Однієї інформації мало – треба бути з людьми

Григорій Сподарик ■ ІНТЕРВ’Ю ■ №7, 2021-02-14

В січні минуло двадцять років від появи українських передач у щоденному ефірі «Радіо Ольштин». Про ключові події та майбутні виклики розповідає колишній редактор передачі, голова Ольштинського відділу Об’єднання українців у Польщі Степан Мігус.    

Степан Мігус

Скажіть, як все виглядало, коли ви почали працювати в українській редакції «Радіо Ольштин»?

Треба розуміти, що тоді не було ефірів наживо, матеріали спочатку записувалися у текстовій формі, а потім читалися диктором. Кожну програму ми мусили починати словами вдячності для Польської об’єднаної робітничої партії – такі були правила. Коли я прийшов у 80-х роках, передачу «у своїх руках тримав» Степан Демчук. Від нього я дістав «у придане» потрібну інформацію, документи, листи, що потім використовував у своїй роботі. Це був час цензури, також внутрішньої. «Наглядачі» «Радіо Ольштин» суворо пильнували, щоб у передачі йшли «правильні» теми та звучали «правильні» визначення. Одного разу Степан Демчук згадав про політ у космос українця Павла Поповича. Цензори текст викинули і додали примітку «ніякий не українець – радянська людина!» Згодом Степан Демчук помалу відійшов від роботи і більшість обов’язків передав мені. Я почав робити ефіри наживо і зразу отримав клопіт. В делегації, яка приїхала з Волині до Ольштина, був військовий з Української повстанської армії, з яким я зробив коротку розмову. В програмі прозвучала інформація, що вояки УПА на Волині дбають і про польські могили також. Це не зупинили, але одразу з’явився донос до прокуратури. Прокурор слідство не відкрив, пояснення було таке, що польська сторона хоче уникнути закидів про гноблення українців. Але знайшовся черговий донощик – журналіст «Радіо Ольштин». В результаті на два речення в передачі про УПА з’явилося 24 сторінки експертної оцінки – від неї залежало, чи я буду працювати далі. Автором експертизи був дуже добрий і чесний історик Ришард Тожецький, й оскільки його оцінка була позитивною, то мені дали спокій. Але від того часу перед нашою програмою в ефірі почало з’являтися повідомлення, що «Радіо Ольштин» не бере відповідальності за зміст передачі. Його пускали ще довго після демократичних перетворень у Польщі. 

Як дійшло до щоденного виходу програми?

Перші випуски з’явилися у березні 1958 року. Спочатку раз на місяць, пізніше – раз на два тижні, а з 70-х років – раз у тиждень. На зміни, певно, мали вплив демократичні трансформації у Польщі і велика активність молодого покоління. Люди в багатьох розмовах питали нас, чому виходимо в ефір так рідко? Спершу нам вдалося стабілізувати час програми в межах 18-ї години. Тоді українське середовище ставало все більш ініціативним, розвивалася співпраця між Польщею та Україною. Ми бачили, що є теми і буде про що говорити, тому почали переговори з керівництвом  щодо щоденного мовлення, у яких активну участь брали, зокрема, Мирон Сич – тоді голова сеймику Вармінсько-Мазурського воєводства – та депутат парламенту Мирослав Чех. Напевно, допомогли наші особисті і професійні знайомства, бо правління радіо позитивно сприйняло ідею. Але остаточне рішення приймали на рівні Державної ради радіомовлення і телебачення (ДРРіТ). Тут також нас підтримали, але було й неприємне здивування, бо рада залучила експерта, який говорив, що оскільки українців депортували лише на північ воєводства, то навіщо передачею охоплювати усе. На жаль, його рекомендація була прийнята. А це означало, що тільки третина воєводства отримала доступ до наших щоденних передач. Ними не було охоплено і столицю регіону – Ольштин. Попри наші прохання, рішення не змінили й обіцяли повернутися до справи в майбутньому. 

І чим все скінчилося?

Наші клопотання не дали результату – ситуація не змінилася, і сумніваюся, що на це є якісь шанси, особливо зараз. Закон про нацменшини говорить про необхідність співпраці з даною меншиною і про те, хто має дбати про такі передачі – саме ми повинні визначати авторів та тематику. Проте, на мою думку, актуальній ситуації в Ольштині далеко до записаної у законі. Зрештою, в історії цієї редакції не бракує прикладів не тільки відсутності співпраці, але й просто розуміння та доброго ставлення. Прикладом можуть бути події зламу 2013-2014 років. Тоді програмна рада радіо, у складі якої чи не більшість становили представники радше відкритої до нас «Громадянської платформи», атакувала мене за нібито возвеличення Степана Бандери – про нього я згадав з нагоди дня народження, презентуючи календар. Не допомогли жодні аргументи, навіть те, що в світових медіа згадують і день народження Адольфа Гітлера. Йшлося просто про зазначення факту, а не возвеличення. А ще перед цим програмна рада публічно висловлювала незадоволення, що редактор Степан Мігус постійно говорить про акцію «Вісла» як про злочин. На це все наклалась історія з виборами голови «Радіо Ольштин», що наближалися в той час. А в політичному плані майорів також прихід до влади «Права і Справедливості», отже кожен хотів заробити собі бали в цієї партії, для чого добре підходила «пильність» щодо українських питань. Одна з публічних осіб, яка й нині перебуває у владних структурах воєводства, навіть питала, навіщо існують такі передачі, якщо місцеві українці і так знають польську мову. 

Тоді професор Селім Хазбієвич закинув вам дії проти польських державних інтересів, такий прийом майже завжди використовують для одностороннього закриття дискусії. До речі, цей науковець в своєму похвальному вірші для Ярослава Качинського говорить про відновлення Польщі «від моря до моря». Якось не було чути, щоб він дочекався закидів про зазіхання на території інших держав. А вірш міг сподобатися, бо нині Селім Хазбієвич є послом Польщі у Казахстані та Киргизстані. То як закінчилось це, по-комуністичному грубе, втручання у роботу передачі?

Мене відправили у відпустку нібито для заспокоєння ситуації. Знову скликали експертів – професорів істориків Антонія Дудка та Норберта Каспарека. Вони розробили експертизу, але програмна рада її не дочекалася, а сама вислала заяву до ДРРіТ про мою діяльність проти польських державних інтересів. Щоб було смішніше, свої висновки вони робили на основі саме моїх(!) перекладів передач. Рада, напевно, спиралась і на лист Селіма Хазбієвича, професійна кар’єра якого показує, що він знав, що робить. Згодом навколо передачі зчинився шум по усій Польщі. Програмна рада, щоб продемонструвати відкритість, запропонувала редакції додатковий штат. А до цього часу ніхто не переймався, що роками ці передачі робили всього дві особи. Експертизами, які нарешті з’явилися, вже ніхто не цікавився, а там вказувалася відсутність антипольських дій з мого боку. Ясна справа, за це ніхто переді мною не вибачився. В експертизі, однак, зазначали, що мій спосіб подачі деякої інформації радше не сприяє польсько-українському примиренню. З цього виходить, що якби я говорив, що акція «Вісла» було правильною, то це примирення було б швидшим. З приходом нової влади я, певно, не зберіг би місця в редакції, але це і так збіглося з моїм виходом на пенсію у 2015 році. Результат «справи проти державних інтересів» такий, що передачі від того часу перекладають на польську мову і без перевірки видавцем не випускають в ефір. А як немає перекладу, то й немає передачі. Біда в тому, що в таких умовах неможливо передавати актуальну інформацію – новини про події цього дня найшвидше можуть з’явитися в ефірі наступного.  

Через два роки передача відзначатиме свій 65-й ювілей. Чого, на вашу думку, вдалося досягнути українському радіомовленню на Вармії та Мазурах?

Ми завжди намагалися давати якнайбільше ефірів наживо, особливо в ті часи, коли передачі виходили рідше. Йшлося про те, щоб люди почули себе і про себе. Важливою темою була Україна. Мені вдавалося їздити туди і записувати багато розмов, зокрема з політиками високого рангу – Леонідом Кравчуком чи Віктором Ющенком. Розмовляти з Віктором Януковичем таки не захотілося. Ці матеріали були дуже важливими, бо доступ до інтернету був обмежений або його взагалі не було. Ми завжди дбали про патріотизм – тому брали теми про Крути та інші, пов’язані з визвольною боротьбою. Свідомість та гордість ми також будували, показуючи відомих українців. Декілька років ми постійно співпрацювали з українською секцією BBC. Дуже корисними були теле- і радіофестивалі «Калинові мости». Завдяки ним в нас транслювалися матеріали журналістів з України, їхні погляди на батьківщину та українські справи в Польщі. Після появи щоденних передач ми мали більше слухачів, ніж «Радіо Марія». Дані Головного статистичного управління показували, що нас слухав кожен десятий, хто мав «Радіо Ольштин». Звичайно, постійно треба було боротися за кошти. Завдяки прихильності керівництва ми могли їздити в Україну чи за межі нашого воєводства. Потім це дуже різко обмежилося. 

Якою ви бачите далі ольштинську передачу з появою таких викликів як-от поширення інтернету, що надав людям доступ до різної інформації?

Колись по селах купували додаткові радіоприймачі і ставили їх в хлівах, щоб слухати нас навіть там. Вірю, що традиційне радіо ще довго буде «захищатися». Звичайно, у наших передачах потрібно враховувати потреби різних поколінь і користуватися різними засобами трансляції. Але самого лише надання інформації мало, найважливішим є контакт з людьми. Просто треба бути серед них. В іншому випадку перестануть слухати, а у випадку друкованих видань – читати. Певно, потрібною буде зміна форми подачі матеріалів чи введення інших тем. Над цим мало би задуматися молодше покоління, яке повинно залучатися до підготовки передач. Свого часу ми такий крок зробили, коли надавали ефір учням наших шкіл в Ґурові-Ілавецькому та Бартошицях. Мені відомо, що дехто настільки зацікавився професією, що потім продовжував навчання на факультеті журналістики. І, на жаль, знов треба згадати, що ми як Об’єднання українців у Польщі, котре згідно з законом має право дбати про ці передачі, нині не маємо на них жодного впливу в організаційному плані та плані прийняття рішень. Ніхто з керівництва «Радіо Ольштин» з нами не консультується. Але варто пам’ятати, що ніщо в житті не триває вічно… 

Фото автора статті

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*