Світлана Лагуз ■ КУЛЬТУРА ■ №18, 2019-05-05

Відомий український співак і музикант Олег Скрипка відвідав Краків, де взяв участь у відкритті Фестивалю українського театру «Схід-Захід». У його щільному графіку знайшовся час і для зустрічі з краківськими прихильниками. Поспілкуватися з митцем прийшло близько 200 людей. У відвертій розмові вони говорили зі Скрипкою про музику та політику, «побутовий патріотизм», кіно, вино і навіть польські гени. Чим зараз займається Олег Скрипка, про що мріє і якою бачить Україну майбутнього — читайте у нашому матеріалі.

Культурно порвати з пострадянським простором

– Я щойно повернувся з паризького кінофестивалю, де ми з Лесем Сеніним презентували фільм «Анна»,  ділиться Олег.  У створенні фільму брали участь і українці, і французи, а я написав до нього саундтрек. Донька київського князя Ярослава Мудрого Анна Ярославна  дружина французького короля Генріха I  свого часу зробила великий внесок в створення тієї Франції, якою вона зараз є. Всі французи її знають і шанують, але асоціюють з Росією. На її монументі у Санлісі біля Парижа донедавна було написано «Anne de Russie». Лише кілька років тому напис змінили на «Anna de Kyiv». Так от, що придумали мої знайомі? Вони виготовляють пам’ятники королеві Анні з Києва і встановлюють в різних містах Франції. Такі постаменти вже є в Тулузі, Марселі, а зараз кілька районів Парижа змагаються за те, щоби мати такий монумент.

Такий культурний спосіб позиціонування України настільки ж важливий, як і політичний. Нам зараз необхідно інтегруватися в європейську родину, зближуватися з іншими народами, щоб відірвати «пуповину» від пострадянського простору. Важливу роль у цьому процесі відіграє культурна взаємодія.

Наприклад, вчора після фестивалю у Парижі в нас була зустріч з діаспорою і французами, які нам симпатизують. Я заспівав пісню, яка за різними статистиками є найбільш відомою і впізнаваною російськомовною піснею у світі  «Очі чорниє». Я виконав цей романс українською мовою. Для всіх було сюрпризом, що автор цієї пісні — відомий український поет Євген Гребінка. Так само мало хто знає, що саме український композитор Микола Леонтович є автором музики цієї чудової колядки, яку співає весь світ  «Carol of the bells». Така інформація  дуже позитивна. Я вважаю, наш сучасний меседж світові має бути саме в такому позитивному дусі.

Побутовий патріотизм

– Я прожив у Франції 7 років. Приїхав туди космополітом — я людина світу, для всіх відкритий, можу вивчити мову, стати французом… Вивчив. Почав краще розуміти французів, усвідомив, як функціонує суспільство. Спитай француза — ти патріот? Скаже, ні, ні, що ти! Але до ресторану він піде французького, автомобіль купить французької марки, віддасть перевагу концертові французького виконавця тощо. Я називаю це побутовим патріотизмом. Так і з мовою. Поки я не володів французькою, мене сприймали як таку собі цікаву мавпочку. Коли вже вивчив французьку, я зауважив, як для мене всюди почали відчинятися двері. Мова дуже важлива для формування нації.

Досвід у Франції змінив мене. Я вирішив для себе, що я — українець. Це визріло. Після французької я вивчив українську мову і повернувся в Україну. Це мій свідомий вибір. Я відчув великий потенціал, який є в нашій культурі. І, заради справедливості, я захотів відкривати його і показувати світові. (Від автора: Олег Скрипка народився у Таджицькій РСР у сім’ї переселенців, виріс у Мурманській області Росії. Його мама – росіянка, батько – українець.)

Про рок і польські гени

– Треба віддати належне: у Польщі рок зараз популярніший, ніж в Україні. Хорошу музику робить польсько-український гурт «Еней». Це також гарна справа з огляду на тенденції до нагнітання негативу у польсько-українських стосунках, у чому, безперечно, простежується інтерес і вплив Кремля. Погіршення стосунків між нашими країнами — це поразка і для українців, і для поляків. Легко зіпсувати, важче — відновлювати. А ми — близькі народи.

До речі, я колись взяв участь у генетичному дослідженні, яке проводив Кембріджський університет. Вони з’ясовували генетичну різноманітність народів, що живуть на теренах Європи. Результат був досить цікавий. Виявилося, що українці — один з найбільш автохтонних народів, який чітко відрізняється генотипово, має менше генів, властивих іншим етносам. Це спростовує нав’язувані нам теорії і про «братній російський народ», і про те, що українці — це мішанка різних народів. Що ж до мене особисто, то по батьківській лінії (батько з Полтавщини), окрім домінуючих українських, на другому місці виявилися також польські гени.

«Не вважаю українцями тих російськомовних співаків з українськими паспортами, які їздять зараз із концертами до Росії»

– Патерн «музика поза політикою», який зараз активно пропагується в Україні, йде з Кремля. Він зручний для тих, хто не усвідомлює себе українцем. Хто стверджує, що війну придумали олігархи, а їх це не стосується.

Музика  не поза політикою. Наприклад, Євробачення цілком може бути політичним інструментом. Я думаю, що Росія опрацьовує варіант перемоги на Євробаченні, щоб призначити наступний конкурс в Ялті. Як відреагують країни? Політика? Так.

Я не вважаю українцями тих російськомовних співаків, які їздять з концертами до Росії. Байдуже, що в них є українські паспорти.

А ось ті, наприклад, французи, поляки, німці — всі, хто підтримує і любить Україну — вони справжні українці. Наприклад, П’єр Рішар — справжній друг України. Йому влаштували провокацію: організатори його туру Росією внесли в план візит Рішара до Криму. Ми дізналися про це, пояснили ситуацію, попередили про наслідки. Він чітко взяв сторону України, заплатив організаторам туру відшкодування за скасований візит і відмовився від цієї поїздки.

Моя «Країна Мрій» — це культурна країна

– Щодо суперечок довкола медіа-квот для україномовних пісень. Один знайомий мені сказав: я дуже люблю дві ваші пісні. Дві. А в мене їх 300. Це не значить, що решта 298 погані. Це значить, що їх не знають, бо їх ніхто не транслював так масово, як російську естраду. Зараз говорять: о, з’явилося стільки цікавих українських пісень і виконавців! Так вони були, тільки їх закатали в асфальт. Треба дати їм ґрунт, поживу, можливість розвиватися. Тож квоти необхідні. Але я б іще ввів якісь регуляції, які б контролювали рівень якості пісні. От як це зробити — не знаю. Наприклад, я категорично проти матюків. Я не вважаю, що це є частиною нашої культури.

Треба розвивати культуру. Я хотів би побачити статистику того, скільки українці витрачають на культурне життя. Люди не ходять на мистецькі події, і це — проблема. Інвестиція в культуру — це інвестиція в себе. Це важко підрахувати фінансово, але це змінює і розвиває людину.

Тільки культурна людина може створювати прекрасні речі і прекрасну країну. Моя «Країна Мрій» — це насамперед культурна країна. Я не хочу, щоб вона була найбагатшою, а всі інші — «ніщеброди». Я хочу, щоб нам не було за неї соромно.

Від автора: «Країна мрій» — міжнародний фестиваль етнічної музики, започаткований Олегом Скрипкою у 2004 році. Назву фестивалю дала однойменна пісня гурту «Воплі Відоплясова». Перший фестиваль відбувся на Співочому полі у Києві. Час проведення літнього фестивалю збігається з народним святом Івана Купала, зимова «Країна Мрій» припадає на Різдвяні свята.Через брак фінансування наразі фестиваль не проводиться.

«Давайте зрозуміємо для себе: які ми є?»

– Мій друг Луї закохався в українку, одружився і став справжнім українським патріотом. Коли вони приїжджають до її рідного Краматорська, їй дуже соромно перед ним за бідність, розбиті дороги. А він каже, що сприймає це інакше: «У нас матеріальне все є, але нам не вистачає теплоти, сердечності, яка є у вас. А весь цей дизайн легко вирішується. Важливі позитивні емоції».

Кожен народ має свої характерні риси. Ми всі знаємо, що японці — організовані, італійці — емоційні, німці — педантичні, французи — стильні і так далі. Тож давайте нарешті зрозуміємо для себе, а які ж ми? Що є нашою українською особливістю, як ми виглядаємо у світі? Я вважаю, що наша риса — це душевність. Може, це мої фантазії, але мені хотілося б, аби нас знали саме так.

Повертаючись до теми еміграції. Україна — це не тільки географічні кордони. Це кордони сердець. Ми відкриваємося світові, розкриваємо серця, будуємо шляхи любові. Ми всі, в якій країні б ми не були — активні учасники цих процесів.

Фото: З учасниками фестивалю «Схід-Захід». Світлана Лагуз, Олександр Карпентер.

Фото зі сторінки FB Олега Скрипки

Поділитися: