Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №31, 2023-08-06

Про допомогу Україні після десяти відправлених гуманітарних вантажів розповідає голова кентшинського гуртка Об’єднання українців у Польщі Андрій Сидор. 

– Як виглядав ваш останній транспорт із гуманітарною допомогою?

– Наш десятий гуманітарний вантаж традиційно організував кентшинський гурток ОУП та греко-католицька парафія. До нас приєдналися Кентшинська міська рада та бургомістр. Як завжди, активним є повітове самоврядування. Ми відвезли речі, необхідні солдатам: ломи, сокири, лопати, одяг, моторні мастила, харчі та ліки. Список завжди отримуємо від мерії міста Володимир і тамтешнього координатора, секретаря міськради Івана Юхимюка, з яким я перебуваю в постійному контакті. Цього разу зустріч провели також мер Володимира Ігор Пальонка та бургомістр Кентшина Ришард Нєдзюлка. Очільник Володимира розповів про ситуацію в місті, призупинені війною інвестиції тощо. Слід підкреслити, що мер дуже активний щодо допомоги. Він особисто об’їздив майже весь фронт і постачав речі туди, де воюють мешканці Володимира та околиць. Окрім того, ми говорили про майбутню програму обміну для молоді та культурну співпрацю. Ідеться про те, щоб на наші кентшинські заходи приїжджали артисти, котрі мешкають на території нашого партнера. Українська сторона цікавилася можливістю організувати на Мазурах відпочинок для дітей, батьки яких воюють або загинули на фронті. 

– Про які потреби вам говорили цього разу?

– Наші друзі потребують на фронт машину типу пікап. Ми таку знайшли в Норвегії, і зараз триває узгодження формальностей. Вони досить складні, тому що Норвегія не є членом Європейського союзу. Обдзвонюємо митниці й шукаємо способу відправити машину в Україну. Що важливо: кошти на її закупівлю нам пообіцяло передати Кентшинське староство. Загалом вартість усіх наших гуманітарних вантажів набагато перевищує 100 тисяч злотих. До цього часу нам вдалося передати легкову машину, харчі, генератори струму, зарядні станції для дронів тощо. Усе це було можливе завдяки жертовності нашої громади, тому всім її представникам хочу висловити щиру подяку. Я вдячний парохові о. Ігорю Гарасимові за широку підтримку, надання приміщень і постійне нагадування в проповідях про потреби. 

– Наскільки активно після близько півтора року від повномасштабного вторгнення люди долучаються до допомоги?

– Напевно, помітно втому, а до того ж складною є загальна ситуація, пов’язана з інфляцією, ростом цін і вартості життя. Крім цього, наші люди фінансово підтримують завершення робіт із розпису місцевої церкви та активно допомагають акції Карітасу. Нещодавно, наприклад, збирали кошти для постраждалих від підриву Каховської дамби. Отже, наша громада постійно жертвує, і тому ще раз хочу висловити їй щиру вдячність. Треба теж підкреслити, що тут, на місцях, можемо постійно розраховувати на польських друзів, зокрема підприємців. Для мене особисто приємно те, що мої друзі, які живуть десь у Польщі або за кордоном, також передають кошти на наші акції. Серед них  – нащадок поляків, потерпілих на Волині. Коли я запитав його про мотивацію, він відповів, що в минулому обидві сторони завдали одне одному кривди, але зараз «у нас є спільний ворог». 

– Складним українсько-польським минулим завжди маніпулювала й маніпулює москва. Чи нині довкола вас відбуваються якісь антиукраїнські акції?

– На нашому фейсбуці часом трапляються антиукраїнські коментарі. Як очевидний прояв «московської руки» я їх одразу видаляю, бо немає сенсу боротися. У нас немає часу на це. Мені болять такі коментарі, але зосереджуюся на позитивних прикладах ставлення з боку польських друзів, про яких згадував. Тішить, наприклад, і те, що одного разу на кордоні ми зустріли групу баптистів із Польщі, які везли допомогу представникам своєї спільноти в Україні. Отже, не варто зосереджуватися на негативі, а робити своє й іти вперед до перемоги. 

– Як виглядає ситуація з біженцями?

– Вони є, зокрема, у самому Кентшині, хоча точної інформації у зв’язку із захистом особистих даних ми не можемо отримати. Є люди, які активно долучаються до наших збірок і відправлень від початку. Але є також такі, які мають час, щоб прийти у волонтерський центр за консервою чи одягом, і зовсім його не мають, коли треба попрацювати й дечим допомогти.

Кентшинські волонтери перед виїздом в Україну (в центрі – бургомістр Кентшина Ришард Нєдзюлка та голова кентшинського гуртка ОУП Андрій Сидор). Фото з архіву Андрія Сидора

Поділитися: