Валерія Гуржий ■ РОЗМОВА ■ №39, 2023-10-01

До початку повномасштабної війни Ганна разом з двома синами 11 і 13 років щасливо жила в Броварах, що недалеко від Києва, та працювала копірайтеркою. Але велика війна все змінила, і жінка разом з дітьми без знання мови та трьома валізами вирушила до Англії у пошуку прихистку. Це продовження циклу розмов з біженками, що мусили покинути батьківщину після повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Через місяць після початку повномасштабного вторгнення Ганна та більшість її колективу втратила роботу, вони писали тексти для веб-сайтів. Після цього постало питання: чи залишатися, чи кудись вирушати. Декілька разів Ганна з дітьми, не маючи планів, намагалася виїхати потягом, але не виходило – вони або не влазили у нього, або взагалі не встигали. 

Якось одна зі знайомих розповіла Ганні про програму «Дім для України», що діє у Великій Британії, та запропонувала поїхати в Англію за цією програмою та знайти там «спонсора». «Спонсор» – це англійська сім’я, яка має вільну житлову площу та може прийняти сім’ю у себе вдома певну кількість людей. 

«Я погодилася на це, і мені допомогли знайти спонсорів. Ми познайомилися, трохи поспілкувалися, і 12 червня минулого року ми з дітьми прилетіли в Англію», – розповідає Ганна.

Діти пішли до школи та щасливі на новому місці. Молодший син більш відкритий, тому має англійських друзів і краще спілкується англійською. Загалом у школах в Англії простіше, стверджує Ганна, адже ніхто нічого взагалі не розповідає про оцінки. 

«Позаяк я не знала мови, то сказала хлопцям навчатися самим, бо я їм нічим не могла допомогти. Вони вчилися-вчилися, шкільний рік закінчився, і я побачила результат, який був очікуваний, тож хтось буде займатися з українськими репетиторами», – каже жінка.

Окрім школи діти ходять до скаутської організації, там плавають на байдарках та готують їжу у лісі, що є цікавою частиною їхнього життя. Але, незважаючи на це, вони сильно сумують за друзями, татом та бабусею в Україні.

Ганна до великої війни була членкинею громадської організації «Еко-Бровари», тоді вони займалися питаннями, пов’язаними з природою, озелененням, проводили суботники, прибирання та займалися збереженням дерев. Коли почалася війни, то була змінена мета організації, і тепер вона, як і тисячі інших волонтерських об’єднань, працює на те, щоб перемога України була якомога скорішою.

Коли жінка була в Україні, то активно брала участь у цій діяльності. Зараз її волонтерство – це регулярні донати. Також її брат служить в ЗСУ на одному із напрямків, де йдуть активні бойові дії, тому вона має періодичні запити, які разом з іншими членами команди намагається закривати. Це може бути або пошук грошей, або чогось важливого для військових. 

Також в Англії Ганна знайшла компанію, яка виробляє пігулки для очищення води, – і це було дуже актуально. Адже після підриву росіянами Каховської ГЕС були сильні проблеми з питною водою у людей у Миколаївській та Херсонській областях, які постраждали від затоплень. 

«Ми відкрили збір, позбирали гроші, суму, якої не вистачало, я доклала і відправила в Україну. Ці пігулки роздавали людям. В Англії я багато розповідаю про те, що коїться в Україні. Я дивлюся місцеві новини, там подаються кожен день новини про Україну, але коли мене питають про підрив дамби чи обстріли, я намагаюся розповісти більш детально, бо в Англії це не так розповідається, як у нас, а лагідніше», – продовжує жінка.

Взагалі Ганна планувала їхати за кордон десь на пів року і сподівалася, що до того часу війна закінчиться, але потім зрозуміла, що повертатися – не найкращий варіант, адже почалися масовані обстріли та блекаути. За перші пів року родина встигла адаптуватися до нового місця.

«Ми переналаштувалися на відповідний настрій. Коли почалися блекаути, я зрозуміла, що не можу повертатися, але, звичайно, я хочу додому, я хочу чути українську мову поруч, бачити наших людей», – запевнює Ганна.

До приїзду в Англію жінка взагалі не могла уявити, що вона там буде, бо колись робила закордонний паспорт для поїздки на лікування. Ганна хворіла на рак, коли жила в Україні, і мусила їхати на обстеження за кордон. Дітям закордонні паспорти зробила вже після початку великої війни.

«Я не мандрівниця, взагалі не їжджу країнами – і тут прилітаю в Англію! Всі мої речі лежать зараз у знайомих на горищі в Україні, бо ми просто зібрали все найнеобхідніше у три чемодани і поїхали сюди», – каже Ганна.

Жінка зі впевненістю розповідає, що в Англії живуть класні люди, але в неї постійне відчуття, що вона живе в якомусь кіно і що це не її життя, а що просто зараз так треба.

За часи життя в Англії сім’я встигла пожити у двох спонсорських родинах (наступних спонсорів допомогла знайти місцева влада), а нещодавно переїхала у свою маленьку квартиру.

«Я можу для себе порівняти: як це жити в одних людей, й в інших. Перші пів року нам було важко морально і матеріально», – пригадує українка.

Знайти квартиру та її орендувати було дуже важко. Для того, щоб це зробити, людина має обов’язково мати роботу. Без цього не можна зняти житло, незважаючи на те, яку суму видає тобі держава. Якщо ти працюєш, то маєш заробляти певну суму на рік, ця сума має бути у три рази більше, ніж орендна плата, а житло в Англії дуже дороге. 

«Тут не рахується, як у нас, двокімнатна квартира чи однокімнатна. Тут рахуються спальні, 2 спальні коштують 1250 фунтів, 1 спальня – 900 фунтів, це у моїй місцевості», – пояснює Ганна.

До того ж, за її словами, дуже мало власників квартир хочуть мати справу із допомогою від держави. Наприклад, квартира коштує 900 фунтів, а людина заробляє 500 фунтів, вона може прийти і сказати, що має право на допомогу від держави і ось разом виходить певна сума, тому може знімати квартиру. А власники кажуть, що не хочуть з цим зв’язуватися, тому шукайте далі. 

Окрім того, квартири дуже швидко здаються, тому знайти щось дуже важко. Буває таке, що знаходиш квартиру і треба мати суму за 6 місяців, або мати «гаранта» – людину, яка підписується за тебе і якщо ти щось не платиш, то людина має за тебе платити, тому мало хто хоче виступати «гарантом» та платити за чужих людей.

«Знаю, що багато українців жили в Англії доти, доки можна було жити у спонсорів, як тільки поставало питання про переїзд, вони поверталися, бо дійсно дуже важко», – розповідає Ганна.

Пошук квартири – не єдина важкість, з якою довелося стикнутися. В Англії жінці важко було знайти роботу. По-перше, через незнання мови, тому що практично всюди потрібно спілкуватися, а якщо не треба спілкуватися, то це якась фізична робота. Звичайно, далеко не всі хочуть фізичну роботу. По-друге – в Англії є закон, згідно якого не можна залишати вдома самих дітей до певного віку, тому доводиться шукати роботу у шкільні години, наприклад, з 9 до 15. А взагалі, якщо людина хоче працювати, то робота знайдеться, якщо це не маленьке село або невеличке містечко, впевнена українка. Можна працювати частково, а можна – повний робочий день. Мінімальна зарплата за годину – 11,5 фунтів, а далі залежить від того, яка робота та яка кваліфікація. 

Ще важко те, що в Англії дуже дорогий транспорт. Шукати роботу варто так, щоб вона була недалеко, щоб туди можна було доїхати або велосипедом, або одним автобусом, в ідеалі мати машину. Без машини в Англії дуже важко, там великі відстані між усім. Якщо ти живеш у маленькому містечку і поруч є магазин, лікарня, школа – це добре. 

«Але зараз ми живемо у селі в 10 хвилинах від містечка, де діти ходять в школу, і це важко, бо треба їздити автобусом, а іноді не одним», – каже Ганна.

З часом вона почала працювати, і стало трохи полегше. Купила машину, і тепер родина може поїхати десь, подивитися цікаві місця, є якісь розваги, і це трохи полегшує життя. Якщо постійно сидіти на одному місці, то починається депресія. 

«Я почала планувати життя, кожен день розписаний, куди, де, який візит запланований. В Україні я так не жила, а тут без цього не можна», – запевняє жінка.

Важко й на новому місці й те, що тут все не рідне, ти не розумієш елементарних маршрутів. Жінка зазначає, що якби не допомога англійців, то їй було б складніше в рази. 

«Я така людина, що, як би мене не кидало життя, я намагаюся його облаштувати. Знаю, що багато українців повертаються додому з-за кордону, бо дуже важко. Важко у чужій родині, бо у них свої правила, своє життя, традиції та закони. А тут в їхнє життя вриваються сторонні люди, які майже нічого не говорять. Треба будувати комунікацію, домовлятися, кожен день бачитися, і це важко», – каже Ганна.

Поки сім’я залишається в Англії, а далі буде видно…

Поділитися: