Ґрюнвальд: звитяжна битва, яка зблизила народи

Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ №31, 2023-08-06

Під майоріння національних прапорів Литви, Польщі та України, у безпосередньому сусідстві найновіших гармат-гаубиць, щойно придбаних Польщею від західних та азійських партнерів, на пам’ятному пагорбі битви під Ґрюнвальдом, у присутності, за оцінками організатора, близько 100 тисяч приїжджих з усієї Польщі й інших країн було врочисто відзначено 613-ту річницю історичної доленосної для Європи битви. Лунали гімни Литви й Польщі. Український поки що – ні. Досі мало говорять про участь українців у цій звитяжній битві з хрестоносцями, а їх, званих тоді русинами чи русичами, у польських, литовських хоругвах, а також у татарських загонах було чимало. 

Традиційно організатором заходу було Управління маршалка Вармінсько-Мазурського воєводства за підтримки Національного центру культури РП. Урочистість було проведено згідно з військовим церемоніалом – з рапортом виступив ведучий заходу перший заступник генерального головнокомандувача Збройних сил Польщі, генерал-майор Марек Соколовський. Серед присутніх були теж представники литовської армії та багатонаціональної польсько-литовсько-української бригади з Любліна, делегації харцерів, які кожного року організують багатоденні злети саме на ґрюнвальдських полях. Почесні місця зайняли запрошені гості, зокрема, амбасадор Литви в Польщі Едуардас Борісовас, керівник Консульства України в Ґданську консул Олександр Плодистий, великий магістр Тевтонського ордену Франк Баярд, маршалок Вармінсько-Мазурського воєводства Ґустав Марек Бжезін, вармінсько-мазурський воєвода Артур Хоєцький, директор Національного центру культури РП Рафал Віснєвський та інші.

Офіційна частина почалася кадрами з польського художнього фільму «Хрестоносці», що зображують передачу посланцями хрестоносців двох оголених мечів королеві Яґайлові. Головний організатор заходу маршалок воєводства Ґустав Марек Бжезін підкреслив, що цьогоріч минає чверть століття від початку проведення історичних реконструкцій Ґрюнвальдської битви, котра відбулась 15 липня 1410 року.

– Уперше ж, – підкреслив він, – інсценізація проходить після відкриття сучасного Музею Грюнвальдської битви, що розпочав роботу в сусідньому Стембарку у вересні минулого року. Це найсучасніша культурна установа у північно-східній Польщі. Битва під Ґрюнвальдом була однією з найбільших середньовічних подій Польщі та Європи. Наша перемога мала велике політичне, мілітарне та культурне значення. Вона стала символом солідарності обох народів (польського й литовського – прим. авт.) і зміцнила наше становище в Європі. Нині ґрюнвальдські поля – це не лише легенда великої вікторії, а вагомий осередок культури, неймовірної креативності та енергії, що пульсує життям. Тут постійно живе пам’ять про битву, яка в нинішній час заохочує передусім до діалогу та пошани до наших спільних традицій. Є теж своєрідним заохоченням до збереження дружби й порозуміння між народами.

Амбасадор Литви Едуардас Борісовас єдиний з-посеред промовців згадав про варварську війну в Україні.

 – Будучи тут, на ґрюнвальдських полях, маєш неймовірне враження, що торкаєшся історії, стаєш частиною того, що формувало ідентичність литовців, поляків та інших народів, – зазначив він. – Битва під Ґрюнвальдом зблизила литовський, польський, український народи. Піднесла Королівство Польське й Велике князівство Литовське до висот тодішньої європейської політики. Це була війна за нашу волю й майбутнє. (…) Уже півтора року триває повномасштабна війна в Україні. Український народ героїчно воює не лише за свою волю. Литовський та польський народи підтримують Україну в цій боротьбі з агресором. Будемо підтримувати Україну до повної перемоги, до визволення всіх українських земель із рук російських окупантів. Бажаємо Україні увійти до складу НАТО та Європейського союзу в найближчому майбутньому.

Литовський дипломат згадав теж про зворушливу подію понад десятилітньої давності – офіційне відкриття у 2010 році меморіального каменю на полі Ґрюнвальдської битви, встановленого завдяки литовському народу в пам’ять про литовських воїнів, які взяли участь у цій відомій доленосній середньовічній битві.

Керівник Консульства України в Ґданську консул Олександр Плодистий, який був присутній серед гостей цьогорічного ґрюнвальдського дійства, але не мав можливості взяти там слово, дав коментар «Нашому слову». Він зауважив, що й українцям, які зараз борються за свою державу та вільну цивілізовану Європу, слід віддати належне за участь у Ґрюнвальдській битві, й підкреслив, що ініціатива повинна належати українському народу за підтримки численної української національної меншини Вармії та Мазур.

Сьогодні маємо найсприятливіше підґрунтя для відкриття пластів української історії, якої ми ще не знаємо, про яку чомусь ні українцям, ні світу не розповідали. Від 2006 до 2010 року, під час 600-річчя Ґрюнвальдської битви участь у її інсценізаціях брав київський історик і лицар-реконструктор Михайло Відейко, котрий глибоко вивчив документи про участь українців у цій середньовічній битві. За нагоди наводимо фрагменти розмови з науковцем, яку у 2010 році було надруковано в «Нашому Слові».

– Якщо польський літописець Ян Длуґош написав, що там загинуло дванадцять визначних польських лицарів, то Вітовт втратив половину армії, – твердить історик Михайло Відейко. – А щонайменше половина військ Вітовта була з Русі. І як би там не крутили, а Русь заплатила найбільшу данину за цю перемогу. Але цього зазвичай ніхто не враховує навіть у нас… Поставили бояр в обладунках проти закутих у броню лицарів – і наслідки були зрозумілі. Хрестоносці ганялися за ними по полю, також знищили третину татар. Потім русичі зібралися й вдарили, а розпорошені татари допомогли й «притисли» хрестоносців до поляків, які завершили діло, – і на тому битва скінчилася. Хтось мусив заплатити своєю кров’ю за те, щоб цей бій закінчився так, як закінчився. Зараз історики сперечаються, чи ця баталія була імпровізацією, чи це був якийсь задум Вітовта, Зиндрама з Машковиць чи, може, самого короля Яґайла.

Проте слід сказати, що Яґайло на той час не мав досвіду великих битв. У тодішній Європі мало хто мав такий досвід із 60 тисячами учасників, яким був Ґрюнвальд. Єдиною особою у війську, яка, до речі, мала такий досвід, був Вітовт, котрого раніше татари посікли на Ворсклі так, як він пізніше хрестоносців. Власне Ґрюнвальд – це Ворскла навиворіт. Під Ворсклою, між іншим, участь брали і польські лицарі, і хрестоносці. Це був єдиний хрестовий похід на територію України за одинадцять років до Ґрюнвальду, де за сприянням Папської держави й папи римського лицарі намагалися розбити Золоту Орду, що Рим обіцяв ще князю Данилові Галицькому. (…) І тоді вони були розбиті монголо-татарами. Погналися за татарами, а в засідці на них чекали свіжі відділи туменів Едигея, які потрощили європейських лицарів. Вітовт повторив цей номер під Ґрюнвальдом, бо він уже мав досвід. У його війську були литовські й руські бояри, які брали участь у Куликовській битві. Адже від Куликова до Ґрюнвальду минуло тридцять років.

– Десятиліттями, якщо не сотнями років ґрюнвальдську звитягу приписує собі багато народів. Насамперед – і слушно – поляки й литовці, – зазначає історик Михайло Відейко. – Але ж у Речі Посполитій тієї доби, яка звалася Королівством Польським та Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським, жили десятки, якщо не сотні, національностей. Однією з найчисленніших були русичі, тобто українці. Україна тоді – я сів і на пальцях порахував – була поділена між вісьмома державами. Хоча найчастіше називають Польщу й Литву, але «господарями» України були й інші: татари, молдавани, не згадуючи вже про агресивну Москву, ще тоді вповні залежну від Орди. Я відкрив для себе історію, яка йде кількома рядками в підручниках, і переконався, що вона цікава й повчальна.

Ґрюнвальд – це битва народів. Київська хоругва, яка брала в ній участь, теж була інтернаціональною, бо ж у ній проявилося все населення Київської Русі. Крім русичів, були татаро-монголи, які дали васальну присягу князю Вітовту й мусили йти під Ґрюнвальд. Там були литвини, яким пожалували землі, були й поляки. Хоругва розмовляла принаймні трьома або чотирма мовами. А якщо взяти Поділля чи Галичину, то там ще більш строката й цікава картина. Ті, хто починає це реконструювати, дізнаються про різні народи, про те, як ця історія писалася, як відбувалося змішування різних культур, особливо у військовій справі. Тисячі наших предків у польських земських та в магнатських хоругвах бились під Ґрюнвальдом. 

Ґрюнвальдську перемогу, як це притаманно московитам-крадіям, намагалися та досі намагаються присвоїти собі московські зайди. Ще в ХІХ ст. росіяни запевняли, що саме вони виграли битву, адже половина хоругов була з Русі, а для них «Русь» і «росія» – це те саме, отже, і немає питань. 

Поділитися:

Категорії : Події

Схожі статті

«Мені буде соромно, коли Маруся виросте, а я не буду для неї прикладом»: письменниця Каріна Саварина про війну, материнство та життя в Польщі

Семаковська Тетяна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2024-02-04 Мама — чи всім легко дається це звання? Ще донедавна тема безпліддя в Україні була...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*