Ігор Ісаєв ■ ПОЛЬЩА-УКРАЇНА ■ №19, 2019-12-05

У травні в Польщі відбудуться перші вибори до Європарламенту, де зі списків польських партій балотуватимуться мігранти з України. Я передивився списки п’ятьох виборчих угрупувань і знайшов у них натуралізованих у Польщі уродженців України. Ви здивуєтесь, коли прочитаєте їхні біографії. Це – зовсім інші «українські кандидати», ніж ті, до яких призвичаїлися читачі «НС».

Отже, я переглянув списки усіх комітетів, котрі зареєстрували своїх кандидатів в усіх 13 виборчих округах до Європарламенту. Їх чотири: «Європейська коаліція» (об’єднала партії PO, PSL, SLD, Nowoczesna, Zieloni), Lewica Razem (на базі партії «Razem»), «Prawo i Sprawiedliwość» (комітет правлячої партії), «Весна Роберта Бєдроня» і широка коаліція націоналістів «Konfederacja KORWiN Braun Liroy Narodowcy». Кожен з цих комітетів запропонував по 10 кандидатів чи кандидаток у всіх округах Польщі, отже, загалом я передивився 520 прізвищ і імен.

Серед цієї групи людей я знайшов чотирьох натуралізованих (натуралізація – процес надання іноземцю громадянства певної країни – ред.) у Польщі мігрантів з України. Більше того, вони опинилися у списках двох партій, що стоять на діаметрально протилежних полюсах польської політики – у лівій «Весні» і націоналістичній «Конфедерації».

У списках націоналістичної «Konfederacja KORWiN Braun Liroy Narodowcy» знаходиться уродженка Донецька Лілія Мошечкова. Вона балотується в окрузі, що охоплює Підляське і Вармінсько-Мазурське воєводства. Українській громаді в Польщі її прізвище має бути відоме від часів початку російської окупації – Мошечкова під варшавським православним кафедральним собором збирала допомогу в окуповані райони Донецької та Луганської областей України. Тоді виникли питання, чи ця допомога призначається лише мирним мешканцям, чи проросійським бойовикам («НС» писало про це в 2016 році – №5 «Як з макаронами перевезти допомогу для бойовиків» та №14 «Збірна донецька команда»).

Польські засоби масової інформації зацікавилися Мошечковою, коли знайшли її фотографію з пропутінським «Хірургом»-Залдостановом, лідером «Нічних вовків». Також Мошечкова поряд із Янушем Корвіном-Мікке була на фотографіях, зроблених під час його резонансних візитів до Росії та в окупований Крим. Мошечкова коментує польські і українські події в російських урядових медіа, створюючи інформаційні приводи для сепаратистських медіа на сході України – так, сепаратистське агентство «Новоросія» було задоволене її заявою, нібито в Польщі готується «реприватизація» Західної України (це, до речі, був фейк).

В інтерв’ю польському інформаційному агентству PAP (Polska Agencja Prasowa) Мошечкова була більш стриманою в оцінці геополітичної ситуації в світі, ніж у російських ЗМІ: «Моя позиція одна, а інша – це думки людей, які там живуть. Їхня думка абсолютно інша, ніж моя. Я утримуюся від власної оцінки, щоб побачити, як усе виглядає», – казала вона про окупацію Криму.

Іншим мігрантом з України, котрий балотується з «націоналістичних списків» у Польщі, є «кресовий» діяч із Любліна Володимир Осадчий. Його політична кар’єра також розквітла після окупації Криму – до 2014 року Осадчий був значно менш помітний у «кресовому середовищі». На відміну від пані Мошечкової, він походить із Західної України – і ось перше питання: звідки саме? Є версії, що зі Львова або з Волині. Протягом декількох років медіа, які пропагують Осадчого (Радіо Марія і портал Kresy.pl) написали для нього гарну «польську кресову біографію», після чого у мене особисто складається враження, що його «полонійна молодість» є великою фікцією. Він так само, як і пані Мошечкова, близько 5 років тому почав співпрацювати з афілійованими з Кремлем установами і виступати у прокремлівських медіа. Осадчий також був співавтором «української» частини минулорічної поправки до Закону про Інститут національної пам’яті.

Незважаючи на начебто діаметрально відмінне походження, Осадчого і Мошечкову єднає одне: постійне повторювання тези – нерідко в прокремлівських ЗМІ – що Україна є неофашистською державою, з якою Варшава повинна поводитися суворо.

А тепер – дві кандидатки у списках «Весни». Оксана Литвиненко переїхала до Польщі з Києва у 2003 році, але сама походить із Луганська. Приїхала в Торунь, оскільки її чоловік отримав пропозицію роботи в Університеті Миколая Коперника. Вона – одна з найбільш відомих борчинь за права жінок у Торуні. У розмові з виданням «Gazeta Wyborcza», коментуючи «польську гостинність» до українців, Оксана Литвиненко пригадувала, як одного дня її дитина повернулася додому з карткою, прикріпленою до рюкзака, із написом «українська мавпа». «Мій чоловік пішов до школи. Там він почув від культурної та елегантної старенької бабусі автора напису слова «різники без принципів». Так вона захищала свого онука», – згадувала Оксана.

Розмірковуючи про свій досвід перебування в Польщі як української мігрантки впродовж 16 років, Литвиненко зауважила: спершу людям казали, що серед них можуть бути лише злочинці і повії, а тепер кажуть, що вони – націоналісти і бандерівці.

Незважаючи на це, Оксана почала реалізовуватися в Польщі у сфері, яка абсолютно не пов’язана з українством (хоча й тут їй нерідко трапляється чути «остаточний аргумент» про Бандеру). Вона – одна зі співорганізаторок іронічного протесту «Хрия під Радіо Марія». Це пікет феміністок у Торуні, який вперше відбувся минулого року. Його учасники протестують проти фінансування державою діяльності Тадеуша Ридзика і проти втручання католицького духовенства в теми жінок або меншин. Цього року проти заходу, який проводять із досить великою долею гумору, повстали місцеві діячі правлячої партії, намагаючи заборонити протест. Суд цього не дозволив.

Черговою українською мігранткою в списках «Весни» є Лілія Твардош, яка в інтерв’ю для українського порталу UAinKrakow.pl заявила: «У мене є дві батьківщини – Одеса та Краків. Зараз я можу зробити щось хороше для Польщі, а в майбутньому – й для України». Лілія каже, що в команді Роберта Бєдроня вона – єдиний нотаріус.

Жінка мешкає в Польщі більшу частину свого життя, від 1997 року. У студентські часи співпрацювала з Галиною Нєч, відомою краківською вченою, що займалася захистом біженців (померла в 2002 році). Лілія також хоче захищати права людини на форумі ЄС. Вона розповідала, що намагалася увійти до польської політики в 2013 році.

– Мені захотілося спробувати себе в цьому, – пояснила вона. – Я виступаю за справедливу політику. Просто так сталося, що я потрапила в партію до хороших людей, які мене цією політикою просто «заразили». Кілька разів я висувала свою кандидатуру, але поки що не вдалося. Багато років я взагалі не займалася політичною діяльністю, просто не могла знайти партію, яку хотіла б підтримувати, в якій я себе бачила. А потім познайомилась з Робертом Бєдронєм.

Описані тут біографії українських кандидатів мало схожі на ті, до яких призвичаївся читач «НС» – досі ми писали про людей, котрих рекомендувало Об’єднання українців у Польщі на парламентські й особливо на самоврядні вибори. Зазначені українці не просили про таку згоду, а частина з них – ті, що балотуються зі списку націоналістів – відверто критикують ОУП і українців як громаду. Однак це не виключає факту того, що і ці люди є мігрантами з України. Нам це дає поживу для роздумів, наскільки українське суспільство є різним.

Що мене особисто засмучує – людей з мігрантським походженням з України немає у списках комітетів, котрі, швидше за все, здобудуть найбільше місць у Європарламенті. Тобто у списках «Європейської коаліції» і «Права і справедливості». З огляду на зміну польського суспільства і на те, що мігрантські діячі стають активними у Польщі, цей факт пахне певним анахронізмом. Також тому, що саме діячі «Платформи» і «ПіС» приписували українцям певні політичні погляди, мотивовані їхнім походженням (зазвичай вони звинувачували нас у симпатіях до їхніх опонентів). Як я описав у статті, кореляція між походженням і поглядами є суцільною маячнею. Українці не менш, а може, й більш відмінні в поглядах, ніж їхні колеги-поляки.

Поділитися: