Анна Руссу ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №2, 2024-01-14

«Люксембург, Люксембург» – трагікомедія. Режисер і сценарист – Антоніо Лукіч. У головних ролях: Раміл Насіров та Аміл Насіров. Виробництво: Україна, 2022. Тривалість: 110 хв.

«Люксембург, Люксембург» – другий повнометражний фільм Антоніо Лукіча, у якому режисер знову звертається до теми непростих взаємин батьків і дітей. Однак якщо в першій роботі «Мої думки тихі» ідеться про стосунки з матір’ю, то в другій – головні герої вирушають до Люксембурга на зустріч із давно зниклим батьком. 

Вдалий дебют режисера привернув широку увагу глядачів до нової стрічки. Під час показу у Варшаві, що відбувався в межах кінофестивалю Ukraina! 8 Festiwal Filmowy, зал був повний. Схоже, і цього разу Антоніо Лукіч не розчарував своїх прихильників, адже його робота отримала приз глядацьких симпатій фестивалю. Раніше «Люксембург, Люксембург» здобув нагороду за найкращу режисуру на 20-му Міжнародному фестивалі в Монте-Карло. Також фільм став переможцем української Національної премії кінокритиків «Кіноколо» в номінації “Найкраща режисура та сценарій”, а Аміла Насірова за головну роль у стрічці було обрано найкращим актором.

«Люксембург, Люксембург» і «Мої думки тихі» становлять дилогію, перетинаючись на рівні образів і тем. Сепарація від батьків, самотня старість, еміграція – цікаво спостерігати, як у своїй новій роботі режисер осмислює ті самі питання, моделюючи зовсім інші ситуації. Як і попереднього разу, в основу нового фільму покладено історію самого Атоніо Лукіча. Подібно до головних героїв, він отримав телефонний дзвінок про те, що його батько помирає, та вирушив за кордон, щоб попрощатися. Свої переживання режисер відтворив у образах двох братів-близнюків – Колі й Васі. Їх талановито зіграли Аміл та Раміл Насірови, учасники харківського хіп-хоп гурту «Курган & Agregat». За словами Антоніо Лукіча, ці два персонажі віддзеркалюють його роздвоєні почуття щодо батька: один брат дуже хоче зустрітися з татом, а інший вважає, що від нього треба триматися якнайдалі, бо нічого хорошого це не принесе. 

Критики переважно високо оцінюють нову роботу режисера. Йому вдалося майстерно розкрити тему дітей, які змушені були рости без батька, та знайти для цього цікаві символи й деталі, правдиво змалювати життя провінційного міста, створити впізнавані образи, смішні небанальні жарти. Помітним елементом фільму є мовлення головних героїв. Позаяк візитівкою гурту «Курган & Agregat» є суржик, брати Насірови принесли цю особливість до фільму. Творці кінострічки переймалися, як суржик, котрий зазвичай оцінюють негативно, сприймуть глядачі. Проте тут він видається вмотивованим. Суржик створює комічний ефект. Стає додатковою характеристикою персонажів і реальності, що їх оточує, бо мова, як відомо, – дім нашого буття. Однак варто було б глибше пропрацювати мовні портрети інших героїв, які поряд із Колею та Васею часом виглядають неприродно. Наприклад, від колишнього кримінального авторитета 90-х усе-таки очікуєш почути блатний жаргон. 

Режисер у багатьох інтерв’ю пропонує розглядати подорож братів до батька як пошук Бога. Проте це не єдиний біблійний мотив, присутній у фільмі. Цю родинну драму рецензенти справедливо називають переосмисленням відомої старозавітної легенди про двох братів. Перший брат Коля, на якому зосереджена наша увага, – водій маршрутки, торгує наркотиками, позбавлений емпатії до інших. Його необдумані, емоційні вчинки небезпечні для нього самого та оточення. Хоча варто віддати належне, що з усіх персонажів лише він виглядає правдивим у своїх почуттях, а слова любові до брата в Прощену неділю видаються дуже щирими порівняно з награною поведінкою інших членів родини. Для Колі брат є частиною втраченого батька, яка досі присутня в його житті.

На противагу Колі другого близнюка Васю бачимо чесним, порядним. Він обирає професію поліціянта та прагне досягнути в ній найвищих результатів, намагаючись довести, що став не таким, як батько, колишній кримінальний авторитет. Виникає спокуса говорити про злого й доброго брата. Проте, коли придивитися уважніше, здається, що не все так однозначно. Вася пливе за течією, йому бракує власного голосу, внутрішньої сили, щоб відстоювати себе. Він дуже хоче подобатися, але попри всі старання його не цінують: мама, піклуючись про проблемного Колю, менш уважна до потреб другого сина, дружина постійно критикує, тесть принижує. Помітно, що Васю це пригнічує. Він злий на Колю, котрий не лише постійно завдає йому клопотів на роботі, але й завжди перебуває в центрі уваги. Для Васі брат-близнюк стає постійним нагадуванням про батька, що приніс так багато болю. Цих спогадів потрібно позбутися. 

Шлях до батька для близнюків стає пошуком себе. Коля, який думає, що подібний до тата, хоче знайти в ньому підтримку та виправдання своїм недолікам. Вася ж нарешті зустрінеться з тим, від кого постійно тікає. Для обох братів ця зустріч мала б стати розв’язанням усіх проблем, але їхні сподівання не здійснюються. Рефреном у фільмі звучать слова: «Ми не можемо позбутися спогадів минулого, але маємо навчитися жити з ними». Прийняття – це те, чим має завершитися подорож, з якої повернеться лише один брат. Саме він і знайде справжнього батька. Важливим видається зміна акцентів наприкінці фільму, коли замість Колі, від імені якого ведеться розповідь, на перший план виходить Вася. Тепер це його історія.

Можливо, когось суржик, нецензурна лексика, хамство Колі (чого насправді забагато) дратуватимуть. Проте навряд чи цей дуже особистий фільм про самотність, розвіяні ілюзії, болісне прийняття та непросту дійсність залишить глядача байдужим. 

Поділитися: