Юлія Камінська ■ ІСТОРІЯ ■ №28, 2023-07-16

Життєвий шлях цієї неординарної людини сповнений складних і драматичних подій, що відбувалися у різні епохи: дві світові війни, розпад Австро-Угорської імперії, трагедія Західноукраїнської Народної Республіки, жахіття доби сталінізму, перші промені хрущовської відлиги. Його голос звучав крізь буревії та шторми історичних реалій, його муза витримала усі жернова політичної машини, але не замовкла. Петро Сильвестрович Карманський понад 50 років життя віддав літературі, писав переважно поетичні твори, робив переклади, брав безпосередню учfсть у політичному та громадському житті на переломних етапах української історії XX століття. Унікальність його творчої біографії в тому, що він працював практично в усіх історико-літературних контекстах, через які проходило українське суспільство. Петро Карманський був одним із фундаторів новітнього художнього напряму – модернізму, лідером товариства «Молода Муза». 

Народився Петро Карманський 29 травня 1878 року у містечку Чесанів Любешівського повіту (тоді Австро-Угорщина, нині – Польща) в родині ремісника-заробітчанина. Попри фінансову скруту в сім’ї, батьки все ж таки спромоглися дати синові гідну освіту. В сім’ї було шестеро дітей, до того ж старший син Іван вже навчався у гімназії. А тепер вчителі чесанівської школи наполегливо радили віддати в науку їхнього найкращого учня – Петра. 12-річний Петро Карманський успішно склав вступні іспити до гімназії у Перемишлі з правом безкоштовного навчання протягом першого року. Перемишль на той час був одним з головних культурно-національних українських осередків Галичини. Юнак невдовзі залишився круглим сиротою, але мужньо витримав драматичні виклики долі та знайшов розраду й порятунок у поезії. Саме в гімназії його помітили як талановитого поета-початківця, що не раз рятувало від відрахування через несплату за навчання. Під час навчання Карманський видав свою першу поетичну збірку «З теки самоубийця», за драматично-ліричним стилем схожу на збірку Франка «Зів’яле листя». У цей же час він готується до вступу у Львівський університет на філософський факультет, а оскільки коштів на навчання не було, йде працювати до кредитно-страхового товариства «Дністер», яке матеріально підтримувало бідних студентів. 

Петро Карманський активно розширює коло свого спілкування – знайомиться з Іваном Франком, Василем Стефаником, Лесем Мартовичем. Під час навчання Петро жив разом з італійськими робітниками, які будували міст через Сян у Перемишлі. Його захоплювали їхні строкаті оповіді про Італію, тож молодий романтик загорівся ідеєю неодмінно побачити цю казкову країну та почути її мелодійну мову. Провчившись рік у Львівському університеті на філософському факультеті, поет-початківець вирушає в одну зі своїх численних мандрівок світом – до Італії. 1900 року він вступив до української католицької колегії в Римі, де навчали богослов’ю. Важко було призвичаїтись волелюбному і запальному юнаку до суворого, майже монастирського життя, з обмеженнями й заборонами. Але водночас Італія мала широкий вплив на становлення світоглядних орієнтирів, а також суспільно-політичних та поетичних. Сам поет пізніше так оцінював римський період свого життя: «Хоча умови навчання були суворими, а побут – аскетичним, та за втрату свободи, за муки життя в келії, за повну ізоляцію платила мені краса природи, мистецтво із славних галерей та музеїв, змога вести життя мрійника… Римська колегія зробила мене тим, ким я сьогодні признаний критикою». Але Петро Карманський вирішив припинити студії в колегії, він повернувся до Львова і відновив навчання на філософському факультеті. 

Закінчивши університетські студії, Петро Карманський став одним із організаторів нової літературної течії «Молода Муза», що виникла у Львові 1907 року під впливом нових літературних європейських течій – «Молода Бельгія», «Молода Франція», «Молода Австрія», «Молода Польща». Вплив відбувався переважно через краківське літературне оточення, де у цей час навчалися й жили Василь Стефаник, Богдан Лепкий, Остап Луцький. Саме тоді формувався новий стиль літературного мислення, а відтак сприйняття реальності наповнювалось романтизмом, іноді гротеском, які змінювались настроями самотності, смутку, навіть трагізму. Ідеї західноєвропейського символізму спостерігалися в Галичини й раніше. Отже, «Молода Муза» виникла як ланка загальноєвропейського руху за оновлення літератури, як взірець пошуків нових художніх форм. Власне, вона була радше клубом, гуртком митців, що, як пізніше іронічно висловився Михайло Рудницький, нагадувало подружжя, що постійно сперечається, але жити одне без одного не може. 

Становлення поетичного голосу

Вже у перших своїх збірках Карманський постає оригінальним поетом, з власним творчим звучанням та інтонуванням. Франко в рецензіях на його поезію, зокрема на збірку «Ой люлі, смутку!», високо оцінював майстерність молодого поета, окресливши це як «високий тон і пафос, що нагадує церковні гімни, релігійний запал – релігійний не в значенні якої-небудь вузької конфесійності, але тим, що автор поневолі кожде явище, кожду життєву загадку підносить на той високий рівень, де щезають буденні дрібниці та відкриваються основні проблеми людського духу й людської етики, контрасти й конфлікти добра і зла, права й обов’язку».

Наступні збірки Карманського «Блудні вогні» (1907) та «Пливем по морі тьми» (1909) є знаковими поетичними збірками, які автор знову наповнює настроями задуми, самотності, смутку й болю. Власне, літературна критика того часу справедливо зауважила, що Петро Карманський та Олександр Олесь (збірка «З журбою радість обнялась») найкраще репрезентували молоду поезію України початку XX ст. Можемо сміливо стверджувати, що згадані книжки були певним викликом смакам суспільства, яке дбало насамперед про вжитково-патріотичне читання художніх творів. Щирий порив молодих не зрозуміли. Книжок їхніх не купували. Насувався фінансовий крах, а відтак і творча криза «Молодої Музи». Деякі молодомузівці переорієнтувалися на суспільно-громадську тематику (Богдан Лепкий, Василь Пачовський). Паралельно з образом болю та смутку поет створює певний чуттєвий символ. Критик Микола Євшан зазначав: «Карманський пише про те, що тепер, у даний момент говорить його душа». Відкривається новий напрямок у поезії, орієнтований на соціальну та політичну сатиру. Поети й письменники з тривогою нарікали на «задушливу атмосферу» серед інтелігенції. 

Поетові-романтику хотілося творити, щоб розширити ідеологічні горизонти суспільства. Карманський як викладач українознавства бував на учительських курсах у Херсоні – бачив там неоціненні приховані резерви розвитку української справи. Ось як пізніше він згадував про це: «У цьому цілком змосковщеному місті я наочно бачив, яка могутня сила дрімає в ідеї українства, що доволі було попрацювати два-три роки, і душа українська, яку присипляли пропагандою, заборонами, тюрмами й Сибіром, розбудилася і заговорила так голосно, як цього бажав і сподівався великий Шевченко».

Еміграція і повернення в Україну

Після розпаду «Молодої Музи» поет вирушив у чергову мандрівку світом, аби позбутися депресивного стану душі. На березі Адріатичного моря (у Ловрані) переживав він свою поетичну кризу. Повернувшись до України, займався здебільшого перекладами. У Чернівцях вийшов його переклад книги австрійського письменника Грільпарцера «Хвилі моря і любови», також він зробив лібретто опери «Кармен». 

1910 року Петро Карманський одружився зі Здиславою Савчек. У подружжя народилося двоє дітей, які, на жаль, померли у ранньому віці. Тепер вже родинна трагедія глибоко травмувала душу поета. 1913 року Петро Карманський поїхав до Канади – вчителювати. 

Після його повернення додому вибухнула Перша світова війна. Царські війська зайняли Галичину, яку росія завжди сприймала як джерело українства. Тож українську мову було заборонено у школах, закрито українські часописи, товариства, книгарні, українську інтелігенцію заарештовували й висилали до Сибіру. У 1915 році Карманський опиняється у Відні, потім працює у таборах українських військовополонених в Німеччині. Він стає одним із діячів Західноукраїнської Народної Республіки, згодом переїздить на східну Україну, виконує дипломатичні місії Української Народної Республіки за кордоном, зокрема їде до Бразилії збирати кошти для ЗУНР. З 1922 до 1931 року живе за океаном, переважно у Бразилії, де займається громадською роботою, українською пресою, редагує газету «Український хлібороб», опікується шкільництвом. Зокрема, він організував першу в Бразилії середню українську школу, в якій, крім українців, навчалися поляки, німці, бразильці. Навчання велося українською та португальською мовами, вчителем та директором був сам поет. Працюючи за кордоном, Петро Карманський здійснив перехід на іншу поетичну мову, зокрема збірка «Al Fresco» має стилістику, раніше непритаманну поетові – тут звучать ноти політичної сатири. Книга побудована на принципі протиставлення народного горя, жахів війни та ситого й марнотратного життя політичних діячів. На жаль, ця картинка є промовистою копією певних подій сучасності, автор унаочнює життя «діячів», які в ресторанах і на вічах керують бойовими діями і мріють після перемоги про «масні директорські посади».  

У 1940 році Карманського прийняли до Спілки письменників України, незабаром у Києві вийшла збірка його поезій «До сонця» (1941), яку редагував і вступне слово до якої написав Максим Рильський. 

Прикінцеві сторінки життя

Повоєнні роки були нелегкими в житті поета. У газетах і журналах іноді з’являлися його вірші, а 1952 року вийшла збірка «На ясній дорозі», але кожен, хто читав ці твори, розумів, що це не поезія Петра Карманського. Силуваний оптимізм, декларативність, вимучений пафос, відгук на дати революційного календаря – прикмети, характерні, зрештою, не тільки для нього, а й майже для всіх поетів періоду сталінського беззаконня та масових репресій. Активна участь у видавничому процесі післявоєнного Львова, на жаль, закінчилася виключенням зі Спілки письменників у 1947 році як «запеклого буржуазного націоналіста».

І ще один несподівано неприємний поворот долі очікував Петра Карманського: поява книги «Ватикан – натхненник мракобісся і світової реакції». На початку 1950-х років журналісти львівських газет та журналу «Радянський Львів» дістали вказівку опублікувати серію викривальних статей колишніх авторитетних націоналістів. Серед інших вибір пав і на Петра Карманського (під час обшуку у нього на квартирі знайшли роман «антисоветского содержания» Пантелеймона Куліша «Чорна рада»). Прикріплені до Карманського московські та львівські журналісти, що спеціалізувалися на виконанні політичних замовлень, сфабрикували книгу, підписавши її його іменем. Письменник не писав і не міг написати такого антирелігійного пасквіля. Племінник Петра Карманського Степан Ярема свідчив: «Звичайно, можна 74-річному поетові закинути, що не протестував, але в ті сталінські часи для цього потрібна була неабияка мужність, а прогресуюча хвороба, що прикувала його до ліжка, тривале цькування та злидні зламали його: він став до всього байдужий».

Помер поет 16 квітня 1956 року. Похорон у Львові на Личаківському цвинтарі був непримітний, притишений. Так закінчилося драматичне життя українця модерних європейських поглядів, вільного від заскорузлих радянських комплексів, невгамовного лірика-романтика, пілігрима, дипломата, патріота.

Поділитися: