Анатолій Шорохов ■ ІСТОРІЯ ■ №35, 2022-08-28

В січні 1654 року у місті Переяславі сталася відома всім подія, внаслідок якої українці більш, як на триста років, потрапили у кабалу до московської деспотії. А «під завісу» цього ж року, в грудні, за 220 кілометрів від Переяслава – у Великих Сорочинцях на Полтавщині народилася людина, якій судилося стати останнім гетьманом Української козацької держави. Він перебував при владі всього шість років, але зробив  багато, і його правління, за словами історика Дмитра Дорошенка, було «коротким ясним променем на темному тлі українського життя після занепаду Мазепи». Данило Апостол – це останній, по–справжньому козацький, гетьман України. 

                                  Апостол – «воїн добрий…»

За своїм походженням він належав до еліти козацтва. Батько – полковник Миргородський Павло Апостол, від якого він успадкував цю виборну посаду і займав її з 1682 року (з перервою) більше сорока років. Брав участь в Азовському, Прутському і Перському походах, в Північній війні, в битві під Дербентом на Кавказі втратив око і отримав прізвисько «сліпий гетьман». Його помітив Іван Мазепа і охарактеризував так: «воїн добрий, з усіх полковників найдавніший… заслуговує на честь і любов від усіх полків». Він відстоював свою точку зору, міг бути впертим, норовистим: так, в 1705 році в битві під Варшавою залишив поле бою через гостру незгоду із московським командуванням.

                                      Між московією і Швецією

Данило Апостол, на відміну від  попередників, тісно пов’язаний зі «зрадником» Мазепою. Він показав себе більш активним, цілеспрямованим і вважав, що прийшов час для України обрати інший, європейський шлях розвитку. Є свідчення, що в 1707 році, під час наради гетьмана зі своїми однодумцями, Апостол заявив: «Очі всіх на тя уповають і не дай Боже на тебе смерть, а як зостанемось в такій неволі, той кури нас загребуть».  І  28 жовтня 1708 року, коли Іван Мазепа з частиною старшини і козаків перейшов на бік Карла ХІІ, миргородський полковник був з ним. Але недовго. Він не «ідеал»: побачивши, що більшість козацтва і населення України не підтримало невдалого союзника Швеції, Апостол негайно поміняв орієнтацію. Вже 21 листопада  покинув Мазепу і опинився у своїх Сорочинцях. Звідки направився до Івана Скоропадського і пояснив тому, що «помилково» опинився серед «мазепинців». Пйотр оцінив такий вчинок Апостола, повернув йому  «втрачені» маєтності і додав ще й нові. В подальшому, під час воєнних дій, українці билися з українцями – одні з них були за московію, інші за Швецію. Сам Апостол показав себе, як найвірніший слуга Пйотра: він взяв у полон навіть власного зятя Андрія Горленка. Пізніше, за участь у воєнних кампаніях московії, полковник Миргородський отримав оздоблений діамантами портрет Пйотра І.

                           «Не тільки на возі…»

Однак,  життя – перемінливе; те, що вчора здавалося непорушним, може раптово захитатися під ногами. Апостол, незважаючи на свою, здавалось би, «вірну службу» московії, залишався в душі «автономістом» чи, вірогідно, прихильником повної незалежності України. Тому, коли Пйотр восени 1723 року кинув гетьмана Полуботка, як чергового «зрадника», до Петропавлівської фортеці, то одноокий полковник, разом з іншими представниками козацької старшини, підтримав в’язня. Він ініціював так звані «Коломацькі чолобитні», в яких обстоювалися права України і відразу ж сам опинився в одній із камер фортеці. Справдилося народне прислів’я, що той, «хто в дорозі» (а життя, це довга дорога!) побуває не тільки «на возі», а й «під возом». 

                         Зміна ситуації: початок  гетьманування

Полуботок помер у фортеці, Апостола ж врятувала несподівана смерть московського сатрапа і прихід до влади його дружини Катерини І. 27 травня 1726 року він виїхав в Україну. Завдяки підтримці всесильного фаворита  Алєксандра Меншикова (не безкоштовній, ясна річ), Апостола вже ніхто не чіпав. Більше того, він наблизив одного зі своїх синів Петра, який був добре освічений і знав іноземні мови, до особи «світлішого князя». Склалася надзвичайно благоприємна для України ситуація: Пйотра І вже не було, а у травні 1727 року престол зайняв його 11-річний онук Пйотр ІІ. Останній державними справами не цікавився, а його оточення було зайняте внутрішнім суперництвом і розкраданням державних коштів. 1 (12) жовтня 1727 року у Глухові майже 73-річний Данило Апостол був нарешті, з дозволу Санкт-Петербурга,  обраний гетьманом. Він звернувся до імператора із чолобитною, в якій прохав розширити автономію козацької держави. Пйотр ІІ в своїх «Рєшительних пунктах» дозволив обмежену автономію, але залишив Україну під наглядом імперських урядовців. 

                                       Зміни в Україні

Данило Апостол скористався послабленням контролю із боку імперії і провів деякі адміністративні і соціально-економічні реформи. Перш за все, добився відновлення права гетьмана на призначення Генеральної військової канцелярії та полковників. Зменшив кількість росіян у власній канцелярії, заборонив їм купувати землі в Україні та повернув з-під влади генерал-губернатора під гетьманське управління Київ. Добився  повернення запорожців, які втекли з України: вони отримали можливість заснувати Нову Січ на річці Підпільній. Натомість, новий гетьман обмежив кількість російських полків на терені України – до шести. В перші ж роки гетьманування було проведено «Генеральне слідство про маєтності» і повернуто в державну власність безпідставно захоплені землі. Було здійснено реформування фінансової та судової системи, а також відстоювались інтереси українського купецтва та підприємців. Вже в перший рік перебування при владі Апостол провів з ними нараду і поставив питання про скасування імперією ембарго (заборони) на експорт українських товарів – зерна, воску, меду, шкіри та ін. В 1731-1733  роках, для захисту українських земель, була збудована оборонна лінія від Орелі (притоки Дніпра) до Сіверського Донця (протяжністю 285 км).

                                          Останні роки життя…

Сивочолий гетьман, незважаючи на те, що був сліпим, добре бачив становище, в якому опинилася Україна. А, знаючи московитів, напевно не будував ілюзій і відносно її майбутнього. В Сорочинцях, де жив останні роки, побудував Свято-Преображенську церкву, де й заповів себе поховати. Мав велику родину (дев’ятеро дітей – із них троє синів), але не виділявся  зажерливістю до грошей і майна, як деякі його попередники. За три роки до смерті отримав один із найвищих орденів імперії  – Алєксандра Невського. За рік – інсульт, частковий параліч, хоча обов’язки гетьмана виконував до останнього. Помер 15 січня 1734 року на вісімдесятому році життя. Наступних виборів гетьмана вже не було. Доба козацького гетьманства скінчилась. В Україну прийшов час колоніальних реалій.

Поділитися: