Юрій Гаврилюк ■ ПОДІЇ ■ 2019-07-21

У суботу, 13 липня, бриніла, інколи просто гриміла, музика, лунали співи, водилися хороводи, вінки розцвітали на дівочих головах та пливли за водою, хлопці – за вінками стрибали у воду, а потім – через вогнище. Так пополудні, ввечері та вночі крутилося-вертілося фольклорно-фолькове дійство «На Івана, на Купала», яке два десятиліття поспіль проходить на мальовничому відкритому просторі біля ґмінного села Дубичі.

Ці Дубичі звуться Церковними (бо неподалік є ще й Осочні). Коли в місцевій церкві у п’ятницю відсвяткували свято святих апостолів Петра й Павла, було зрозуміло, що наступного дня тисячі наших людей вирушать святкувати Купала – не шукаючи оголошень, не чекаючи на запрошення, адже на свято запрошені всі, кому цікаве все українське. А дату дійства в урочищі Бахмати, де річку Орлянку замінило мальовниче озерце, можна легко вирахувати самому, «на пальцях». Цей найбільш людний захід, організований Союзом українців Підляшшя та місцевою ґмінною самоуправою, завжди відбувається в першу суботу після святкових богослужінь, які завершують Петрів піст. Дата проведення свята може варіюватися з 13 по 19 липня, тому інколи збігається з «Лемківською ватрою» у Ждині. Що ж вдієш – у щоденному житті, як і в культурному, постійно доводиться робити вибір. Цього року підляшанам пощастило: хто хотів, перепочивши після купальських танців, без докорів сумління поїхав на «Ватру». Але продовжимо про свято Купала…

Діялося колись на Підляшші! Надходила найкоротша ніч року, і вже звечора сходилася молодь: розпалювали вогнище, водили хороводи, а коли в піснях звучали слова: «Купало! Купало! – боже ти наш!» – через жар скакали, щоб вогнем очиститися. Очищувалися й водою – у річці чи озерці, а інколи й дощ покропить. Так було протягом сторіч. З часом «язичницькі», отже народні (читаючи давні літописи, знайдемо там слово «язик» у значенні «народ») боги забулися, завмерли звичаї, не чути співів з-під солом’яної стріхи. Не зник, однак, потяг до краси. Тож сучасні підляшани, організовані в Союз українців, взялися відроджувати це найромантичніше свято предків. Хоча вже, звісно, не в сакральному, а в чисто естетичному вимірі. Приєдналися до цих зусиль і волиняни, зокрема рівненські. Саме там був Інститут культури (нині відділення Рівненського гуманітарного університету), з якого в 1989 році почав приїжджати фольклорний ансамбль «Горина», відтак туди поїхали вчитися дівчата, що зараз керують українськими ансамблями в Більську, Дуб’яжині й Черемсі. Першою була Еля Томчук, що разом з Андрієм Артем’юком працювала як художній керівник над організацією заходу. По суті, жоден великий український захід на Підляшші не обходиться без «горинян», зокрема, Юрія Ковальчука, Бориса Буня, який працює хореографом танцювальної групи ансамблю «Ранок» та невтомно курсує поміж місцем свого постійного проживання в Рівному та місцем свого, я б сказав, подвигу – у Більську.

Діялося нещодавно на Підляшші! Для більшості дівчат і хлопців, що зараз співають і танцюють на сцені, це вже праісторія, адже перше українське «Свято Купальської ночі» (такою була його початкова назва) відбулося 6 липня 1996 року. Подія, як і зараз, проходила на свіжому повітрі, але набагато скромніше – за участю лише місцевих сил, зокрема, щойно створених дитячих і молодіжних ансамблів з Більська («Ранок») та Черемхи (тоді ще без назви, а зараз – «Гілочка»). Перші два роки захід відбувався поблизу села Плески, над Нарвою – річкою, яку часто називають місцевою північною межею території, заселеної етнічними українцями. Насправді вона лише пливе через пограниччя, адже українськомовні села є також на північному її березі, а білоруськомовні – на південному). У 1998 році захід перенесено вглиб суходолу, на рекреаційні терени над водосховищем, влаштованим на притоці Нарви – річці Орлянці.

• 

• 

Діялося в суботу на Підляшші! Десь о четвертій пополудні на сцені вже видно рух, але це ще триває підготовка музичних колективів, щоб завчасно настроїти інструменти й потім, без технічних перерв, які так дратують слухачів, заграти гоже й голосно! Ліворуч від сцени вже розклалися продавці «Купальського ярмарку» – з України привезли вишиваний одяг на різні смаки та вік, а також народну або хоч подібну до неї кераміку. З Гайнівки, як завжди, приїхав зі своїми знаряддями коваль, який має навіть свій невеликий музейчик. З с. Курашево – місцеві господині, що встали вдосвіта й напекли смачненьких булочок – щоб матерію муки замінити на містерію смаку! Смачного продається завжди багато. Зокрема й м’ясного, адже без міцно соленого сала, полядвиць і шинки, гаряче вуджених ялівцем і заправлених часником, ніхто у святкові день та ніч не зможе обійтися! Були й татари з-за Білостоку, що протягом більш ніж п’ятисотрічного побутування на цих теренах поряд із тамтешніми білоруськими сусідами зжилися з ними настільки, що свою знакову та культову страву назвали «по-ліцвінськи» – пєракачеуніком (від перекачування тіста, між пластами якого вкладається сир, м’ясо або щось солодке, фруктове).

Народу спочатку не було багато. Можливо, тому що після полудня стало очевидно, що ранковий прогноз метеорологів про примхливу післяобідню погоду ось-ось збудеться, хоча зранку світило сонце. Можна було б пожартувати, що певну роль відіграла й велика червона машина дубицько-церковних пожежників, які взялася поливати під’їзну піщану дорогу – щоб не курилося. З небес на це, напевно, подивилися та вирішили приєднатися до діла: зашумів-закрутив вітер, нагнав чорних хмар та… полилося!

З одного боку, це по-купальськи: щоб водою очиститись, оновитися. Але з другого – як у такому мокрому лісі цвіт папороті шукати? Кажете, що була майже середина липня й папороть, якщо й цвіла, то вже перецвіла? Може й так, але коли молодий легінь із дівчиною, ще й залюблені, у ліс підуть, то вони свій цвіт папороті обов’язково знайдуть!

Почалося на Підляшші! Хоровод, що відкривав купальський захід, і перші танці й співи на сцені пройшли під дощем. Однак він досить швидко вщух, і глядачам, що почали напливати широким потоком, уже без парасоль можна було спостерігати за подіями на сцені. Узгір’я напроти сцени створює природний амфітеатр. Люди, які розташувалися там, не лише слухали, але й харчі з сумок виймали, гриль розпалювали, щоб у сімейному чи дружньому колі трохи від’їстися після пісних днів Петрівки – культурно, під музику.

Кілька фольклорних ансамблів із Підляшшя («Ранок» та «Гілочка») і Волині (зразковий дитячий фольклорний ансамбль «Соловеєчки» із с. Забороль та зразковий дитячий гурт традиційного поліського співу «Ранкова роса» з м. Рівне) йшли у хороводі, найдовше перебували на сцені, а коли вже настала ніч – показали мистецьку реконструкцію купальського обряду. На сцену виходили також лауреати конкурсу української пісні «З підляської криниці» – солісти й колективи, які тут мали набагато більше слухачів, ніж під час гала-концерту, що раніше відбувся у Більську. Виступали також спеціально запрошені гості з інших регіонів Польщі та України: музичні гурти «Горпина» (м. Ольштин), «Крамбабуля» (м. Познань – із лідером-засновником лемком і солісткою-підляшанкою, раніше учасницею «Ранку») і «Тарута» (м. Київ),662141730 які своїми «міцними нотами» дарують насолоду662141730 навіть музично не обдарованим662141730 людям та662141730 спонукають662141730 усіх присутніх 662141730 до танцю.

Слово взяли очільники структур, які долучилися до організації дійства, – війт ґміни Дубичі-Церковні Леон Малашевський та новообраний голова Союзу українців Підляшшя Мирослав Степанюк, політики – посли в Сеймі від Підляського воєводства, по одному представнику від урядової коаліції (Мечислав Башко) та опозиції (Роберт Тишкевич), керівник консульського відділу Посольства України Світлана Криса та співголова Спільної комісії уряду та національних і етнічних меншин Григорій Купріянович.

Першу, п’ятигодинну частину заходу завершив виступ «Горпини» й танок «Подоляночка» у виконанні «Ранку». Це була «розминка», яка дозволила всім, хто був зайнятий чи не поспішав, врешті доїхати на свято та відчути його смак.

А потім почалося кульмінаційне дійство – купальський обряд.

Ідуть дівчата в зелених вінках, хлопці в руках своїх міцних, хоч ще юнацьких, несуть зелений кущ та опудало – ймовірно Купалу, дещо осучасненого, в картатих штанцях. Після жартівливих співів опудало кидають до вогнища, а хлопці з кущем і кільканадцять дівчат ідуть прямо до води, щоб пустити з течією свої вінки. Частину виловлюють хлопці, інші далі гойдаються та самотужки шукають ворожби про дівочу долю. Угорі запалюють феєрверки, які, звісно, не дуже пов’язані з купальськими традиціями, та все ж людям цікаво. Незабаром у повітрі все згасло й стало тихо, а на землі ще продовжується дійство біля вогнища. Стрибають хлопці – захоплюючи дівчат своєю відвагою та силою!

Дія повертається на сцену, з якої до підстрибувань, уже танцювальних, спонукає «Крамбабуля», а потім і «Тарута». Дощик місцями знов накрапає, але в цей момент він уже не здається якоюсь великою прикрістю. Одні продовжують стояти біля сцени, інші втішаються принадами літньої ночі, хтось неквапно збирається додому.

Було на Підшяшші – минулося! «Мала нічка, Купалночка, дівчата не виспалися, ідуть за волами хлипаючи…». Ні, так було колись, бо нині після свята Купала дівчата й хлопці можуть виспатися, адже наступного дня – неділя.

Фото автора статті

Поділитися: