не єдина організація з такою структурою. Тільки спочатку треба прочитати конкурсні регламенти і зразки заяв.

У коментарях діячів, які підсумовують 30-ліття діяльності органіації, часто чути, що вона повернулася до початків існування, що на місцях мало що лишилося від колишнього ентузіазму. Як є у Перемишлі?

Я не був на старті створення ОУП, тому не можу сказати про колишній ентузіазм. Проте можу розповісти про теперішню ситуацію у Перемиському відділі. У деяких гуртках робота зупинилася. Але є теж позитивні аспекти: наприклад, гуртки у Ярославі, Хотинці, Кальникові, Гребенному хочуть далі активно діяти. І, мабуть, варто поставити питання, як міряти ентузіазм? Він не мусить полягати у масштабних заходах, концертах, а може бути в менших подіях, які інтегрують громаду, але не завжди помітні. Я можу оцінити роботу відділу протягом 10 років. Попри те, що тут є проблеми, з якими стикається весь сектор неурядових організацій у Польщі, є і багато цікавих речей, які творять члени Об’єднання і які мають великий потенціал.

Проте навіть Марія Туцька, колишня голова Перемиського відділу, взимку на засіданні Головної ради сказала, що почувається нібито повернулася у 90-ті роки. В основному мова йшла про атмосферу та відсутність підтримки від людей, які, здавалося, досі були з українцями. Отже, є якась правда у словах «організація опинилася на старті існування»?

Якщо говорити про настрої, то українці, які у Перемишлі живуть кількадесять років, від народження, кажуть, що вертаємося до старих часів. Після 2016 року і атаки на релігійну процесію у Пикуличах атмосфера у місті дуже відчутно погіршилася. Але ми тоді прийняли рішення, і, думаю, воно було добрим, щоб ще більше відкритися. І ми бачимо тепер позитивні результати: маємо щораз більше партнерів, не лише серед інших організацій з Перемишля, але теж підприємців, які нас підтримують під час проєктів. Згадаю хоча б «Спільно на 100» – ініціативу перемишлян, українців та поляків, на 100-ліття незалежності Польщі. Вона мала дуже гарний суспільний ефект, завдяки ній багато жителів міста змінили своє ставлення до української громади та ОУП.

Думаю, що Об’єднання могло би бути набагато сильнішим, зміцнюючи свою позицію в середовищі неурядових організацій, бо має свій бренд, історію, досвід і є впізнаваним. І основне – в ОУП надійні, порядні люди. Але не можемо чекати аж нас запросять до співпраці – ми мусимо самі запрошувати, самі творити спільний простір, навіть поступаючися трохи своїм місцем. Гляньмо на кінофестиваль «Watch Docs», який ми організовуємо у Народному домі. Ми могли зробити його самі. Проте вирішили запросити партнерів – і це пішло на користь і фестивалю, і нашому іміджу, і іміджу інших організацій. Кошалінський відділ ОУП теж входить у проєкти з партнерами, які важливі не лише для меншини, але і для інших мешканців міста. Наш фестиваль «Watch Docs» особливий тим, що зустрічі у межах події перекладаються навіть на мову жестів. Так ми відкриваємося до всіх середовищ в Перемишлі. Буває так, що наші польські партнери опісля приходять на наші українські заходи. Це процес, у якому будуть виникати дуже важкі моменти, як атака на процесію чи зникнення вулиці Коциловського з мапи міста. Проте якщо ми будемо закриті, це нам нічого не дасть. А саме з радикального боку є очікування, щоб ми «закрилися» у Народному домі.

Як бути відкритими, якщо через пандемію все знову зачиняється?

Після весняного локдауну неурядові організації отримали дозвіл збиратися тільки у середині травня. Ми тоді вирішили, що там, де можна, треба проводити події за участю публіки згідно з санітарними нормами. А в інших випадках варто змінити акцент, піти в менші форми, а не в концерти чи фестивалі, які збирають кількасот людей. Ми зробили «Зустрічі на пограниччі», де були майстеркласи з кераміки та співу, до яких був великий інтерес. З одного боку, люди хочуть зустрітися, з іншого – шукають заходи, де не буде багато людей, бо зараз основною є епідеміологічна безпека. А що не вдасться організувати наживо, треба переносити в онлайн. Знаю, що подія в інтернеті – це не те, що в реалі, але завдяки цьому у наших заходах брали участь глядачі з Ельблонга, Ґданська, Кошаліна, Ґрудзьондза. Треба подумати, як у ситуації пандемії робити щось трохи інакше, що відповідатиме можливостям організації і санітарним вимогам.

Здається, пандемія випробовує можливості та потенціал деяких відділів Об’єднання?

Місцева влада відмовилася фінансувати деякі заходи та перенесла кошти на боротьбу з пандемією, тож важко зробити заходи, якщо немає грошей. З такими проблемами стикнулися структури ОУП по всій Польщі. Теж не всі мають змогу транслювати події наживо. Мені здається, що зараз виправдані малі форми, які можна зробити онлайн або у змішаному форматі – наприклад, для невеликої кількості глядачів у залі з одночасною трансляцією. Чи коронавірус випробовує можливості організації? Він перевірив можливості найсильніших країн світу, систем освіти, охорони здоров’я, на певних етапах уряди не зуміли подолати проблем. Якщо зупинилися держави, то не дивуймося, що і неурядова організація має проблеми з реалізацією своїх заходів.

Все ж таки вашому відділу вдалося реалізувати свої ініціативи, просто переформатовуючи їх. Можливо, причиною такої ефективності є велика кількість молоді у відділі? Знаю, що проблема відсутності молоді у рядах організації згадується на кожному З’їзді ОУП.

Питання молоді – це питання майбутнього, і дуже добре, що воно часто звучить. Варто себе запитати, що мені особисто дає Об’єднання, що воно дає моїй громаді та що я можу зробити в межах ОУП. Найкраще, коли є люди, які роками були задіяні в організації і які заохотять тебе приєднатися до неї – ставлячись до тебе як до партнера, а не виконавця доручень. Відколи я почав приїжджати до Перемишля, мене «втягали» в організацію заходів і на різні зустрічі. У відділі розуміли, що в певний момент має відбутися зміна кадрів, тож треба запрошувати людей і створювати їм простір для роботи. Абсолютно помилковим є підхід, коли новий голова має реалізувати сам увесь перелік заходів і таким самим способом, як і попередній. Навіть, якщо новий голова і управа гуртка чи відділу на самому початку реалізують 10% того, що зробили попередники, – це вже успіх. Потрібен час, щоби знайти свій стиль роботи, створити команду, щоб те, що робиться, не було гирею на нозі. У Перемишлі ніхто не сидів і не чекав, поки прийде хтось новий – ініціатива виходила від голови. Нова людина може мати інше, ніж у довголітніх членів, бачення як організувати захід. Але всі думки треба поважати. Якщо молода людина чує від діяча, що працює в організації багато років: «я втомлений», «я вже тим всім замучений», «хтось це мусить перейняти, бо не даю ради», «стільки проблем», «погана Варшава», то ніхто новий не схоче приєднатися чи головувати. Бо хто хоче займайтися справою, яка дає тільки втому і купу проблем, а не, наприклад, можливість розвитку. Марія Туцька вже більше десяти років говорила, що потрібні будуть зміни на пості голови відділу, і це були не порожні слова, бо водночас вона давала простір для реалізації нових починань. Це переконує – якщо отримуєш місце і підтримку, щоб втілювати свої ініціативи, а твоя думка, навіть помилкова, обговорюється. Звичайно, є складнощі, пов’язані з фінансуванням, пандемією, проте вони торкаються не тільки нас – їх мають всі неурядові організації. Ми тут не виняток. В останні роки понад половина членів вийшла зі своїх організацій, а ми є частиною цього сектора, а не самітним островом. Тобто загальні тенденції не будуть нас оминати.

Чому люди уходять?

Не знаю. Але мене особисто дуже тішить, що попри загальні тренди ми зараз маємо молодих волонтерів, без яких багато чого не могли б зробити. Загалом, дивлячись на кількість ідей, які реалізує вся організація попри складнощі з фінансуванням, то мене інколи дивують слова «чи буде функціонувати ОУП». Потенціал завжди є, а ідеально не буде ніколи.

Який потенціал для майбутнього організації має Народний дім у Перемишлі, котрий від наступного року буде діяти на комерційних умовах?

Це місце, яке нас усіх об’єднує, це наш спільний Дім. Ми хочемо, щоб воно генерувало важливі і цікаві ідеї для всієї організації і громади. На нашу думку, український Народний дім у Перемишлі є одним з основних напрямків розвитку Об’єднання, і ми дуже вдячні усім, хто підтримує його ремонт, заохочує до постійних фінансових пожертв. Зараз ми на етапі будівництва ліфту, який дофінансовує МВСіА, а наш обов’язковий власний внесок у цьому році складає 90 тисяч злотих. Тому збірка постійно триває. Та, як ти сказав, у 2021 році ми розпочнемо в Народному домі прибуткову діяльність, і хочеться, щоб він став таким місцем, яке покращить фінансове становище ОУП.

Поділитися: