Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №27, 2020-07-12

В останні дні червня у Польщі сталися кілька резонансних нападів на українців, мотивованих ненавистю на національному ґрунті. Поки що немає соціологічних досліджень того, як польське суспільство виходить з епідемії, – проте описані нижче випадки змушують задуматися: чи деякі змучені ізоляцією, налякані кризою чи просто фрустровані поляки не намагаються зірвати свої емоції на інших?

– «Польща для поляків, геть до себе!» («Polska dla Polaków, wypier…ć do siebie!»), – почуло недільного вечора 28 червня українське подружжя від групи хлопців у центрі Лігниці. Чоловік з дружиною вечеряли на терасі ресторану і розмовляли рідною мовою. Хулігани, почувши це, почали з образ, а потім вдарили українців. Коли приїхала поліція, нападники вже зникли з місця інциденту. 

– «Українець, йо…аний! Будеш тут, у Польщі, розпоряджатися?» («Ukrainiec, k**wa je***ny! On będzie, k**wa u nas w Polsce rządził!»), – днем раніше, 27 червня, розкричався клієнт супермаркету  у Кракові. Перед тим працівник магазину – іммігрант – попросив його надягти на обличчя маску.

Того самого тижня українка пані Надія побачила на варшавській зупинці, як охоронець нещадно б’є людину і погрожує паралізатором. Надія втрутилася, але охоронець, почувши її акцент, крикнув: «Вертайся до себе, українська ку..во!».

«Я ненавиджу українців, вони не повинні мати права в’їжджати до Польщі», – так на своєму інстаграмі написала Пауліна Раджіковська, колишня учасниця шоу «Project Lady» телеканалу TVN. Вона додала: «Українці – нащадки виродків, які вбивали поляків».

А 25 червня вранці в районі Оліва у Ґданську поліція зупинила машину, якою керував Ігор, громадянин України, що легально проживає та працює в Польщі. Поліцейський, що перевіряв його документи, мав претензії до форми українського водійського посвідчення. Ігоря затримали і привезли до відділку. Правоохоронці почали звинувачувати його в підробці документа, порвали «підозрілі» права, ображали його через національну приналежність і радили йому «відправитися на Донбас». Випустили Ігоря лише під вечір. Зараз він не може працювати – його водійські права порвали поліцейські, а поновити цей документ в Україні складно через карантинні обмеження у пересуванні.

Це – тільки ті історії з останнього червневого тижня, які потрапили у пресу або були зняті на відео. Останній випадок із правами Ігоря і хамством поліції потрапив до медіатому, що його сестра – наша колега-журналістка, відома редакції «Нашого слова». А скільки ще трапилося подібних історій – незнаних, неописаних, про які не дізналося суспільство?

Найімовірніше, ми невдовзі почуємо, що кількість подібних атак зросла. Моя власна соціологія це підтверджує – за один червневий тиждень нас із приятелями двічі зачіпали за українську мову в самому центрі Варшави, що досі було ситуацією насправді винятковою.

Польське – як і більшість інших європейських суспільств – перелякане коронавірусом, входило в локдаун у березні, закриваючись якраз від «інших»: перекриваючи кордони, забороняючи в’їзд іноземцям, прямо вказуючи, що це нещастя «принесли ззовні». «До Томашівського повіту коронавірус привезли українці», – пише 30 червня локальне видання «Хроніка тижня», продовжуючи цю логіку: ми – непорочні, інші – становлять загрозу. Зрештою, це можна помітити не тільки у відносинах з іншими народами чи суспільствами, але також і на цілком локальному рівні: ірраціональний острах перед мешканцями Сілезії на Помор’ї чи перед приїжджими з Варшави на Мазурах. Дарма, що тут мало хто носить маски і ніхто не дотримується дистанції – більшою «епідеміологічною загрозою» є автівки з літерками «S», «W» на номерних знаках (і борони Боже, якщо вони будуть закордонні!).

Ця ситуація створює напругу і, як показує досвід багатьох конфліктів, постраждати можуть меншинні групи, які тут взагалі ні при чому. Тому варто нагадати, як чинити, якщо вас образили на національному ґрунті (про це я писав у матеріалі «НС» №40 у 2018 році: «Вас обізвали „бандерівцем”, розбили шибку або знищили авто? Що робити і як ефективно про це заявляти?»). Цей матеріал досить вичерпно описує, як подати повідомлення до прокуратури про ймовірність вчинення злочину (будь-якого, не тільки образи через національне походження).

У випадку Ігоря із Ґданська тут, щоправда, додається іще один чинник: злочинцями були поліцейські, які виправдовували насилля буквою закону. Вони це робили досить брутально (така поведінка в нашій уяві асоціюється радше із хамством і всевладдям постсовєтської міліції) – проте формально під приводом законної перевірки. Тут важливо не розгубитися, вимагати протоколу затримання: в останні роки в Польщі навіть цей документ поліція може «забути» видати або переконуватиме, що вас насправді не затримують. Пам’ятайте, затриманням є будь-яке обмеження вашої волі на тривалий – понад 30 хвилин – час. Кожна дія поліції мусить мати формальну (що вони взагалі мають право це робити) і фактичну підставу – останню маєте попросити пояснити не параграфами, а «звичайним» реченням. Після цього варто протягом 7 днів подати скаргу щодо затримання (пол. zażaleniе na zatrzymanie): поліцейські можуть затримати вас без фактичної підстави, неправильно або нелегально. Про подібні інциденти варто повідомляти також омбудсмена (пол. rzecznik praw obywatelskich).

І головне правило у випадку сумнівних дій – не панікуйте! А найкраще, якщо стаєте свідком чи жертвою атаки – спробуйте зробити відео, навіть поганої якості. У суді та для громадської думки це може бути найбільш потужним аргументом на вашу користь.

Поділитися: