Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №13, 2022-03-27

Війна породжує психологічні травми у тих, хто її пережив. Варто про це пам’ятати, коли ми зустрічаємося з українськими біженцями у Польщі. А якщо хочемо допомогти, то треба вміти подбати й про власний психічний комфорт. 

Стресовим місцем може бути вже перший прийомний пункт. Важливо, аби він не нагадував візуально бомбосховищ чи військових казарм, а також аби там працювало якнайменше людей у військовій формі. У випадку дітей – добре було би, щоб у школах не звучали навчальні сигнали тривоги. Спеціалістка з допомоги у складних життєвих ситуаціях, тренерка і педагогиня Люцина Кіцінська дає кілька вказівок щодо перших контактів з людьми, які втікають від війни. Вона рекомендує не питати про основні потреби, а просто їх забезпечити. Тому варто підготувати харчі, гігієнічні продукти та місце для спання. Водночас не треба поспішати з наступними питаннями – краще дати одне одному час, аби краще познайомитися.

Не варто також одразу переходити до вивчення польської мови. Полякам бажано продемонструвати відкритість і самим вивчити декілька фраз українською. Для біженців це стане сигналом, що не лише вони мусять пристосовуватися до нових умов. «Варто непомітно приглядатися до гостей, аби розуміти їхні потреби», – говорить Люцина Кіцінська. Ці люди, до прикладу, часто можуть казати, що не потребують лікаря, однак це треба контролювати і за необхідності подбати про таку допомогу. Евакуйовані можуть не повідомляти про багато проблем, бо не хочуть завдавати клопоту господарям.

Варто також пам’ятати, що реакцією на травматичний досвід може бути вживання алкоголю чи наркотиків, чи, з іншого боку, посилена релігійність. Ще одна можлива позиція – «зробіть за мене все, бо я страждаю». «І ми, і гості маємо усвідомлювати, що минулого вже не зміниш. Але сьогодення – можна», – говорить Люцина Кіцінська. На її думку, не варто зосереджуватися і на власному безсиллі щодо зупинки агресора. Все ж таки кожен із нас може вплинути хоча би на те, аби Росія сильніше відчувала наслідки економічних санкцій. Так, можна бойкотувати фірми, які досі не перестали діяти у РФ.  

Не треба також постійно пропонувати щось з’їсти, але варто заохочувати гостей самим готувати якісь страви – такі, як люблять вони або їхні діти. Це повертатиме їм суб’єктність і відчуття контролю над своїм життям. Найсильніші емоції у нас завжди викликають діти, але перед тим, як дарувати їм планшети чи смартфони, варто порадитися з їхніми батьками чи опікунами. І роблячи фотографію для фейсбуку під назвою «я і моя українська сім’я», варто пам’ятати, що гості можуть посміхатися, але фактично – відчувати, що їхню приватність порушили. «Варто поводитися так, як би ми самі хотіли, щоби з нами поводилися у чужій державі після втечі від війни», – відзначає Люцина Кіцінська. Також обов’язково треба обмежувати поширення інформації, яка може травмувати евакуйованих, бо людський мозок завжди реагує на це як на актуальну і близьку дійсність. Тому слід до мінімуму скоротити час прослуховування чи перегляду новин.

Свої виклики й потреби є і в активістів, які допомагають іншим. Вони повинні випрацювати способи боротьби із власними емоціями. При цьому вже видно, що сильний стрес, пов’язаний з війною в Україні, супроводжуватиме людей ще довго. Тож активісти, які хочуть допомогти, мусять діяти за принципом, про який розповідають під час авіаперельотів: спочатку одягти кисневу маску на себе, а потім – на інших. У таких ситуаціях варто спостерігати за процесами, які відбуваються у нашому тілі, й усвідомлювати його реакції. Важливо навчитися правильно дихати, не завадить також фізична активність. Ще одна рекомендація говорить про встановлення меж допомоги. Людина повинна вирішити, що може зробити особисто, а чим можуть зайнятися інші. Варто також організовувати зустрічі для обміну досвідом і створити щось на зразок «групи підтримки». Загалом психологи відзначають, що наш страх є тим, що спонукає нервову систему і тіло діяти. У таких ситуаціях народжується емпатія, тому ми можемо використати ці ресурси для допомоги іншим. Зокрема, на такі механізми спирається нинішня активінсть незліченної кількості волонтерів у Польщі.

Про свої рекомендації Люцина Кіцінська розповіла на тренінгу для працівників органів місцевого самоврядування, який провів Фонд розвитку місцевої демократії.

Поділитися: