Конкурс творів, написаних українськими говірками Підляшшя

Людмила Лабович ■ ПІДЛЯШШЯ ■ №41, 2023-10-15

Як Підляський науковий інститут організували ми перший Підляський літературний конкурс «Пішемо по-свойому». У минулому, 2022 році тривав процес збирання праць, а в цьому – розділили ми місця та нагороди. Окрім того, що включилася я в організацію заходу, то мала також приємність бути в журі – разом з такими визначними особами, як письменниця Наталка Бабина з Берестейщини, професорка Любов Фроляк та підляська поетеса Євгенія Жабінська. Отже, хочу поділитися певними рефлексіями відносно нашої ініціативи.

Перш за все, коли ми починали роботу над конкурсом, було велике побоювання – хто візьме в ньому участь? З одного боку, деяких відомих нам авторів, що писали українськими говірками Підляшшя, не було вже серед живих (Іван Киризюк, Василь Петручук, Степан Сидорук чи Василь Поскробко), а з іншого – ті, хто писав, часто були пов’язані з білоруським середовищем, і неймовірним здавалося, що візьмуть вони участь у конкурсі в межах проєкту під однозначною назвою «Промоція української мови та культури Підляшшя», адже для них «по-свойому» – це не українська говірка, а «мова підляських білорусів».

Збір робіт тривав понад рік. Остаточно виявилося, що на конкурс надійшло значно понад 50 творів від 20 авторів. Це був для нас, як організаторів, великий успіх – бо ж знайшлася немала група людей, які були зацікавлені у тому, щоб писати говіркою. На жаль, журі не змогло взяти до уваги праць п’ятьох авторів – хоч вони заслуговували на увагу, проте були написані або літературною мовою, або не підляською говіркою. 

Твори були дуже різноманітного характеру, зокрема – театральні п’єси, оповідання, поетична проза, публіцистичні тексти, спогади, легенди, пісні і навіть один роман. І що цікаво, це не поезія виявилася тим жанром, у якому автори проявили себе найкраще, хоча досі українська література Підляшшя асоціювалася саме з поезією. На увагу заслуговували, перш за все, драматичні та прозові твори, рівень яких був найвищим з-посеред усіх робіт. Це викликає велике здивування, зокрема, коли йдеться про театральні п’єси, бо ж досі ніхто ще в нас, на Підляшші, їх не писав.

У категорії «драма» рівноцінні перші нагороди отримали дві театральні п’єси. Одна – це «Бувало і нині» д-ра Миколи Рощенка, що показує три різні періоди з рідного автору містечка Кліщелі. Інша – драма «Тімошка» Олени Алексіюк, де зображено постать маловідомого земляка, народного художника з підляського Дубна, Тимофія Муська, якого звуть «Північним Никифором». Дебют вчительки-пенсіонерки захопив не лише членів журі, але й перших читачів. Відомо, що авторка роздобула вже кошти і в межах більшого проєкту планує показати свою драму на сцені.

На увагу заслуговували й прозові твори. Тут дві рівноцінні перші нагороди отримали – за цикли оповідань – Леокадія Саєвич та Юрій Плева.

Поетичні коротенькі оповідання пані Саєвич «Билі будні, билі свята, било…» не лише показують колишній світ підляського села, але й містять психологічно-філософські запитання про сенс життя, його минучість, зв’язок з предками і традицією. Це поетичні замальовки, з яких можна взяти дуже влучні афоризми, як-от «Покуоль живут наши мама і тато – при нас живе наша молодость».  

Прозові твори Юрія Плеви інші за характером. Вони спираються на розповіді чоловіків, які – зібравшись на сільській лавочці або й на «вечурках» – розказували історії селян, що хотіли жити по-іншому. В цих оповіданнях трагізм поєднаний з гумором та іронією. Нічого дивного, що окрім першого місця в категорії «проза» Юрія Плева отримав також відзнаку «За майстерність слова та тонкий гумор».

Коли йдеться про прозу, варто згадати твір Миколая Яновського «Льос так хотіев». Це міг бути перший підляський романтичний роман на зразок популярних свого часу книжечок видавництва «Harlequin». Шкода лише, що автор не завжди дотримувався говірки та переходив на польську мову. Приклад цього роману показує проблему, пов’язану з тим, як передати свої думки розмовною мовою. Набагато легше, коли автор описує минуле – тоді слів з говірки достатньо. Гірше, коли хочеться описати сучасний світ. Тоді важко не вживати полонізмів.

З точки зору майстерності використання говірки рівень робіт у конкурсі був доволі різним. З одного боку, були особи з певним досвідом, як-от Юрій Плева, з іншого – початківці, які мали проблеми з таким добиранням слів, щоби твір звучав «по-нашому».

Коли йдеться про поезію, то, чесно кажучи, важко було знайти справжні шедеври. Проте на увагу заслуговували нагороджені третім місцем вірші Славомира Кулика та вірш «Не говору по-свойому» Аґнєшки Данилюк. Молода вчителька з Більська-Підляського в дуже лаконічній формі передала досвід свого покоління. Коли не вмієш говорити своєю рідною мовою, то не говори, коли не хочеш признаватися, хто ти є, то не признавайся, пише авторка. Однак завжди на кінець виринає запитання – ким ти насправді є?

Агнєшка Данилюк була наймолодшою учасницею конкурсу. Вона вже з того покоління, яке найчастіше польськомовне, та навіть якщо ще знає свою рідну мову – то користується нею лише в селі зі старшими людьми. Це сумно, однак показує нашу підляську проблему – відходження батьків від вживання у контактах з дітьми рідної мови. Наслідком є те, що вже покоління 30-річних підляшан не користується говіркою.

Середній вік учасників конкурсу досконало показав ті підляські проблеми з говіркою. Серед авторів переважали все-таки представники старшого покоління, натомість зовсім забракло дітей і молоді. Щоправда дві молоді дівчини – Анастасія Грицько та Катерина Конахович – прислали на конкурс свої вірші, але вони були літературною мовою. Однак, щоб оцінити молоде покоління, журі вирішило нагородити дівчат поза конкурсом нагородою «Юному таланту за повагу до рідного слова». 

З огляду на старший вік підляських творців, серед літературних творів було багато спогадів про колишнє життя – тут на увагу заслуговували тексти Ніни Григорук та Валентини Ващук. Була й поезія у народному дусі від рукодільниці Зої Майстрович, а також цікава підляська легенда «Солдат і нечиста сила», написана одним із найстаріших учасників конкурсу Миколаєм Панфілюком.

Конкурс був відкритим до різних літературних форм. Тому серед поданих робіт знайшлися публіцистичні, як-от нагороджені другим місцем роздуми про мову та свою ідентичність журналістки Христини Костевич. Були й пісні, написані Марком Хмелевським, котрий як учасник різних колективів, зокрема фольк-рокових, виконував їх на сцені.

Цікаво, що в конкурсі взяли участь також люди, що не є носіями говірки: поетка Ірина Пивовар (Оринка) з Більська-Підляського, яка однак родом з Сілезії, та Аркадіуш Стосур з Кракова. Були й твори, надіслані з України, шкода, що не по-підляськи.

Перший конкурс вже за нами. Чи буде другий – невідомо. З одного боку, показав він «болячки» нашого україномовного Підляшшя, яке стає щораз менше україно-, а щораз більше польськомовним, зокрема в середовищі молоді, яка все-таки не наважилася писати «по-свойому». З другого боку, наша ініціатива доказала, що міняється ставлення до говірки. Виявилося, що вже не стидно не лише розмовляти, але й писати тою «простою» сільською мовою. Зростає також свідомість, що «по-свойому» – це не якась «помішана», «білоруська» мова, але говірка української мови. 

Кому цікаво ознайомитися з літературними творами нагороджених – читайте їх на сайті Підляського наукового інституту та на сторінках найближчих цьогорічних випусків двомісячника «Над Бугом і Нарвою».

Конкурс відбувся як одна із трьох подій публічного завдання «Промоція української мови та культури Підляшшя», що фінансується Національним інститутом свободи – Центром розвитку громадянського суспільства із коштів Урядової програми Фонд громадських ініціатив NOWEFIO на 2021-2030 роки. Це створило умови для його проведення Підляським науковим інститутом у партнерстві з Союзом українців Підляшшя.

Поділитися: