«Спів і традиційна культура – це таке море безмежне»

Людмила Лабович ■ ПОДІЇ ■ №37, 2023-09-17

Це був справжній марафон української пісні і танцю. У музею під відкритим небом у Козликах над Нарвою 21-26 серпня проходили «Меандри – літня школа традиції».

«Меандри» – це щорічний захід, що проводиться Підляським інститутом культури в Білостоці у співпраці з Товариством друзів скансену в Козликах. У його програмі кожного року є майстер-класи української традиційної пісні і танцю, а також численні супровідні заходи – лекції, зустрічі з підляськими народними колективами та цікавими людьми, концерти і танцювальні забави. Цього року українського співу вчили в трьох групах Тетяна Сопілка, Людмила Вострікова та Оксана Бут. Відбувалися й майстер-класи українського танцю з Оксаною Бут. А вечорами як учасники «Меандрів», так і всі бажаючі могли взяти участь у відкритій зустрічі з народним колективом з Добриводи, послухати лекції про ситуацію на польсько-білоруському кордоні і взяти участь у дискусії на цю тему, окрім того подивитися презентацію бойового гопака з участю Іллі Сидорука, а також потанцювати на двох забавах, які проходили під гаслом «Танці в клуні». Це все відбувалося на природі, в мальовничому музею серед лісу над річкою Нарвою, дещо осторонь від цивілізації.

Ініціатором події та її головним організатором є підляський українець Дарій Кришпинюк з Підляського інституту культури. Це дякуючи ньому культурна установа Підляського воєводства проводить великий захід, який присвячений популяризації, в першу чергу, української народної традиції.

– Програма була дуже інтенсивна, – підсумовує цьогорічні «Меандри» Дарій. – На майстер-класах української пісні ми зустрічалися двічі вдень. Дві середні групи працювали два рази вдень – 4,5 години кожного дня, а початкова група працювала 2,5 години вдень. І хто танцював, той мав ще 2 години майстер-класів танцю. Тобто виходить, що як хтось був у середній групі співу і ходив на танці, то працював 6,5 години кожного дня. А тут не так, як вдома, що прокинувся рано, на «індукції» зварив каву, сніданок. Тут треба ходити від будинку до будинку, все робиться набагато довше ніж вдома. Тому якщо хтось мав 6,5 години занять і ще мусив собі приготувати їжу, то зовсім не вистачало часу на відпочинок, бо коли завершувалися майстер-класи, то починалася вечірня програма. То бувало, що деякі на 20-ту приходили ще з тарілкою їжі, бо не було коли навіть поїсти.

Такі інтенсивні зустрічі давали змогу оволодіти, перш за все, технікою українського співу. 

З початківцями працювала Оксана Бут, обдарована фольклористка, керівниця відомого українського гурту «Буття», дружина українського бандуриста Василя Лютого, який воює на фронті з російськими нападниками. 

– Вчу українські пісні – жартівливі, пісні до танцю, – розповіла вона першого дня «Меандрів». – Я взяла легкі пісні, щоб група могла розспіватись. Робимо також багато вправ для голосу, все, що допоможе людям, які ніколи не співали, почати співати. Ну і вечором дві інші наші інструкторки проводять співи, а я проводжу після обіду українські танці.

Анну Якуб’юк-Томашук, лікарку з Білостока, намовив на «Меандри» чоловік, який співає в українському фольклорному гурті «Добрина». Адам працював у середній групі, а його дружина вчилася співати з Оксаною.

– «Багато років я чула про «Меандри», – каже вона. – Приїхала вперше і це було відкриття. Я ніколи не вчилася співати і тут Оксана показала нам, як працювати з голосом. Вона нам допомагає, індивідуально до кожного підходить і вчить співати таким натуральним голосом.

З середньою групою працювала Людмила Вострікова, етномузикологиня, керівниця фольклорного ансамблю «Горина» з Рівного:

– Я вдруге тут, і моє головне завдання таке ж саме, що минулого року, – співати пісні з нашого краю, тобто з Рівненського Полісся. Саме це я беру в репертуар. Група змішана, тож буду співати і ті пісні, в яких хлопці себе проявлять, і торкнемося трошки обрядових пісень.

Ще одну середню групу взяла Тетяна Сопілка, відома українська співачка, етномузикологиня, педагогиня, учасниця українського гурту «Древо». Вона так само, як Людмила Вострікова, не вперше працювала на Підляшші:

– Тим разом я взяла нові регіони, які ми ще не співали тут, зокрема пісні з Поділля. Співаємо, в основному, ліричні пісні, але теж псалми, трохи релігійних, одну колядку і пісні суто з жіночого репертуару. Спів і традиційна культура це таке море безмежне і за кожним разом людина відкриває для себе якісь нові нюанси. Тобто ми тут вчимо не тільки мелодії і слова. Це перший рівень. А потім, коли ми входимо в процес, коли вже знаємо і слова, і мелодії, починаємо відкривати цікавіші нюанси. А найважливіша річ, на яку я звертаю увагу під час занять, щоб це не тільки було відтворення пісні, а передусім спілкування.

У майстер-класах брали участь люди з різних частин Польщі – не лише з міст Підляшшя, але й з Вроцлава, Варшави, Щеціна, Катовиць і Битома. Явище незвичне, але помітне від багатьох років – традиційних пісень хочуть вчитися, передовсім, люди з великих міст, при чому часто не українці. Подібне бачить і Людмила Вострікова на своєму Рівненському Поліссі:

– Така тенденція, що народний спів цікавить молодь, але по містах. У місто якось так мігрує та традиція.

У відповідь на питання «що їх привело на “Меандри”?» люди з різних частин Польщі відповідали, що український спів, але також природа та незвичне місце. 

Ева Карасінська на початку 1990-х співала у відомій «Верховині», а на Підляшшя вона повертається вже не перший рік:

– Не порахую, скільки разів я була на Підляшші, бо приїжджаю сюди дуже часто. Тут діється багато речей, які мені цікавлять, а на «Меандрах» я вдруге. Фантастичний захід, для мене це приємний час проведений з піснями і людьми.

Катажина Хростовська приїхала до Козлик вперше, але в неї уже досвід з традиційним співом – вона співає у гурті «Bytomski Kolektyw Śpiewaczy»:

– Тут зовсім по-іншому. Я сама родом з Варшави, тепер живу на Сілезії, тобто весь час у мене зв’язок з великими агломераціями, а тут так спокійно, та на мою думку час тече по-іншому.

Цілий тиждень між селами Ступники та Козлики нісся спів, бо три групи працювали в різних місцях – як на території музею, так і поза ним, навіть коло дещо віддаленої пам’ятної церкви св. Миколая Чудотворця з 18-го століття. 

Насиченою була не лише програма майстер-класів, але й вечірні заходи. «Меандри» просто задумані так, щоб крім вивчення української традиції групою захоплених «білим співом», проводити культурні заходи, спрямовані до всіх зацікавлених. Тому й кожного вечора відбувалися різні події, на які міг приїхати кожен. За програму супровідних заходів відповідав у великій мірі співорганізатор «Меандрів», тобто Товариство друзів скансену в Козликах. Цікаво, що від деякого часу в Товаристві естафету переймає молоде покоління, яке по-своєму складає програму заходів, що проходять у музею.

– Ми приготували також інші заняття і говорили про речі, пов’язані з Підляшшям, які тут діються, – пояснює Катерина Воєвода з Товариства друзів скансену в Козликах. – Була лекція про бойовий гопак, а також відбувалися концерти і «Танці в клуні». Приїхав до нас ансамбль з Сувальщини і капела «Батарея» з Білостока. У цьому році ми також вирішили, що поїдемо до Пльосок (село, розташоване у кількох кілометрах від музею – прим. авт.), аби запросити жителів на наш концерт. Ми хотіли поїхати возом, але нам возак «згубився» по дорозі. У нас були кольорові стрічки, ми їх взяли в руки і йшли хороводом, співаючи пісні. Жителі Пльосок нас вчули і пішли з нами під сцену. Там ми співали і разом з ними танцювали.

Завершенням «Меадрів» був концерт, на якому виступили всі співочі групи. Була також презентація вивчених танців. Клуня, в якій співали учасники майстер-класів, не помістила всіх бажаючих послухати традиційних пісень. Учасники літньої школи показали себе як справжні професіонали, і, як говорили ведучі, мету вони досягли, бо за майже тиждень вдалося підготувати велику програму.

– Тиждень і майстер-класи два рази на день дали свої результати, – підсумувала останнього дня Людмила Вострікова.

– Надзвичайно активно і дуже швидко в нас все пішло, – додала Тетяна Сопілка.

Після концерту всі ще танцювали до пізнього часу під звуки капели «Батарея».

Дякуючи «Меандрам» на цілий тиждень музей українців Підляшшя у Козликах став місцем справжнього свята української культури. Ті, хто там був, напевне ще повернуться до скансену, бо місце тихе і спокійне, водночас дуже мальовниче, яке дає змогу близького контакту з природою. Ну, і звичайно, де як не на природі вчитися співати? Так, як наші предки, – голосно, щоб голос нісся до довколишніх сіл.

Поділитися: