Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ №38, 2023-09-24

«Заплющую очі й чую церковний спів, бачу кольори – я немов увійшла до ікони. У греко-католицькій церкві в Білому Борі виникає відчуття, що перебуваємо в іншій дійсності. Немов зустрічаємося тут із вічністю. Опиняємося поза часом», – так кілька років тому казала мені Кристина Черні, мистецтвознавиця й дослідниця творчості Юрія Новосільського, який спроєктував та розмалював білобірську святиню, де відбуваються багатолюдні храмові свята Різдва Пресвятої Богородиці.

25 липня 2019 року греко-католицьку церкву в Білому Борі внесено до реєстру архітектурних пам’яток – це матеріальна спадщина Юрія Новосільського, збережена в одній споруді. Саме Юрію Новосільському, іконописцю, художнику, педагогу й теологу, присвячено 2023 рік у Польщі. 7 січня цього року минуло сто років від народження митця, котрого вважають одним із найвидатніших сучасних іконописців, що вдавався до фігуративних композицій і пейзажів. Юрій Новосільський є автором численних поліхромій, однак саме церква у Білому Борі, яку повністю спроєктував він, становить цілісний твір мистецтва. Тому цьогорічне свято Різдва Пресвятої Богородиці у Білому Борі було позначене величчю постаті Юрія Новосільського, якому присвячено вечірній концерт після великої вечірні з літією, що відбулася напередодні свята.

– Храм у Білому Борі – унікальний та єдиний: тут зустрілися мрії парафіян, тодішнього пароха о. Йосифа Улицького та митця, богослова й мислителя Юрія Новосільського, – сказав о. Маріуш Дмитерко, парох білобірської парафії, перед початком виступу камерного хору «COMMENDO» із Варшави. Спів хору – це була особлива молитва за дар Юрія Новосільського та закінчення війни в Україні.

– Шістдесят шість років тому, тобто через десять років після переселення нашого народу з рідних земель у межах акції «Вісла», тут, у Білому Борі, почали служити божественні літургії східного обряду. За свідченням покійного о. мітрата Степана Дзюбини, першого греко-католицького душпастиря в Білому Борі, уперше божественна літургія відбулася в місцевому костелі 14 жовтня 1957 року, на Свято Покрови Пресвятої Богородиці. Однак з огляду на пізніші проблеми, пов’язані з відсутністю домовленості з місцевим парохом, потрібно було шукати іншого місця для наших відправ. Ґожевська єпископська курія дала згоду на ремонт та на використання для наших душпастирських потреб каплиці, розташованої на місцевому цвинтарі. Ремонт, яким зайнялись два брати – Йосиф та Петро Батрухи – за підтримки інших парафіян, вдалось провести протягом трьох тижнів. Згодом інтер’єр каплиці був прикрашений престолом, кивотом, іконами, феретронами, стаціями хресної дороги. Усе було виконано з дерева та прикрашено різьбленнями у вигляді української вишивки. Ці речі зробив Степан Ґубіш зі Слупська, різьбяр-самоук родом із Гівчи. З Криниці до білобірської церковці було привезено ікони Ісуса Христа і Матері Божої, намальовані знаним українським художником Петром Холодним зі Львова, та ікона св. Володимира Великого авторства Сергія Стельмащука. З Криниці привезено також дві вишивані церковні хоругви. За дорученням о. Степана Дзюбини деякі церковні речі з церкви у Крецові привіз білобірський парафіянин Федор Іванцьо, – зазначив у проповіді кир Володимир Ющак, єпископ Вроцлавсько-Кошалінський.

Він нагадав, що тоді ще неформальна греко-католицька парафія в Білому Борі згодом перетворилася на центральний душпастирський осередок всієї Кошалінщини та Західного Помор’я, яким є і сьогодні. Кожного року на свято Різдва Пресвятої Богородиці до Білого Бору приїжджають сотні, а то й тисячі греко-католиків з усього Помор’я, зокрема Ґданська, Слупська, Кошаліна, Щеціна, Старґарда чи Ґожова-Великопольського. Саме тут відчувається особлива молитовна атмосфера та сила ікони Матері Божої «Матері скитальників», до якої паломники звертаються зі своїми проханнями, серед яких також – мир в Україні.

Зараз білобірська церква приваблює ще й ім’ям Юрія Новосільського, який спроєктував святиню. Проєкт реалізовано протягом 1992–1997 років, а вже 1998 року святиня була визнана перлиною польської сучасної сакральної архітектури. У 2006 році під час виставки «Ікони польської архітектури» у варшавському Центрі сучасного мистецтва журі зарахувало храм до 20 найважливіших споруд ІІІ Польської Республіки.

– Слід згадати колишнього пароха о. Ярослава Мадзеляна, який ще у 80-х роках виношував думку про побудову в Білому Борі нової церкви. Тоді о. Ярослав приходив до нашої хати з різними пропозиціями та концепціями церков, приносив теж з австрійських архівів документи церков, побудованих на рідних землях. Це були, однак, важкі для нашої громади 80-ті роки, коли греко-католицька церква ще не була визнаною в Польщі. І в одній з таких розмов о. Ярослав сказав: «А, може, так нам запроєктував би церкву професор Юрій Новосільський?» Це була спонтанна думка, яка в 90-х роках, коли парохом у білобірській парафії став о. Йосиф Улицький, втілилася в життя, – розповідає Володимир Філь, член Комітету з побудови церкви. Саме о. Йосиф Улицький написав професору Юрію Новосільському листа, в якому запропонував митцеві спроєктувати храм, а Юрій Новосільський погодився на це. Згодом отець разом з Іваном Батрухом поїхали до Кракова на зустріч із митцем, після чого восени 1990 року Юрій Новосільський разом зі своїм колегою архітектором Богданом Котарбою приїхав до Білого Бору.

– Так почалась реалізація трьох мрій: професора Юрія Новосільського про створення цілісної святині, потреби парафіян мати нову церкву та бажання о. Ярослава Мадзеляна, який хотів побудувати у Білому Борі справжній храм. Кожен розумів, що на очах твориться велика справа, збуваються великі мрії та ідеї. Юрій Новосільський казав: «Ви не будуєте цю церкву для себе чи своїх дітей, а для прийдешніх поколінь». Тому попри деякі бажання мати церкву, подібну до залишеної в 1947 році на рідних землях, прийнято рішення побудувати церкву за проєктом Юрія Новосільського, яка сягає глибоко в давнину первісного християнства і виходить на зустріч новим часам та новим викликам, – розповів Володимир Філь.

У листі до Ришарда Пшибильського, визначного польського есеїста й історика польської літератури, Юрій Новосільський писав: «Я тепер мало малюю, бо перетворився в архітектора. Вибудував я на Західному Помор’ї церкву. Її створено докладно за моїм проєктом. (…) Це темний інтер’єр, бо вікна малі, джерело світла невидиме, приховане за карнизом, щоб запалені свічка або лампочка мали своє значення. Фасад має бути другим іконостасом, бо раз на рік, на Різдво Пресвятої Богородиці, прибуває там багато людей, і треба правити службу назовні. (…) Реалізація цього проєкту є насолодою моєї старості й немовби підсумуванням мого мистецького життя. Загалом це до певної міри синтез протестантської простоти й старохристиянської традиції» (щомісячник «Знак», № 7–8 за 2008 р.). У відповідь Ришард Пшибильський написав: «Велике враження зробив на мене знімок, на якому видно не стільки деталі брили, скільки саме існування церкви. Стоїть вона на землі, яка насправді є пустелею під цим предивним небом країв уже північних, з нечувано блідою, майже завмерлою блакиттю. Увійшла в пронизливий смуток, проте є. Почала існувати. Думаю, що в ясний, сонячний день, коли з’являться вірні, забудуть про своє вигнання, про яке мусить їм нагадувати цей пронизливий пейзаж, перемінений святинею (…)». Цього року сонця було, як ніколи, а паломники біль вигнання розділили з болем війни в Україні. 

– Сьогодні, через чверть століття після освячення цього храму, годі уявити собі, щоб греко-католицька церква у Білому Борі була інакшою. Без цього храму, такого яким він є, ні білобірська парафія, ні наше храмове свято, ні саме місто Білий Бір не були б такими, як зараз. Можна сказати, що білобірський греко-католицький храм назавжди вписано в генотип Білого Бору та нашої церкви на Західному Помор’ю, – наголосив кир Володимир Ющак.

Поділитися: