Кася Комар-Мацинська ■ ПОДІЇ ■ №10, 2020-03-08

27 лютого у Перемишлі відбулася презентація книжки «З хроніки Народного дому в Перемишлі» професора Степана Заброварного.

«Бескид», «Український Бескид», «Воля», «Доля», «Перемиський вісник», «Український голос», «Червоний Перемишль»… і це ще не всі українські журнали Перемишля, які виходили в першій половині ХХ ст. і описували події Народного дому. Саме ними (хоча і не тільки) користувався у дослідженнях професор Степан Заброварний, коли готував свою книжку. Це найсвіжіше його видання, яке він написав на основі тодішньої преси та документів з державних архівів Перемишля та Львова.

«Мене вже давно переслідувало питання: що точно в цьому будинку колись відбувалося, ще до кінця Другої світової війни? Тому я і вирішив цим зайнятися, – пояснює свою мотивацію професор Заброварний. – Хотілося б сказати, що на цих сторінках я нічого не поминув, тут є все, але я не переконаний, що дійсно це справді все. Тому я себе трохи „убезпечив” і книгу назвав „З хроніки Народного дому”, тобто це не цілісна хроніка, а якісь основні моменти і події». «Як бачите – це цілком пристойна книжка, можна читати щодня один розділ перед сном», – кепкує автор.

Ознайомитися з книгою безперечно варто, оскільки факти про довоєнний період в історії цього визначного будинку та установи не є загальновідомим. Так, на сцені театрального залу Народного дому виступали такі визнаНитка історії Народного дому чні персонажі, як Іван Франко, Соломія Крушельницька і навіть Лесь Курбас з театром «Березіль» з Харкова. Як пояснює професор Заброварний, на той час це були події грандіозного значення для формування української ідентичності – а це ж лише вершечок всієї історії Народного дому. Серед прізвищ, які з’являються в книзі, не можна не згадати автора ідеї будівництва Народного дому в Перемишлі – Теофіля Кормоша, юриста, громадського діяча та, насамперед, визначного авторитета для тодішніх українців в Галичині.

Завдяки його постійній присутності та активності будівництво Народного дому пройшло дуже оперативно й тривало лише два роки. На той час театральний зал Народного дому був одним з небагатьох великих залів в місті, тому його використовували не лише місцеві українці, а також поляки чи євреї. Свого часу там працював кінотеатр «Аполльо». Проте не можна сказати, що тоді представники різних національностей чи культур, які мешкали в Перемишлі, якось особливо співпрацювали.

«Це радше було життя поряд, – констатує професор Заброварний. – Кожна група мала свій світ, ним цікавилася і його розвивала». За публікацію про Народний дім професору подякувала Марія Туцька, багатолітня громадська діячка і голова Перемиського відділу Об’єднання українців у Польщі: «Написане пером – не витягнеш волом. Те, що ви написали, залишиться як важлива робота, свідчення про історію цього місця. Це неймовірно цінне, бо ми не маємо давньої документації, у формі хоча б хроніки інституції, діяльність якої намагаємося продовжувати».

І справді, нитка історії у випадку Народного дому обірвалася, але завдяки зусиллям і праці таких істориків та науковців як професор Заброварний, маємо змогу цю нитку відновити, а також відновити знання про дуже цікаве та багате минуле цього місця, чи не найбільш відомого серед українців у Польщі.

Поділитися: