Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №42, 2021-10-17

В Українському католицькому універистеті у Львові відбулась презентація книги «Українські жертви Холмщини та Південного Підляшшя у 1939–1944 роках», в якій взяли участь упорядники – професори Ігор Галагіда та Мирослав Іваник.

Останнім часом практично немає польсько-української історичної дискусії. На думку Ігоря Галагіди, так стається через те, що обидві сторони фокусуються на винних у виникненні конфлікту, на тому, як конфлікт проходив і хто більше постраждав. Тут впродовж багатьох років постійно кружляють ті самі аргументи. Автори видання пропонують поміняти підхід. Вони визнають, що постраждали обидві сторони: «Основою нашої програми є фокусування на людині. Ми усвідомлюємо, що не вдасться встановити всіх постраждалих, але це наш обов’язок як істориків, християн та людей», – відзначав Ігор Галагіда.

Він закликав пам’ятати, що жертвами того періоду були й чехи на Волині чи вірмени у Галичині. Конфлікт також відбувався під час Голокосту, а в протистоянні дуже часто головну роль відігрівали совєти та нацисти. «Отже, картина тих подій дуже складна. І навіть не маємо амбіцій її повністю показати. Ми зосереджуємося на жертвах», – підкреслював історик. У свою чергу Мирослав Іваник відзначав, що попередні списки жертв були випадкові і принагідні. Робота істориків є спробою підійти до теми систематично і всеохопно.

Тому намагалися дійти до усіх документальних джерел, літератури чи спогадів. До своєї бази науковці включили також особові списки жертв, укладені Українськими допомоговим комітетом чи Центральним комітетом у Кракові. Пошуки розширили на досі не використовувані джерела: наприклад, тодішню пресу, польську літературу, німецькі документи. При роботі створили електронну базу, яка дає мож ливість динамічної праці над інформацією. Завдяки цьому її можна дуже швидко і ефктивно «фільтрувати». Після такої перевірки перший список з 7 тисяч жертв зменшився до понад 5 тисяч.

«Те, що залишилося, вірогідне і «сконфронтоване» з різними джерелами», – зазначив Мирослав Іваник. А це важливо для сприйняття праці у науковому світі. Важливо, що список жертв не є закритий і повний. Звичайно, від буде поповнюватися у ході віднаходження нових документів чи спогадів. У програмі, в межах якої була створена презентована книга, працює шість осіб: дві з Польщі та чотири з України.

Досліджують жертви на території всього польско-українського пограниччя, тобто Піденного Полісся, Волині, Галичини, Підляшшя, Надсяння чи Лемківщини. Учасники проєкту прийняли концепцію, що він буде багатотомним, де кожна частина охоплюватиме одну адміністративну одиницю в означеному датами періоді. Презентований том охоплює Холмщину і Підляшшя, але тільки в межах, коли тут існував Люблінський дисктрикт Генеральної губернії за часів німецької окупації від 1939 року до середини 1944 року.

У ньому згадується про понад 5 тисяч українців, 4 тисячі з яких втратили життя. Названі поіменно також 50 осіб, розстріляних німцями під час екзекуцій або арештованих, і тих, хто пізніше потрапив до концтаборів, звідки вже не повернувся.

Більщість цих жертв – це мирне населення, не члени підпілля. Останніх є трохи більше 20-ти. Думка про таке дослідження жертв з’явилася у 2012 році, коли Мирослав Іваник та Ігор Галагіда у Оттаві досліджували архівну спадщину Володимира Кубійовича – людини, яка очолювала Український Центральний Комітет (існував на території Генеральної Губернії). Дослідники ствердили, що саме ті документи становлять базу для дослідження українських жертв на згадуваній території. Працюючи вже в рамках проєкту, вони помітили, що про українські жертви на Галичині практично немає наукових публікацій. Виявилося, що тема цілком не розкрита і впродовж 30 років таких досліджень майже ніхто не проводив.

Під час своєї роботи дослідники не раз чули запитання про те, чому не приїхали скоріше, коли жили ще свідки і могли б щось розповісти. «Ми віримо, що ще вдасться створити максимально вірний список людей, які загинулу у польсько-українському протистоянні», – відзначав Ігор Галагіда. Видання наступного тому планується через рік. Він буде присвячений жертвам вересня 1939 року. Крім очевидного нападу Німеччини та СРСР на Польщу це також період спроб викликати повстання ОУН-івцями, виступів комуністів на Волині, спонтанних виступів українських селян проти польських осадників.

З іншого боку, в той час відбувалися спроби Війська Польського чи поліції втихомирити ці настрої. На все це накладається атмосфера «шпигоманії» та злості, що доводить до багатьох трагедій. За один місяць у 1939 році науковці вже встановили 1200 смертей українців. Третій том повинен з’явитися впродовж 2 років і присвячений буде території Холмщини, Підляшшя, Надсяння і Лемківщини в 1944-1947 роках.

Це період, коли на Холмщині після переходу фронту ситуація дещо стабілізується, польсько-український конфлікт тут заникає, але пересувається на південь – Надсяння, Перемищину, Любачівщину. Тоді там відбувається дуже багато атак на українських селян з відомими трагедіями у Павлокомі, Пискоровичах, Новому та Старому Люблинці. Для ілюстрації подій Ігор Галагіда навів дані лише щодо тодішнього Перемиського повіту, в якому від січня до червня 1945 року загинуло понад 900 українців, при чому 16 осіб були членами підпілля, реш- та – мирне населення.

На наступному етапі будуть розроблені публікації щодо Волині та Галичини, які вимагають довшого дослідження і праці у архівах. Важливість книги, мабуть, найкраще ілюструють слова президента Українського католицького університету митрополита Бориса Гудзяка, який під час презентації відзначав: «Різні рани минулого, якщо вони не названі і не описані, то остаточно стають транспоколінєвими травмами».

Митрополит висловив також сподівання на те, що праця упорядників Ігора Галагіди і Мирослава Іваника буде поштовхом для молодих дослідників, які щоразу рідше цікавляться гуманітарними науками, в тому числі історією.

Поділитися: