Алла Топчій ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №38, 2023-09-24

Леся Оленівська, «Пантелимон». – Київ: Видавництво «Альфа Реклама», 2019. – 160 с.

Леся Оленівська (Лариса Косенко) – українська письменниця й журналістка. Вона народилася в славному селі Оленівка Ніжинського району Чернігівської області – звідси й псевдонім письменниці.

Тут майже два століття тому народилася також Олександра Михайлівна Білозерська, відома як Ганна Барвінок. У Оленівці протягом багатьох років жив і потім помер чоловік Ганни Барвінок – український письменник, вчений-славіст, громадський діяч, видатна постать в історії української культури й державності, друг і соратник Тараса Шевченка – Пантелеймон Куліш.

Перш ніж оселитися в Оленівці, Панько Куліш навчався в Новгород-Сіверській гімназії, що на Чернігівщині, викладав у Луцькому дворянському училищі, жив у Києві, був викладачем Петербурзького університету, подружився з діячем українсько-польської культури Міхалом Грабовським, подорожував Західною Європою, щоб вивчати слов’янські мови, історію, культуру та мистецтво.

У 1864 році Пантелеймон Куліш переїхав до Варшави, де працював урядовцем – директором духовних справ і членом комісії з перегляду польських законів.

Пантелеймон Куліш – видатна і разом з тим суперечлива  постать в історії України. Щирий патріот своєї землі, він раптом повірив, що російський царизм має культуротворчу місію в Україні. Проте скоро Пантелеймон Куліш розчарувався в москвофільстві, особливо після Емського указу. 

Згодом він відходить і від громадсько-політичного життя та оселяється в селі Оленівка, на хуторі Мотронівка, в маєтку своєї дружини, де й був похований в урочищі Райок. Свій останній прихисток знайшли тут і Ганна Барвінок та її брат Василь Білозерський – український громадсько-політичний діяч.

З  відомих причин за часів радянської влади в Україні місця проживання й могили славетних українців були занедбані. І лише 90-ті роки минулого століття почали відкривати довголітню завісу над життям і творчістю Пантелеймона Куліша та його дружини Ганни Барвінок. Свій значний внесок у повернення пам’яті про свого великого земляка зробила й Леся Оленівська. Вона була серед засновників Фонду Пантелеймона Куліша, брала участь у створенні музею його імені в рідному селі Оленівка, на хуторі Мотронівка. А у 2019 році до 200-ліття з дня його народження видала книгу «Пантелимон».

Це невелике художньо-публіцистичне видання містить публіцистичні роздуми та поетичні рядки авторки про Пантелеймона Куліша, його дружину Ганну Барвінок, людей, причетних до відновлення їхньої пам’яті, місцевість, де вони жили й творили. Закінчується книга відтворенням дійства «Сватання», яке побутувало в першій половині ХІХ століття в Україні. Саме так сватав свою Лесю й Пантелеймон Куліш.

У замальовці «Уроки Пантелеймона Куліша» авторка розмірковує про роль і значення письменника в українській і європейській літературі та культурі, зазначаючи: «В історії України, в літературі, науці й політиці він був самотнім трудівником, класичним, прогресивним консерватором, і сумував, що “небагато в нас людей гідних, решта – дурноляпи”».

Є  у виданні «Пантелимон» і рядки, присвячені дружбі Пантелеймона Куліша й Тараса Шевченка («Два береги однієї ріки»), його дружині Олександрі Білозерській («Барвінок і Куліш», «Останнє літо Ганни Барвінок», «Жінка з іменем квітки», «Княгиня-хуторянка»), і навіть невеличка замітка про неоднозначне особисте життя Куліша, тобто стосунки одруженого чоловіка з іншими жінками, зокрема Параскою Глібовою, Лесею Милорадовичівною, Ганною Рентель («Драма душі тривалістю в шість літ»).

На обкладинці цього художньо-публіцистичного видання вміщено відомий портрет Пантелеймона Куліша – замріяний чоловік у вишиванці стоїть біля річки під плакучою вербою. А на початку книги подано малюнок самого письменника з підписом «Рисунок ученика ІІ класса Новгородсиверской гимназии Пантелеймона Кулишь. 1833 года».

Як зазначено в анотації, «книга розрахована на старшокласників, студентів, викладачів і покликана розширити уявлення про особистість українського письменника, наблизити його творчість до світогляду сучасного читача».

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

«Мені буде соромно, коли Маруся виросте, а я не буду для неї прикладом»: письменниця Каріна Саварина про війну, материнство та життя в Польщі

Семаковська Тетяна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2024-02-04 Мама — чи всім легко дається це звання? Ще донедавна тема безпліддя в Україні була...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*