Aнна Руссу ■ РОЗМОВА ■ №37, 2023-09-17

27 серпня на Артпікніку в Кракові відбувся поетично-музичний перформанс «Українські пісні любові й ненависті» за участі Ірени Карпи, Любові Якимчук, Григорія Семенчука та Юрія Гуржи. Виступ є однією з частин більшого проєкту, який минулого року презентував Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал», аби розповісти іноземцям про війну в Україні. Іншою – став альбом «Ukrainian Songs of Love and Hate», доповнений медіаартом та англійськими субтитрами. Про роботу над піснями, їхню особливість, реакцію закордонної публіки та улюблені треки розповідає Оксана Щур, кураторка проєкту, літературна критикиня та публіцистка.

– Гострі, іронічні тексти сучасних поетів про різний досвід українців у цій війні та музика, під яку хочеться танцювати, – неочікуване поєднання. Як з’явився цей проєкт?

– Я працювала в команді Книжкового Арсеналу (щорічний міжнародний літературний фестиваль, що проходить на території Мистецького арсеналу у Києві – прим. авт.), й ми готували «Сезони культури. Велика Британія/Україна». Планувався великий проєкт. У ньому була літературна складова, зокрема партнерський проєкт Книжкового Арсеналу та Челтнемського літературного фестивалю – одного з найдавніших у Сполученому Королівстві. Але через відомі обставини українська частина в травні 2022-го в Києві відбутися не могла. Усі активності в жанрі кіно, театру й літератури перенесли на територію Британії. Уже там у співпраці з українськими культурними інституціями Британська рада й Український інститут готували програму.

У жовтні 2022 року відбувся День України на Челтнемському літературному фестивалі, протягом якого було проведено низку дискусій та презентацій. Ця програма мала завершуватися чимось яскравим, і ми вирішили, що потрібно зробити музично-поетичний перформанс. Раніше, восени 2021-го, відбулась прем’єра «Фокстротів» – музично-поетичного проєкту, присвяченого українському модернізму. Це концерт Юрія Гуржи й Сергія Жадана, що зараз існує, розвивається та продовжує своє життя. Організатори хотіли зробити щось у такому ж стилі на Челтнемському фестивалі. Українська та британська команди довірили мені як кураторці цю роботу. Від нас, напевно, очікували «Фокстроти 2»: це мало бути щось таке ж класичне, витончене, веселе, про поезію, що базувалося б на інших поетичних творах зі шкільної хрестоматії. 

– Чому врешті ви вирішили залучити сучасних поетів до створення текстів?

– Ми з Юрієм Гуржи, композитором проєкту, почали з класичної поезії. Але відчувалося, що треба шукати далі. Тоді ми подумали: якщо не працюють тексти, написані про І й ІІ Світову війну, якщо не виходить обіграти класику так, як ми з нею працювали до повномасштабного вторгнення, то потрібні нові вірші. Ми передивилися ту поезію, яка була написана у 2022 році, – тоді відбувався справжній бум. Однак і це не пасувало: вірш, навіть дуже хороший, не завжди може перетворитися на пісню. Так ми зрозуміли, що маємо запросити поетів, які створять тексти спеціально для нашого проєкту і, можливо, навіть самі їх виконають. Тоді звернулися до Люби Якимчук, української поетки, відомої своєю збіркою «Абрикоси Донбасу», перекладеною англійською мовою, зокрема є американське видання (польською мовою збірку видано у перекладі Анети Камінської під назвою «Morele z Donbasu» – прим. авт.). На той час ще не було французького видання, але зараз уже вийшла книжка французькою. Також на початку 2024-го з’явиться аудіокнижка, яку начитає французька акторка Катрін Денев. У березні 2022-го Любов Якимчук їздила на церемонію вручення музичної нагороди «Ґреммі», вона перша у світі поетка, яка виступала на цій церемонії. Люба для нас написала пісні про «бавовну», про ракету, що летить на цивільне населення, про біженців, котрі втратили дім. Дуже гарно в неї виходило, й ці тексти взагалі не схожі на вірші, які вона зазвичай пише: ні ритмічно, ні за формою. Це щось абсолютно інше – дуже злі, іронічні тексти, декларативна поезія. 

Оскільки потрібен був ще один чоловічий голос, ми запросили Григорія Семенчука – поета, який відомий своїми перформансами, репом, проєктом «DrumТиАтр» з Юрієм Іздриком. Він теж створив тексти українською. Але чогось не вистачало – і тут я згадала про Ірену Карпу. Вона талановита письменниця, музикантка, дуже артистична на сцені, хороша перформерка. Ми працювали так, що поети писали тексти, а Юрій створював до них музику. Однак Ірена Карпа працює інакше. Їй потрібна готова музика, і під цю музику вона може створити текст. Саме Ірена написала англомовну пісню «I’m from Ukraine». Склався такий музичний квартет. До речі, у цьому проєкті від «Фокстротів» лишився голос Миколи Бажана. У нас був бонус-трек, який ми зробили для Празького книжкового ярмарку у 2022 році. Потім Юрій Гуржи дописав англомовну складову і цей трек про те, що «ніколи не буде Вкраїна рабою фашистських катів» («Never»), перекочував в «Українські пісні любові й ненависті». Ще в пісні «Москва горить» («I Have A Dream») є голос Володимира Сосюри. 

Альбом двомовний, бо готувався для британської аудиторії. Там, де є українські слова, подано субтитри англійською. Їх зробили Анна Пащенко й Олег Колесніков, котрі професійно займаються українським дубляжем. Вони перекладачі фільмів Тарантіно українською мовою, тобто в них є ще відчуття гумору англійською. Це не буквальні субтитри, а теж свого роду поезія. 

– В альбому ще й чудове візуальне оформлення.

– Візуальне оформлення виконала Гриця Ерде, талановита львівська дизайнерка, яка зараз живе й працює в Берліні. Арт – невіддільна частина самого концепту. Це мультидисциплінарний проєкт саме завдяки тому, що зробила Гриця.

Щодо музики можу сказати, в чому секрет: чим «Фокстроти» та «Українські пісні любові й ненависті» відрізняються від інших літературно-музичних проєктів, яких в Україні десятки. Юрій Гуржи – професійний музикант і композитор. Тож література та поезія тут не закривають собою фон, а опиняються на одному місці з музикою. Ідеться не просто про читання віршів під музичний супровід – це справді пісні. І саме тому їх не набридає слухати. Це повноцінний музичний продукт. Раніше з українською літературою такого майже не робили.

– Якою була реакція британської публіки?

– Проєкт був ризикований, бо йдеться про соціальну, політично ангажовану поезію. Ми створили українські пісні любові та ненависті без перебільшень – зліше й пристрасніше, ніж очікувалося. Я переживала, як зреагує аудиторія іноземців. Бо українці таке щиро вітають, а тут все-таки експортний продукт. Однак у Британії наші пісні сприйняли, увесь зал іноземців танцював, ми відчували підтримку. Це була підтримка нашої культури також. Нам вдалося сказати те, що відчуваємо, вдалося не бути жертвами й не лише оплакувати своїх полеглих, свою країну й ситуацію, в якій опинилися, ми ще могли іронізувати над усім, що відбувається. Нам не просто вдалося це висловити, а нас почули. 

– Як ваш перформанс зустріли в інших містах Європи? 

– У нас був концерт на відкритті фестивалю «Asphalt» у Дюссельдорфі цього року. З їхнього боку це був безперечно політичний жест, тому що в Німеччині не прийнято так говорити про російську агресію, про росіян. Для Німеччини це дуже радикально. Однак наш проєкт – це мистецтво, а митців не можна цензурувати. Якщо ти митець, у тебе є багато свободи, набагато більше, ніж у політиків. Користуючись цим, ми робили цей виступ. Там були українці: з діаспори й новоприбулі. Там були німці. Німцям було трохи важкувато, бо не всі вони знають англійську, але сподобалось. Це ж та історія, де музика говорить. І не обов’язково розуміти текст на 100% для того, щоб тобі сподобалося. Був драйв, енергетика, була атмосфера. На цей концерт виходили короткі рецензії в німецьких ЗМІ, де теж ішлося про те, що мистецтво зображає події в інший спосіб, ніж, наприклад, інтелектуальна дискусія, працює на іншу аудиторію. 

Концерт у Кракові – це було ще інакше. Була підтримка іншого типу. У Кракові теж усе пройшло успішно, але передбачувано успішно. Ми знали, що Польща любить Україну і що глядачам сподобається. Коли ми дивимося на статистику переглядів на стрімінгових платформах, то там багато України, Польщі, Німеччини, є Британія. Нас слухають також у США. У нас дійсно інтернаціональна аудиторія. 

Знаю, наприклад, що студенти вивчають тексти з проєкту в межах курсу сучасної української літератури на кафедрах україністики, особливо закордонних, тому що він 50 на 50 українською й англійською мовами. Це сучасна українська поезія про війну. Загалом вдала концепція, на мій погляд, вона спрацьовує вдало. 

– Чи міг би такий проєкт бути реалізований зараз, коли за кордоном уже не так гостро реагують на війну в Україні?

– Він звучав би інакше. На другому році повномасштабного вторгнення, напевно, пишуться тексти в інший спосіб. Я не думаю, що менш емоційні, але там би були інші фокуси. 

Загалом на Заході інтерес до України залишається, але проєкти інакші – стабільніші. Уже немає гострого кризового реагування. Я думаю, що ми б наш задум утілили. Може, не писали б за два-три місяці, тому що тоді в нас був жорсткий дедлайн. Юра за два місяці написав альбом. Не просто написав, а був зроблений увесь продакшн, було створене відео. Люба, Гриць, Ірена й він сам створили тексти. Це дуже швидко. Зазвичай альбом – це пів року чи рік інтенсивної роботи. 

– Який трек твій улюблений?

– Я знаю, який трек про мене. Коли була робота над цим альбомом, я дуже переживала свою ситуацію вимушеної еміграції, і Люба Якимчук для мене написала пісню «Dim Dim». Але найулюбленіший – перший трек, про втрату дому («Losing Our Home»). Його якось менше цитують. Це про мій внутрішній стан. Мені здається, що Григорію Семенчуку в співпраці з Юрієм Гуржи вдалося створити дуже проникливий текст. Коли когось втрачаю, а зараз це стається дуже часто, слухаю цей трек. А коли мені треба надихнутися, слухаю трек «I’m from Ukraine». Там зухвала Карпа каже, що я з України – і ми ніколи не програємо. 

Альбом «Ukrainian Songs of Love and Hate» можна послухати на ютуб-каналі «Мистецького арсеналу».

Поділитися: