Леся Коростатевич ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №37, 2019-09-15

Оля Русіна знову тішить читачів новою книгою для дітей. Нещодавно на полиці книгарень потрапила повість авторки «Мія і сонячне затемнення». Оля Русіна – письменниця, журналістка «Нашого слова» та Української незалежної радіостанції «Громадське радіо», перекладачка. Свою першу збірку оповідань «Сестричка» видала, коли їй було лише 15 років.

Як розповідає авторка, спочатку вигадувала історії для молодшої сестри, щоб розповідати їй перед сном. Дівчинка була в захваті, тож оповідок ставало все більше, а з часом їх назбиралося на цілу збірку. Перша книга письменниці була номінована на премію «Дитяча книга року ВВС – 2012» та отримала нагороду «Дитячий вибір» на Міжнародному літературному фестивалі у Львові.

Цього року у «Видавництві Старого Лева» вийшла вже четверта книга письменниці – «Мія і сонячне затемнення». Повість складається з дотепних історій про одинадцятирічну Мію, сусідського хлопчика Матвія та його молодшого брата-фантазера Антона (якого кличуть Людожерчик). Дітлахи весь час знаходять пригоди: то шукають ключ до таємничої обсерваторії, то губляться в гамірній столиці без нагляду. Та, на щастя, всі їхні витівки закінчуються добре, а на допомогу приходять дорослі.

Книга – дотепна та розважальна. Хоча й зазначено, що вона для молодшого і середнього шкільного віку, сміливо можемо її порекомендувати тим, хто давно вже вийшов із цієї вікової категорії. Адже через веселощі та пустощі проглядають доволі «дорослі» проблеми, як-от, мабуть, відомі багатьом «квартирні» негаразди: «Мія іноді думала, що, коли доля вирішувала, як розселити купу людей в їх дев’ятиповерховому будинку, все переплуталося, і так одні помешкання виявилися напхані під зав’язку, а інші – майже порожні. У своїй трикімнатній квартирі вона жила удвох із Дідусем. Зате у точнісінько такому ж помешканні з Матвієм жили ще його молодший брат, мама, тато і двоє равликів у акваріумі». Або те, що головна героїня росте без батьків. Дівчинку виховує дідусь, бо в новому помешканні мами із новим чоловіком і новою дитиною для Мії забракло місця. Навколо сімейних труднощів Мії та її спілкування з членами родини, переїзду, браку материнської турботи й знайомства з батьком побудовано сюжет. Авторка піднімає питання непростих родинних взаємин. На прикладі дівчинки показує, що неправда, навіть якщо вона використана з «доброю» метою, здатна завдати більше прикрощів. Читач може побачити це у вигадках Мії про Казкову Країну або в історії батька про обсерваторію. Та зробити висновки, чи правильно він вчинив і якою ціною.

Окрім повчального сюжету, в книзі ще є декілька елементів, що роблять її вартою уваги. Один із них – це локація, яку обрала авторка. Чудовим місцем для пригод став Київ, котрий у творі постає окремим персонажем. Раніше киянка Оля Русіна акцентувала увагу на тому, що столицю обрала не випадково й давно мріяла написати книгу про неї. Детальний опис Києва дає можливість читачам відкрити для себе нові місця, які збігаються зі справжніми локаціями. А той, хто вже знайомий із містом, легко впізнає популярні місцини: чудернацький Будинок з химерами, що на Банковій, Червоний корпус – головна й найстаріша споруда університету імені Тараса Шевченка. Помітно, що авторка симпатизує місту й дуже вдало добирає місця до розвитку подій. Чи, може, насправді все відбувалося навпаки? Та після прочитання напевно з’явиться багато охочих зазирнути до нарнійського дворика, у якому побували головні герої.

Крім цікавих пригод, відвідин художнього музею або планетарію, увагу читача привернуть різноманітні деталі. До тексту вкрадається переспів пісні британського гурту «Бітлз» про жовтий човен, який шкрябає по дну. Такі деталі не залишаться поза увагою обізнаних, і вони оцінять дотепність авторки. Для зовсім юних письменниця пояснює астрономічні явища, жартує про мистецтво Середньовіччя, згадує імена композиторів, таких як Жан-Мішель Жарр та Вагнер, а також американського астрофізика Ніла Тайсона. У тексті дівчинка разом із батьком переглядає серію про космос на відеосервісі YouTube.

Ще один елемент, повз який не можна пройти, – це гумор письменниці.

Читачі зможуть пофантазувати з героями, а також досхочу посміятися з жартів та діалогів, у яких шкарпетки розмовляють занадто поважно, а корови не люблять обійматися. Найкумеднішим і наймолодшим героєм у книзі є Людожерчик (цікаво буде дізнатися, чому малюка так звуть). Світ його очима – це особливе місце, наповнене чарівними тваринами й предметами, що розмовляють. А на його кумедні запитання герої часто не можуть знайти відповіді, адже складно відгадати, «скільки років виповнюється турнікетам, коли їх ставлять ловити людей?». Проте саме такі чудернацькі моменти роблять твір ще більш привабливим.

У книзі «Мія і місячне затемнення» малюки й дорослі знайдуть щось цікаве для себе. Пригоди дівчинки та її друзів не залишать нікого байдужими, а історії, які трапляються з героями, допоможуть розібратися з непорозуміннями в школі чи дома. Симпатичне оформлення книги, а саме зображення сцен із життя героїв, та й вони самі не дозволять нудьгувати навіть найменшим читачам. Тож сподіваємося, що для багатьох збірка оповідань швидко стане настільною.

***

Оля Русіна, Мія і місячне затемнення. Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. – 240 с.

Поділитися: