Анна Вінницька ■ ЗГАДКА ■ №18-19, 2023-05-07

Юліан Павліще був громадським діячем, співзасновником Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ) у Колобжезі та його довголітнім головою. Очолював місцеву управу гуртка УСКТ в 1973 – 1991 роках, а після виникнення Об’єднання українців у Польщі керував гуртком ОУП у цьому ж місті протягом 1991 – 1993 років. Помер Юліан Павліще 29 березня цього року та похований у Видмінах, де спочивають інші члени його родини. Разом з ним на наших очах відходить покоління свідків горезвісної акції «Вісла». 

Юліан Павліще народився 1930 року в селі Затиле, що розташоване за чотирнадцять кілометрів від Рави-Руської та двадцять від Сокаля. У селі мешкали переважно українці – лише дві родини були поляками. Дід з боку мами, Михайло Путко, був господарем, як діяч товариства «Просвіта» опікувався читальнею. Писав хроніку села, а на стінах столярні записував найважливіші події. Був людиною начитаною й користувався в селі авторитетом. Його дружина Катерина народилася в Любичі-Королівській та походить з дому Головко – в її родини було кілька вчителів. Теремко, дід з боку батька, родом з села Павлище, яке вочевидь заснували прадіди покійного Юліана – село лежить усього за вісім кілометрів від Затиля. Це були українські родини, свідомі своєї національної приналежності, що відбилося на житті батьків Юліана Павліще, а згодом і його.

«26 червня 1947 року наше село оточило Військо Польське. Сказали нам зібрати речі та їхати до Белжца. Ми не знали, куди нас везуть і чому. Я ще повернувся з вокзалу до хати взяти яблук на дорогу. На вокзалі панував уже режим: не можна було розмовляти із сусідами, почались арешти, а люди зникали. Двадцять родин, виселених під час акції «Вісла» з Затиля, поселено у восьми селах у ґмінах Журавєц на Жулавах. Вісім осіб було арештовано, троє з них за підозрою у співпраці з УПА спершу перебувало в ельблонзькій, а згодом у люблінській в’язниці. До в’язниці потрапив також мій вуйко Йосиф Путко», – згадує Юліан Павліще у книжці «Kołobrzeżanie».

Узимку 1947 року місцевий вчитель, родом з Волиня, намовив хлопця піти до сільськогосподарської тризимової школи в Ґронові. У ній Юліан навчався дві зими до 1949 року, а згодом продовжив навчання у сільськогосподарському ліцеї в Полонінах біля Толькміцька та в Новому Ставі. У 1953 році найкраще склав випускні іспити (як przewodnik nauki i pracy), що дало йому право вступити до вищої школи без екзаменів. З листопада 1954 року був студентом Вищої сільськогосподарської школи в Ольштині, яку закінчив 1958 року, здобувши спеціальність сільськогосподарського інженера.

У 1956 році в Ольштині було засновано УСКТ. Юліан Павліще долучився до його діяльності та був обраний до Воєводської управи УСКТ. Через два роки професор економіки сільськогосподарства Борис Грицик порадив Йосипу шукати роботу в іншому воєводстві, попередивши, що місцева влада спостерігає за ним. На той час Юліан Павліще вже був одружений. Зі своєю дружиною Іванкою, з дому Типа, яку було виселено з сусіднього села Верхрата, він познайомився під час практики в Слупську. Тоді вона вчилася на останньому році медицини в Познані. Одружилися на Різдво 1958 року, мали двох синів. Юліан Павліще зв’язав своє життя зі Слупськом, а згодом – з Колобжеґом, де отримав помешкання. У Слупську став членом управи гуртка УСКТ, а згодом у Колобжезі разом з іншими активістами заснував міський гурток УСКТ. Варто зазначити, що під час акції «Вісла» до околиць Колобжеґу було переселено мешканців дванадцяти сіл з п’яти повітів тогочасного Ряшівського воєводства: Перемишля, Ярослава, Сяніка, Ліська та Кросна. Станцією пересадки українців було Карліно.

«Гурток УСКТ у місті засновано 1973 року, коли знайшлось семеро відважних людей, – саме така кількість була потрібна, щоб зареєструвати товариство. Відтоді почався час відновлення та переломлення страху, люди поступово переставали приховувати свою національну ідентичність. В околицях теж було засновано три гуртки, організовано концерти, свята Маланки, а в місті почали виступати українські ансамблі. У вісімдесяті роки ми організували курси з історії України та української літератури, розповсюджували книжки, а також тижневик “Наше слово”. Проводили зустрічі з письменниками та науковцями як з Польщі, так і України», – розповідає у вищезгаданій книжці Юліан Павліще. 

Поділитися: