Волонтери з Мокрого: їх мало, але вони можуть багато

Павло Лоза ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №41, 2023-10-15

«Нарешті остаточний результат збору коштів на сітки. Саме сьогодні я забрав посилку, яка наступного тижня поїде до Львова, де волонтери плестимуть маскувальні сітки. 100х100 метрів. Вийде приблизно 24 великі сітки. Ще раз дякуємо всім жертводавцям, бо без вас це було б неможливо!» – це пост у фейсбуці Петра Сови з Мокрого, написаний у середині вересня. Українець разом із друзями вже понад рік підтримує українських воїнів.

– 24 лютого 2022 року. Як і багато моїх друзів, я завжди буду пам’ятати цю дату, – згадує початок повномасштабної війни Петро. – Того дня всі на роботі слухали по радіо інформацію з України. Мені хотілося плакати, особливо коли казали: «На жаль, Україні – кінець».

– Мені здається, що в тих із Польщі, хто переживає за Україну, тоді було якесь підсвідоме почуття провини. Особливо українців із Польщі. Що люди там захищаються, гинуть, а ми сидимо в безпечному місці. Можливо, звідси – потреба допомогти, – ретроспективно аналізує минулий рік житель Мокрого.

Від часів навчання в Любліні Петро Сова підтримує зв’язок із колегами Іриною та Василем Кметями зі Львова, які у 2022 році створили осередок допомоги армії та переселенцям «Львів Опір». Саме з ними торік мокряни розпочали співпрацю, яка триває й досі.

– На початку були збірки одягу та їжі. І коли влітку вже було зрозуміло, що війна закінчиться нескоро, я почав думати, що буде восени й узимку. Почав шукати, що, окрім їжі та одягу, може допомогти бійцям пережити мороз. Побачив окопні свічки в інтернеті, подумав, що варто спробувати зробити їх самому, щоб я міг запакувати хоча б одну машину й відправити її, – каже Петро. – Я не пишу пости у фейсбуці. Це мені завжди давало комфорт. Але в такі моменти, як війна, твоя зона комфорту не важлива. Я розмістив на своєму профілі інформацію про збір коштів на матеріали для виготовлення свічок.

Спочатку не було помітної реакції. Тоді долучилися друзі Петра Сови й почали поширювати інформацію про ініціативу. За зібрані кошти купили віск. Банки взяли з ресторану, а картон – в однієї з компаній.

— У мене в підвалі утворилася мініфабрика. Я зустрічався після роботи з колегами – Мирославом Фалом із Мокрого, Богданом Должицьким із Команчі та іншими. У вихідні та після роботи в будні дні ми робили свічки, — каже Петро.

Як він зазначає, такі ініціативи є моментами, які показують, на кого можна покластися.

– Ми зробили стільки свічок, що першу партію довелося везти двома автомобілями. Нам допомогла Маріанна Яра із Сянока. Пізніше інформація про те, що ми робимо, покотилася як сніжна куля, і більше осіб допомагало в різний спосіб. За зиму ми передали ще кілька партій в Україну – загалом понад тисячу свічок, – додає житель села Мокре, яке нараховує близько чотириста жителів.

Він наголошує, що найкращі свічки – це ті, де картонні клаптики розташовано хрест-навхрест, а не у формі равлика.

— Вони просто повністю вигорають. Найбільше солдати хвалять великі свічки, зроблені в банках місткістю кілька літрів, бо їх вистачить, щоб бійці протрималися цілу ніч. Вони працюють як піч, — каже Петро Сова тим, хто хоче почати виготовляти окопні свічки.

Поїхавши до Львова, волонтери з Мокрого отримали від друзів із «Львів Опір» інформацію про те, чим займається організація та які зараз потреби на фронті. Так невдовзі почали виробляти й сітки.

– Звичайно, можна купити готову маскувальну сітку. Але військові кажуть, що зроблені своїми руками набагато краще маскують. Кожного разу купуємо цілий рулон сітки, з якої можна зробити понад двадцять менших сіток для прикриття окопів чи військової техніки, – додає українець.

Також мокряни зібрали гроші на автомобіль, ходячи по домівках.

– Зазвичай я б ніколи не пішов до когось додому просити грошей. Але в такій ситуації, як сьогодні, потрібно відкласти свою гордість, – каже Петро.

Після вдалого збору знайшли потрібне авто. З пошуком та техоглядом машини допомагав один із місцевих українців Юрій Мельник, який працює механіком.

– Інколи не віриш, що вийде. Але якщо ви робите щось із відданістю, прозоро й насамперед не на самоті – це завжди успіх, – зауважує мокрянин.

– Мені всі кажуть, що я організував допомогу. Але правда в тому, що я вигадав ідеї. Те, що допомога йде хлопцям на фронт, – це не моя заслуга. Бо це спільні акції жителів Мокрого, друзів із Команчі та інших сіл, – наголошує Петро Сова.

Його колега Мирослав Фаль додає, що треба користуватися нагодами та розповідати про збірки.

– Зустрічаючись з друзями на різних заходах, варто просити про допомогу. Під час цьогорічної Лемківської ватри в Ждині я зустрів кількох друзів, яких бачу, можливо, раз на рік. Це був час поговорити не тільки про особисте життя. Я розповів про те, яку допомогу ми організовуємо і на що зараз збираємо гроші. Треба просити підтримки, а не соромитися, – каже представник української громади з Мокрого.

– Я радий, що нам не доводиться покладатися лише на кількох людей. Бо коли щось потрібно, допомагають учасники місцевих гуртів – «Ослав’яни», «Сьпіванка», а також жінки з Гуртка сільських господинь, особливо коли йдеться про плетіння сіток, – зазначає Мирослав.

Треба було знайти відповідне місце, адже вдома сплести сітку 10 на 10 метрів було б неможливо. На допомогу прийшов сільський голова Кшиштоф Василик, який погодився надати залу пожежної частини.

Зараз мокряни змінили спосіб роботи. Вони збирають гроші, купують великі рулони сітки та відправляють до Львова. Там, на місці, сітки плетуть волонтери організації «Львів Опір».

– Волонтери зі Львова мають великий досвід плетіння. Тому краще, щоб ми збирали гроші, купували сітки й передавали. Волонтери у Львові плетуть цілий день. Ми в Мокрому можемо зустрітися тільки після роботи. Тож колеги зі Львова зроблять це швидше за нас. І кожна година, кожен день для воїнів має значення, – каже Мирослав Фаль і стверджує, що сітки рятують життя військових, бо приховують їх від ворога.

— Можливо, комусь це звучить безглуздо, але ще свічки рятують життя. Вони дають світло, тепло й захищають від морозу. Крім того, боєць може висушити одяг або розігріти їжу, — додає українець. Проте, як стверджує сумно, за півтора року війни жителі Польщі мають менше енергії для допомоги.

— Напевно, існує багато факторів, чому це так. Я думаю: це також результат того, що люди бачать – попри їхні великі зусилля немає жодної перспективи швидкого завершення цієї війни. Але ми не можемо зупинятися, — наголошує Мирослав Фаль.

Волонтери з Мокрого, закупивши у вересні та відправивши до Львова сітку для плетіння, тепер планують повернутися до виробництва окопних свічок.

– Атакуючи Україну, росіяни підготували тисячі чорних мішків. Тепер ми знаємо, що їх не брали для транспортування тіл своїх солдатів. У росіян були списки з іменами українців, яких потрібно було знищити. Це мало бути винищенням мешканців України, ліквідацією нації. Сталінські методи – в ХХІ столітті. Тепер ми знаємо:  те, що вони планували, не відбудеться. Проте війна триває, і тому ми повинні продовжувати допомагати Україні, – переконує Петро Сова.

Поділитися:

Категорії : Україна-Польща

Схожі статті

«Мені буде соромно, коли Маруся виросте, а я не буду для неї прикладом»: письменниця Каріна Саварина про війну, материнство та життя в Польщі

Семаковська Тетяна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2024-02-04 Мама — чи всім легко дається це звання? Ще донедавна тема безпліддя в Україні була...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*