Мирослава Олійник ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №23, 2023-06-11

Василь Шляхтич «Мій поетичний сад. Тавтограмні сонети. – Хмельницький, Видавець ФОП Стасюк Л.С., 2023. – 78 с.

«Бути собою на ріднім, у себе.

Брати в долоні вкрадений час.

Бігати дитиною під своїм небом…

Боже, чому це обминуло нас?..»

(Василь Шляхтич «Балада, якої нині не співають»)

З перших рядків стає зрозумілою мелодика поезій Василя Шляхтича. 1947 року його спіткала важка доля виселення з рідних земель. З рідного Улюча на Надсянні – на чужі польські понімецькі землі. Тоді майбутньому поету минув тільки один рік. Від батьків дізнався про свою історію, й, коли приїжджав до понівеченого села, серце малого хлопчини переповнювали жаль, обурення, розпач. А оскільки Бог наділив талантом, почав писати вірші – і пише до сьогодні.

«Мій поетичний сад» – уже сьома збірка віршів – цього разу охоплює тавтограмні сонети. Такий підхід до висловлення думок виявився цікавим, а поет вміло поєднує форму зі змістом: «Великі також з малого ростуть. // В життя входять з розумом дитини. // Вони доростають, доростуть і мруть. // В божому світі вони, як билина…» («Велич малих»). Це прості слова, в яких звучить істина.

Велику вступну статтю «Співець рідного краю» до цієї збірки написав Микола Дупляк – виходець з Лемківщини, який унаслідок акції «Вісла» теж зазнав болісного виселення. Тепер проживає в США. Він зазначає: «Поет пише на різні теми, висловлює різні думки, проте провідною думкою в його поетичних рядках залишається синівська любов до своєї малої батьківщини над Сяном, до рідного Улюча, та до України. Ніколи не полишає його глибоке почуття кривди та несправедливості в післявоєнні роки на Закерзонні, якої зазнали його земляки… Автор засуджує насильство, несправедливість, облудність, прислужництво та підлабузництво. Байдужість, грошолюбство та інші негативні людські риси…»

Живучи в Польщі, Василь Шляхтич своє життя присвятив Україні – радіє її перемогам та тяжко переживає невдачі. «Вивчаймо історію. Міркуймо її. // Відкиньмо полову від зерна. // Вже стільки нам лиха налили чужі // Ворожі сестрички пажерні…» («Вивчаймо історію»). «В сорок сьомім у Лемківщині // Все нам взяли й у чуже // Викинули, щоб у чужині // Всі вростали в їхній цинізм. // Вірили, що пропаде // Все, що наше. А МИ Є!» («Ватра в Ждині»). У цих рядках поет тужить за всім, що залишилося там, за межею, – а це домівки, могили, покинуті напризволяще, церква на горі Дубник та навіть небо, Його Небо. З яким трепетом він щороку їздить на зустріч односельців та їхніх нащадків до рідного Улюча. Про все це Василь Шляхтич не пише, а оспівує в своїй неординарній поезії. Власне, галузкою неординарності є й тавтограмні сонети зі збірки «Мій поетичний сад».

Поет не тільки оспівує свою малу батьківщину в просторі України – він просить нащадків не забувати про своє коріння, не полишати рідного куточка в погоні за мамоною. Наприклад: «Далеко пішла справедливість // Де тато, де хата-музей // До грошей тікає дитина. // Дім рідний вже бідний її // До вишивки і до калини, // Де травень не кривавить їм, ні. // Дозвольте сказати мені // Дитині, яка в чужині» («Дозвольте сказати»).

Вагомим у творчості поета є ствердження віри в Бога – своєрідна молитва не тільки в неділю та свята, а щоденна. Можна сказати, молитва для Василя Шляхтича – як повітря. Майже в кожному вірші вловлюємо її сакральні слова: «Відвідую святе письмо. // Воно мені – життєва святість. // Вдивляюсь в Нього, як у вікно // Весняної життя кімнати. // Віри своєї я не втратив // В те, що в людей живе добро» («Віра в Добро»).

Не оминув Василь Шляхтич і сьогоднішніх чорних днів: «Війна триває в Україні // Вже стільки довгих днів і років. // Вбиває доньок, сестер, синів // Ворожий двоголовий сокіл. // В Київ летять люті ракети, // Вони в Одесі і у Львові. // Виспівують сумну поети, // В яких слова танцюють в крові» («Війна в Україні»). Моторошна правда звучить у цьому творі. 

Поетичний сад – сад думок, мрій, почуттів, сад віри й надій у переможне майбутнє України. Цей сад, плеканий протягом багатьох років, може давати тільки рясні плоди поетичних творінь. То ж доглядайте свій сад і надалі, Поете!

Поділитися: