Марта Левосюк ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №38, 2023-09-24

24 серпня 2023 року Канцелярія мера міста Кракова на своїй інтернет-платформі «Краків відкритий на світ» у межах проєкту «Краківські українці – українські краків’яни» видала першу частину серії інтерв’ю, в яких розповідається про українців Кракова. Проєкт реалізовано у співпраці з краківським гуртком Об’єднання українців у Польщі.

Серію розповідей відкриває докторка гуманітарних наук Ягеллонського університету Ольга Кіх-Маслей. Вона – відома суспільна діячка, дослідниця релігійно-культурної спадщини польсько-українського пограниччя, авторка монографії «Ukraina w opinii elit Krakowa końca XIX – pierwszej połowy XX wieku» (Краків, 2009), викладачка в закладі польсько-українських студій, який функціонує на факультеті міжнародних та політичних студій Ягеллонського університету. В інтерв’ю вона розповідає про давній Краків: яким він був і якими були тоді українці, звідки приїхали, за яких обставин та з якою метою. Це історії про людей, котрі працювали в українському та польському середовищах для того, щоб шукати порозуміння, навчати, обстоювати свою позицію та показувати, що українці – це не тільки хлібороби, але й люди освічені, талановиті, свідомі того, що є важливими. Ольга Кіх-Маслей згадує таких провідних діячів, як Василь Стефаник (1871–1936) – письменник, романіст, студент медицини; Богдан Лепкий (1872–1941)  – прозаїк, поет, літературознавець; В’ячеслав Липинський (1882–1931) – історик, політик. Саме вони разом із польським середовищем інтелектуалів творили нову ланку, нову історію порозуміння, поширювали правдиву історично-культурну інформацію та порушували важливі теми, пов’язані з росією, зокрема таку думку: «Перший крок, який потрібен, щоб створити вільну, незалежну, самостійну Україну, – це (…) духовне визволення, зрозуміння і закарбування собі в думках переконання, що росія й Україна – це два світи, два антиподи».

Міжвоєнні та післявоєнні часи – це період, коли до Кракова приїжджають українці з міст і сіл тодішньої Галичини, а також Сянока, Перемишля, із західної та північної Польщі, з територій, на які їх було виселено під час акції «Вісла». Працюючи чи навчаючись в університетах, вони гуртувались і творили громади, а згодом – товариства. Тоді з’явився краківський відділ Українського суспільно-культурного товариства. Саме тоді в Українському клубі «Домівка» народжувалось суспільне життя українських краків’ян. Клуб спершу діяв при греко-католицькій парафії, а пізніше, у 80-х роках ХХ століття – при Фундації св. Володимира Хрестителя Київської Русі, засновником якої був професор Володимир Мокрий.

Краків гуртував також митців. Згадаймо такі постаті, як Лев Гец (1896–1971) – художник, графік і вчитель; Юрій Новосільський (1923–2011) – художник, філософ, православний теолог, котрий спроєктував для Фундації каплицю свв. Бориса й Гліба, а також іконостас для греко-католицької парафії, яка тоді містилась у костелі св. Катерини.

Українці Кракова – це не тільки давні постаті. Це також люди, яких ми пам’ятаємо зі спільних зустрічей. Це перший генеральний консул України в Кракові Зіновій Куравський, громадська діячка Марія Шлянта, Роман Андрухович та Роман Любинецький – перші голови ОУП у Кракові.

У другій частині інтерв’ю Ольга Кіх-Маслей відповідає на питання про її власну історію: як потрапила в Краків, якою була доля її родини й звідки походять предки. Розповідає про свідоме збереження української ідентичності в родині, розмови про це. Піклування про мову та традицію привело її до українського ліцею в Лігниці. Там під впливом видатних вчителів, серед яких були Ірина Снігур, Анна Камінська, Іван Співак, Михайло Дуда, Ярослав Гайдукевич та інші, вона сформувала свою чітку позицію. І коли в Кракові було відкрито україністику, стала першою випускницею. 

Що для неї значить бути українкою? Це постійна боротьба за мову і «постійне розуміння, ким я є». Це зберігання клаптиків, які залишились із родинного села, церкви та вишивання. На питання про польсько-українську ситуацію, Ольга Кіх-Маслей відповідає, що це вже зовсім інший рівень, ніж був колись. Це порозуміння, допомога, але також виклики, якими стала російська мова в побуті українців з України, брак вкорінення в народній культурі, відсутність почуття ідентичності, а також потреба навчання в цьому напрямі (усе це наслідки нищення й заборони української самосвідомості в радянські часи й пізніше, після відновлення незалежності). Треба пам’ятати, що українська інтелігенція не тікала від важких тем, а була відвертою й відкритою до розмов та пошуку правди, якою вона б не була. Варто згадати тут про нещодавно видану книгу «Сплетіння – про українців із Польщі», де Ізабела Хруслінська в розмовах із Петром Тимою обговорює історичні питання та родинні історії, завдяки яким не тільки поляки, але й українці можуть краще пізнати свою історію та складну долю. Ольга Кіх-Маслей підкреслює, що польсько-українське партнерство вже є, і це показали нам пересічні поляки під час повномасштабного вторгнення росії в Україну, коли без жодних питань та роздумів почали допомагати й надалі допомагають українським біженцям та загалом Україні. Польсько-українське пограниччя, котре складне та обтяжене злою пам’яттю, склало іспит на відмінно. Історичні проблеми не перешкодили долучитися до допомоги. 

У наступних частинах проєкту «Краківські українці – українські краків’яни» можна буде познайомитись з іншими постатями Кракова, не тільки істориками чи україністами, але й представниками інших професій, які надалі займаються підтримкою і дбають про своє. Вони покажуть, як виглядає їхній Краків.

Більше інформації на сайті «Краків відкритий на світ».

Поділитися: