Анна Глинська ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №25, 2019-06-23

Обертин – селище міського типу в Івано-Франківській області. Воно має цікаву і багату історію, відомe битвою 22 серпня 1531 року між військами польського короля Сигізмунда І Старого і молдавського князя Петра IV Рареша. Обертин, як і вся Східна Галичина, до ІІ Світової війни був багатонаціональним. Тоді у селищі проживало близько п’яти тисяч мешканців: поляки, українці та євреї. Але зміна влади вплинула на кількість та етнічний склад населення. Німці масово вбивали євреїв, а радянська влада виселяла поляків. Після війни у селищі проживало близько трьох тисяч осіб. Дотепер в Обертині живуть свідки цих трагічних подій.

Можливість поспілкуватися з ними привернула увагу осередка «Пам’ять і майбутнє», і в 2018 році вийшла книга «Обертин – оповіді про життя містечка». Це двомовне видання містить спогади мешканців про життя в часи польської колонізації, німецької окупації та приходу радянської влади у післявоєнний період. Особливо цікавим у публікації є те, що автори представляють історію селища з 1918 року до кінця 1950-х років з перспективи трьох народів: українців, поляків, євреїв, адже часто у таких виданнях подається погляд лише однієї зі сторін.

Із книги ми дізнаємося, що мешканці селища представляли різні культури та релігію: поляки були римо-католиками, українці – греко-католиками, євреї – юдеями. У теперішньому Обертині від цієї багатокультурності залишилося небагато, тепер тут присутні лише греко-католицька та римо-католицька громади. Кожна історія, описана в книзі, допомагає побачити різні точки зору на одні й ті самі події. Це – оповіді про поїздки обертинців до Америки, Канади та Бельгії у пошуках кращої долі на шахтах, фабриках, у пекарнях і повернення на обертинські землі; а також розповіді про моторошні події ІІ Світової війни.

Дослідникам вдалося зібрати переважно спогади українців та поляків, що було нелегким завданням, адже багато з них опинилися у різних частинах світу. Через історичні обставини відтворити спогади євреїв було важче. Деякі їхні розповіді взято з архівів Ізраїлю або з уже виданих книг, як-от оповіді Маркуса Вільбаха, що до окупації 1942 року працював лікарем, а потім переховувався у польській родині. Зі спогадів дізнаємось, що під час німецької окупації в Обертині до євреїв ставилися по-різному: одні видавали їх німцям, інші – давали їжу і прихисток, хоча це було небезпечно. Євреї були змушені переховувалася по підвалах чи у лісі. Про це згадує і Соня Зорґер (тепер Кристина Кармі), яка проживає з сім’єю в Ізраїлі. Розповіді Соні вийшли друком у 2015 році в Польщі польською, англійською мовами та на івриті – у книзі під назвою «Предивні дороги провидіння у моєму житті». Соня – єдина єврейська дитина в Обертині, якій вдалося врятуватися. Вона розповідає, як вбили її сестер та дядька: «Сестрам (21 і 18 років) сказали роздягнутися догола, вони обнялися і плакали. Езю, яка стояла ближче до ката, куля вбила відразу, а Доня, прикрита сестрою, була лише поранена. Вона просила: «Не закопуйте мене, я жива!», однак її закопали в одній ямі з дядьком і молодшою сестрою Езею».

Історію порятунку Соні згадують Казімєра Русінська та Зузанна Ясніковська, яких переселили з селища під Вроцлав. Після війни все, що було пов’язано з євреями, зруйнували, у тому числі цвинтар; впорядковувати його почали лише тепер.

На долю українців та поляків теж випало багато страшних випробувань. Вони залишилися жити в Обертині з різних причин: хтось чекав на повернення чоловіків з війни, та з часом так і не виїхав, а в когось вціліло господарство і не було потреби переїжджати. Польські сім’ї в основному поїхали до Польщі, в Обертині залишилися вихідці із змішаних сімей або українські родини.

Окремої уваги заслуговують ілюстрації до оповідей: фото місцевості, листів, метрик, світлини з важливих сімейних подій, зустрічей із обертинцями, що повернулися, знімки споруд, що були повністю або частково зруйновані. Цікавим є також зображення римо-католицького костелу святих Апостолів Петра й Павла із 1918-1939 років (він був зруйнований, а на його місці збудували житлові будинки), або ж керамічної плитки – єдиного, що вціліло від найстарішої синагоги в Обертині (цей уламок зберігає сім’я Гриліцьких). У книзі опублікована також частина топографічної карти Королівства Галичини та Володимирії з 1779-1783 років, на якій позначено Обертин, та мапа Обертина до 1939 року, розміщена на внутрішній стороні обкладинки. Так читач може побачити, де знаходились об’єкти, про які йдеться у тексті, або ж що від них залишилось.

Книга «Обертин – оповіді про життя містечка» – це одна з небагатьох праць про містечко, яка показує одразу три погляди на минуле поляків, українців і євреїв, описуючи водночас загальні процеси у Східній Галичині. Читачеві може видатись, що місцями у публікації переважає польський погляд на події, але, попри це, книга має вагоме значення. Це дослідження дає підґрунтя для подальших дискусій у трикутнику польсько-українсько-єврейських відносин, де часто виникають суперечки щодо спільного минулого.

Пйотр Зубовський, Марцеліна Якімовіч (наукова ред.) «Обертин – оповіді про життя містечка», Вроцлав: осередок «Пам’ять і майбутнє», 2018, 510 ст.

Поділитися: