Юлія Камінська ■ ІСТОРІЯ ■ №26, 2023-07-02

Ім’я цієї непересічної особистості, на жаль, практично невідоме для широкого загалу, а от її внесок у культурно-освітній процес важко переоцінити. Що ж відомо нам про Костянтину Малицьку, або Чайку Дністрову, чи Віру Лебедову? Люди старшого покоління, яке виросло під звуки Українського радіо, звичайно, пригадають перші рядки пісні: «Чом, чом, чом, земле моя». Цю патріотичну пісню співали ще за Австрії, потім за Польщі. Ім’я авторки слів – Костянтини Малицької, письменниці, поетеси, педагогині, просвітниці – було за радянських часів під забороною.

Вона належала до тих світочів буремних 1900-х, які мали непохитний патріотичний шляхетний гарт і вміння філігранно різьбити характери молодшого та старшого поколінь, демонструючи власним прикладом справжній український дух. Костянтина Малицька написала близько 50 літературних творів. Серед них – оповідання, поезія, публіцистика, дидактичні посібники, п’єси. Найбільш відома вона як авторка творів для дітей і про дітей, педагогиня-новаторка – знавчиня дитячих душ. 

Народилася майбутня просвітниця 30 травня 1872 року у селі Кропивник (нині Калуського району Івано-Франківської області) у сім’ї греко-католицького священника о. Івана. Батька Костянтина втратила рано, її освітою займалася мама, Олена Малицька, яка сама походила з родини священників і була громадською діячкою. Вона підготувала доньку до вступу у Львівську державну семінарію, яку Костянтина успішно закінчила 1892 року. 

Перші кроки у літературу

Саме під час навчання в семінарії дівчина починає робити свої перші поетичні кроки, друкуючись у дитячому журналі «Дзвінок». Свої знання доповнювала, поринаючи у неозорий світ книг – відвідувала бібліотеку катедри св. Юра у Львові. Світогляд майбутньої педагогині та письменниці формувався під впливом національно-демократичних поглядів Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича, Івана Франка, Ольги Кобилянської. Здобувши педагогічну освіту, Костянтина повертається до Станіславова (колишня назва Івано-Франківська – прим. ред.), де працює вчителькою упродовж 11 років. Вже тоді почав яскраво виявлятися організаторський та педагогічний хист молодої сподвижниці. Починаючи з 1896 року, вчителювала у Галичі, завзято гуртувала навколо себе українців, небайдужих до знань, заснувала читальню «Просвіта», була активісткою церковного хору. Розгорнула громадсько-культурну, просвітницьку й публіцистичну діяльність. Була організаторкою та активною учасницею освітянських віче, де піднімалися питання про неналежне, інколи навіть жалюгідне становище вчителів, про актуальність створення організації, яка б координувала і захищала їхню діяльність. На одному з таких заходів був присутній Іван Франко, якого дуже тепло зустріли освітяни. 

Подвижницька діяльність і заслання

Зрештою така прогресивність Малицької виявилася не до вподоби шкільним чиновникам, і в 1903 році вчительку переводять на нове місце праці – до глухого і далекого села на заході України. Однак Малицькій вдалося отримати посаду в народній школі біля Чернівців. Так розпочався буковинський період життя молодої вчительки. Тут вона стала однією із засновниць «Жіночої громади Буковини». Тривалий час у відділі цієї організації була секретарем, також працювала в педагогічних товариствах «Рідна школа», «Крайове товариство охорони дітей і опіки над молоддю». 1904 року Костянтина Малицька написала вірш «Чом, чом, чом, земле моя», покладений на музику композитором Денисом Січинським. Ця пісня швидко стала популярною, на ній виховувалось не одне покоління українських дітей, бо саме до них зверталася поетеса. З цією піснею її учні ставали січовими стрільцями. 1906 року на запрошення українського педагогічного товариства у Львові Малицька прибула викладати до приватної дівочої школи імені Тараса Шевченка (заснована у 1898 році), якою керувала знана у Галичині педагогиня Марія Білецька. Тут Малицька викладала рідну мову, природознавство, педагогіку, геометрію, фізику. 

1912 року спільно з Марією Білецькою вони започаткували фонд «На потреби України», що був матеріальною допомогою для Українських січових стрільців. Воєнна кампанія та участь у ній нової української військової формації УСС надихнула Костянтину Малицьку на написання патріотичних пісень, які миттєво поширювалися поміж «січовиків»: «Повставали козаченьки» (вояки виконували її на давній козацький мотив), «У Січі, у Січі гуртуймось, брати», «Січ у поході», «В Січ вставай», «Вгору прапор», «Марш соколів» та інші. В цих віршах-піснях поетеса закликала підніматися на боротьбу. Коли російські війська окупували Галичину, вона не встигла виїхати з прифронтової смуги й була захоплена царськими посіпаками, які довго не панькалися з українською вчителькою та вже відомою поетесою – миттєво випровадили її подалі від українських теренів. 1915 року її було виселено російською окупаційною владою до Красноярська, де невтомна патріотка об’єднала численних переселенців навколо спільної першооснови – української мови. Вона стала першою вчителькою української школи імені Івана Котляревського. 

Незламність духу педагогині-новаторки

Після п’ятирічного перебування Малицької в далекому і холодному Сибіру доля усміхнулася їй – вона повернулася до Галичини. У Львові відразу долучилася до громадської діяльності, ніби хотіла надолужити вкрадені засланням роки. 1934 року стала ініціаторкою проведення шкільного тестування, розробила понад 500 тестів для визначення в учнів ступеня концентрації їхньої уваги, абстрактного мислення, зорової та вербальної пам’яті, вміння орієнтуватися в просторі. На той момент це були справді новаторські методики, оскільки Костянтина Малицька піднесла освіту на рівень одного з основних чинників українського націєтворення, наголошувала на створенні умов для самореалізації дитини в школі, тобто бачила в кожному учні самобутню індивідуальність, а не виховувала лише покірних і слухняних. На практичних уроках педагогиня організовувала жваві дискусії з учнями, таким чином розвиваючи здатність до наукового пізнання, критичного мислення, творчих здібностей. Найвищою цінністю у вихованні вважала любов до людей, духовно-моральні якості, гуманність. 

Костянтина Малицька увійшла в історію української літератури як неперевершена майстриня дитячого оповідального жанру – переважно невеликих за обсягом етюдів, художніх нарисів, оповідань. У дитячих творах авторка акумулювала свій практичний досвід педагогині, життєві спостереження. Ніколи не ставила учня нижче за вчителя – спілкування мало відбуватися тільки на основі взаємоповаги і тактовності.

Творчий доробок авторки складається з оповідань, поезії, публіцистики, зокрема це: «Малі герої», «Задля рідного слова», «Малий гуцулик», «Мати», «Найменший», у яких прищеплювала любов до рідного слова й літератури, національно-патріотичні почуття та християнсько-моральні чесноти. Друкувала свої твори в журналах «Молода Україна», «Світ дитини», «Зоря», альманахах «Нова хата», «Учитель», «Жіноча доля», сатиричному часописі «Комар» та інших виданнях. Працювала в різних педагогічних товариствах – «Просвіта», «Рідна школа», «Крайове товариство охорони дітей та опіки над молоддю». 1937 року завершила свою вчительську діяльність, пропрацювавши у школі 45 років. Тодішня влада не дозволила їй займатися далі педагогічною роботою. Тож із 1939 року працювала старшою бібліографинею Наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника.  Свої вірші Костянтина Малицька присвячувала Шевченку, Франку, Стефанику, Кобринській.

Померла Костянтина Малицька у Львові 17 березня 1947 року, похована на Личаківському кладовищі. Тож повертаймо з небуття у наше сьогодення імена незаслужено забутих українських героїнь, які в умовах облудливої і безбожної системи боролися на своєму фронті – виховували порядних, національно свідомих, духовно незламних… Костянтину Малицьку сміливо можна назвати «будителькою духу», оскільки ця жінка пожертвувала власним спокоєм і благополуччям заради збереження і зміцнення українського характеру, культури, національної непохитності.

Поділитися: