Павло Лоза ■ ЛЕМКИ ■ №44, 2022-10-30

1 листопада, у День усіх святих, у Польщі згадують своїх рідних та близьких, які відійшли. З нагоди цього свята хочемо нагадати вам про важливу постать для української громади, у тому числі лемківської, що проживала у Лігниці. Йдеться про творця мініатюрних церков – Михайла Вархіла.

Відомий фольклорист помер наприкінці серпня в Лігниці. Понад сорок років він створював дерев’яні мініатюрні моделі храмів Лемківщини, Бойківщини та Закарпаття, відтворюючи їх саме за фотографіями. Серед його робіт є церкви, які й сьогодні можна побачити в різних місцях, а також давно зруйновані. Завдяки мініатюрам вони збереглися, хоча й у зменшеному вигляді.

Запах соснової дошки

Навесні 1947 року його з усією родиною примусово виселили зі села Крампна на Лемківщині. Потрапили у ПҐР (колгосп) Оґард біля Стшельців-Краєнських. Після завершення школи кільканадцять років працював у фірмі, яка досліджувала врожайність ґрунтів. Про себе самого казав «рільник». Пізніше доля закинула його в Лігницю. Значний вплив на його творчість мали традиції лемківської культури та греко-католицька віра. Пристрасть до саморобки та спроби створити макети церкви з часом переросли у велике захоплення, яким митець жив понад половину свого життя.

«Змалечку тягнуло мене до майстрування, і ні з чого іншого, як з дерева. Мама завжди сама малювала хату та вміла зробити все для дому, можна сказати, як архітектурного об’єкта», – розповідав пан Михайло для нашого тижневика у 2013 році. Його мати Марія, зокрема, робила намиста з бісеру. Імовірно, саме в неї мав хист до «мініатюрного» мистецтва.

Також його батько, Андрій, коли жив на Лемківщині, сам робив з дерева все, чого вимагало господарство.

Після двадцяти років

Коли 1947 року Михайла виселили з рідного села, йому було шість років. Повернувся на батьківську землю двадцять років потому. За його словами, зі свого дитинства він майже нічого не пам’ятав. Тому ці «дерев’яні споруди» його захопили, бо він їх тоді, власне, вперше і побачив. Йдеться, звісно, про церкви, які художник вирішив відтворити у вигляді мінімакетів. Допомогла любов до майстрування, що успадкував від батьків.

Першу церкву зробив на початку 70-х років у кімнатці на піддашші. Була більша за його теперішні роботи, які всі знають, але технічно невдала – і, як сам каже, «пішла на сміття». Але невдача пана Михайла не відштовхнула. Здається, так сталося тому, що мав спокійний характер та терпіння, важливе у моделюванні. Свої наступні роботи виконав на основі вимірювань, фотографій та ескізів, які зробив сам.

«Все починається з фотографування й вимірювання. Коли документація готова, виготовляю основу з дошки (…) Малюю на ній обриси підвалин. Каркас стін виконую з дерев’яної склейки та обшиваю ґонтою з тонесеньких смужок деревини. Кожен елемент склеюю якісним клеєм. Нема жодного цвяшка! Правда, метал є – хрести на куполах. Дах також з ґонти, а коли потрібна «бляха», виготовляю її з алюмінієвої фольги. Насамкінець малюю, але не якимось лаком», – розповідав для нас дев’ять років тому митець. Головним для нього було зберегти всі пропорції оригіналу, проте зменшеного у 25–30 разів.

Деталі та порядок

Моделювання було пристрастю пана Михайла понад сорок років. Він ніколи не зупинявся: закінчував одну церкву, а невдовзі починав наступну. Виготовив кілька десятків копій церков. На створення одного храму митець витрачав близько 150-200 годин. Він використав до 20 тисяч кусків ґонту для моделі церкви, довжина яких менше за пів сантиметра. Кожен з елементів був виготовлений майстром вручну. Крім храмів, на макетах була ще трава, часто огорожа і, як личить майстрові деталей, – порядок.

Михайло Вархіл виготовив мініатюри святинь із Брунар, Котані, Береста, Ганчової, Сквіртного, Квятоня, Лелюхова, Ставиші, Солотвин, Крампної, Біличної, Ждині, Бардієва, Дубного, Дального-Розтоку і багатьох інших лемківських сіл, а крім того, з інших регіонів, де колись чисельно проживали українці: з сіл Творильне, Улюч тощо. Деякі моделі тримав у себе в хаті, інші подарував членам сім’ї. Звичайно, роботи жителя Лігниці можна було побачити у музеях, бібліотеках, театрах. Деякі виставки організували Об’єднання лемків та Об’єднання українців у Польщі. Мініатюри церков мали нагоду побачити українці, що живуть у Лігниці, Ґожові-Великопольському, Щеціні, Валчі, Старґарді, Перемишлі та інших містах.

«Вірний предкам»

Моделі храмів були не лише пристрастю, а й, можливо, насамперед способом єднання з рідною землею. Його мрією було зробити мініатюри всіх церков Лемківщини.

«З сумом дізнався про смерть пана Михайла. Його доброта, спокій і любов до Лемківщини, як і до всієї України, завжди будуть в моєму серці. Належав до лігницького гуртка Об’єднання лемків. Ми знали його завдяки мініатюрним церквам, але не забуваємо, що у 1980-х роках він фотографував нашу громаду в церкві св. Яцека, а також на інших зустрічах. Я сподіваюся, що хтось колись спробує відкрити ці фотографії для світу. У мене їх небагато. Не так давно ми вручили йому нагороду „Вірний предкам”. Я вірю, що з цією відзнакою у серці він дивиться на нас з Небес», – написав після смерті фольклориста Адам Вевюрка, заступник голови ОЛ.

Михайло Вархіл, творець найбільшої колекції макетів лемківських церков у Польщі, помер 29 серпня у Лігниці на 81-му році життя.

Поділитися: