Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №36, 2022-09-04

П’ятдесят святкують лише раз у житті. І саме стільки років виповнилося ансамблю пісні і танцю «Ослав’яни». Свій ювілей колектив відзначав 13 серпня в залі Дому пожежника у Мокрому.

Розпочинаючи концерт, «Ослав’яни» виконали пісню січових стрільців «Ой, у лузі червона калина», яка стала справжнім гімном українського спротиву військовій агресії росії. Звісно, у програмі ювілейного концерту були й пісні і танці, які ансамбль виконує від початку свого існування. Про важливість місії і популярність гурту «Ослав’яни» свідчить хоча б те, що концертна зала була заповнена вщент. Серед гостей свята були духовні особи, представник місцевого самоврядування та польського Сейму, представники неурядових організацій, у тому числі Об’єднання українців у Польщі та Об’єднання лемків, учасники інших українських ансамблів з Польщі тощо.

Серед осіб, які привітали ювілярів, був, зокрема, заступник голови ОУП Андрій Комар. Як зазначив діяч Об’єднання, «Ослав’яни» належать до ансамблів, на концертах яких «хочеться бути та постійно до них повертатися».

– «Ослав’яни» мають свою публіку та прихильників по всій Польщі. І це тому, що ви робите усе щиро і з пристрастю. Саме це вирізняє ансамбль з Мокрого серед інших колективів, – сказав Андрій Комар. Він запевнив, що сьогодні у Польщі є два «стовпи», на яких тримається культура української меншини – це «Ослав’яни» і хор «Журавлі». «Ослав’яни» мають цей привілей, але разом з тим і відповідальність представляти культуру рідних земель. Ви власним прикладом демонструєте, як могли б виглядати наші села, якби не було виселення, – додав заступник голови ОУП.

Своєю чергою, Ярослав Вуйцик, диригент хору «Журавлі», вітаючи «Ослав’ян» з ювілеєм, пригадав, як 1972 року у Польщі почалася історія двох колективів: «Журавлів» у Сьрудборові під Варшавою і «Ослав’ян» у Мокрому.

– Наші історії схожі. Історії, що виросли з туги за рідним, за своїм, за минулим. За тими, хто відійшов. Виросли з надії, що не все ще втрачено. Що вдасться врятувати пам’ятки зі зруйнованої хати. Виросли з віри у майбутнє, що все вдасться відродити, – говорив диригент хору. Він також пригадав, що за час своєї діяльності і «Журавлі», і «Ослав’яни» стикалися з багатьма перешкодами, та закликав:

– Я вас благаю, не здавайтеся! Щоб через пів століття ми могли сказати – сто років минуло!

Присутні на святі почесні гості вручили «Ослав’янам» грамоти та нагороди за культурне надбання та внесок у розвиток української культури у Польщі, а публіка підтримала це бурхливими оплесками.

Стиль життя

– Я була ще малою дитиною, коли приходила на репетиції. Пам’ятаю, що спала на маминих колінах. «Ослав’яни» – це моє дитинство. Мої батьки творять ансамбль. Я мала нагоду пізнати це покоління, яке вже не танцює і не співає у колективі. Частина з них мешкає зараз за кордоном, – каже Юлія Онишканич, яка на репетиції їздить з Кракова. – Це для мене природно – повертатися до села і творити тут наш, український світ.

Схожа історія в Ярослава Машлюха, хореографа ансамблю, який ще дитиною відвідував його репетиції.

– В «Ослав’янах» був мій старший брат. Мені дуже подобалися танці! Вже коли поїхав до Лігниці до ліцею, вирішив, що час доєднатися до ансамблю. Я в ньому вже 28 років, – пишається українець. – Думав вчити хореографію у Києві. Але доля склалася так, що почав навчатися у Кракові, де діяв Ансамбль пісні і танцю Ягеллонського університету «Cлов’янки».

Після повернення до Мокрого Ярослав Машлюх вирішив, що треба щось зробити для «Ослав’ян».

– Я почав проводити вокальні та танцювальні репетиції. І роблю це і досі, – додає українець, який роботу в ансамблі називає «пригодою». – Може, звучить це патетично, але колектив являє собою велику спадщину. Це мій обов’язок – дбати про українську мову і культуру. І це все поєднують у собі «Ослав’яни». Я цим пишаюся!

У ансамблі сьогодні 33 учасники. Серед найстарших членів – Анна Ґоґоля, яка в ансамблі вже 49 років.

– Засновник колективу, Євген Могила, якось зустрів мене в поїзді і запросив на репетицію. І я погодилася, – розповідає вона. – Спочатку було складно. Костюмів не було, тому доводилося їх шити самим. Ми мали проблеми з приміщенням для репетицій. Але радо приходили.

– Ми тут усі – як сім’я! Молодь мене дуже поважає, навіть слухає, – сміється найстарша членкиня «Ослав’ян».

Колектив часто представляє українську культуру в інших регіонах Польщі. Ансамбль брав участь, зокрема, у міжнародному фестивалі «Тиждень бескидської культури», у «Фестивалі української культури» в Сопоті, «Лемківській ватрі» в Ждині, у фестивалях «Європа без кордонів». Крім того, їздив в турне за кордон, зокрема в Канаду, США, Україну, Словаччину, Німеччину. Саме виїзд під кінець 80-х до Канади та США виявився віхою в історії колективу.

– В турне до Америки поїхало близько 30 осіб. А повернулося 14. Багато молоді там лишилося. Пісня повернення до Польщі треба було заново організовувати ансамбль. Але він відродився, – розповідає Анна Ґоґоля.

– Я вважаю, що феномен таких гуртів – в тому, що їхні учасники стають справжньою родиною, об’єднуються через атмосферу та концерти. Участь у таких гуртах формує нас як українців у Польщі. Завдяки цим колективам живе українська культура в таких місцевостях, як Мокре, – каже Мирослав Фаль, колишній учасник ансамблю. – Маючи досвід в «Ослав’янах», коли я поїхав навчатися до Любліна, шукав там свого середовища, і з іншими студентами заснував український фольклорний ансамбль «Хвиля». 

– Ансамбль певним чином формує наш світогляд і спосіб життя. Я тут навчалася того, що можу передавати іншим, – додає Юлія Онишканич, яка сьогодні у Кракові проводить заняття зі співу та танців для наймолодших представників української громади. – Навіть на «Ватрі» у Ждині ми з дітьми виконували пісню, яка є саме у репертуарі «Ослав’ян».

«Танцюйте, танцюйте, а побачите»

Серед колишніх членів «Ослав’ян», які приїхали на ювілейний концерт, була Богданка Зарічняк з Торонто. В ансамблі танцювала і співала десять років.

– У Перемишлі існував ансамбль «Бескиди», він колись приїхав на концерт до Мокрого. З ними прибув і Євген Могила. Він побачив нашу мокрянську молодь і разом з тодішнім головою гуртка УСКТ у Мокрому Йосифом Журтом вирішив, що з нами треба почати працювати, – згадує початок «Ослав’ян» Богданка Зарічняк.

Як розповідає українка, Євген Могила їздив до Мокрого з Ясла. Їхав три години, щоб проводити репетиції. Опісля вночі повертався додому, а зранку мусив знову йти на роботу. Попри це, приїжджав щотижня.

– Він йшов селом і гукав: «Репетиція! Репетиція!» Ми зганяли з поля корів, хлопці залишали сіно та бігли на репетицію. Ніхто не мав жодної музичної освіти. Але всі прагнули бути у колективі, – додає колишня жителька Мокрого.

Перший концерт колективу відбувся у Перемишлі. Ансамбль взяв участь у відборі гуртів, які влітку мали поїхати на Фестиваль української культури у Варшаві. Втім, до Перемишля молодь поїхала не як «Ослав’яни», бо тоді ще не мала назви.

– Треба було якось себе назвати. Богдан Сютрик з Перемишля придумав, що ансамбль може взяти ім’я від річки Ослави, яка тече через Мокре. Всім сподобалося. Таким чином Богдан Сютрик став хресним батьком нашого колективу, – розповідає Богданка Зарічняк.

Першим музичним наставником «Ослав’ян» був перший диригент хору «Журавлі» Ярослав Полянський, який вчив їх, зокрема, лемківських пісень. А Євген Могила відповідав за хореографію. Гортаючи посібник з танцювальними кроками, вчив молодь танцювати. Як згадує Богданка Зарічняк, була і радість, але і страх.

– Нам казали – танцюйте, танцюйте… «Зробили порядок» в Завадці-Морохівській, «зроблять порядок» з вами. Але Бог хотів інакше. Минуло 50 років, а ми все танцюємо, – тішиться жінка. Вона пишається, що діти та онуки колишніх членів «Ослав’ян», які сьогодні мешкають за океаном, є членами українських танцювальних ансамблів у Канаді та США.

Поділитися: