Григорій Сподарик ■ АНАЛІТИКА ■ №33, 2023-08-20

Від якогось часу в польсько-українських відносинах з’явилася напруга, яку видно в критичних висловлюваннях політиків та взаємних викликах послів обох держав. Це помітна зміна після спалаху солідарності між державами, спричиненої російською агресією в Україні. Політичні оглядачі переконані, що це результат боротьби за голоси перед парламентськими виборами в Польщі, які відбудуться в середині жовтня. Основний привід загострення – продаж і транзит українського збіжжя. Проблема засвідчує також, що антиукраїнська карта надалі залишається надійним виборчим інструментом впливу для політиків над Віслою.

Для кращого розуміння проблеми варто відтворити хронологію подій. Відлік напруги можна почати з травня, коли Польща заборонила продаж української аграрної продукції, що відбулося без погодження з Європейською комісією, яка після погодилася, що до травня, а потім до вересня заборона буде зберігатися на користь Польщі й чотирьох сусідніх з Україною держав. Ті зі свого боку почали вказувати на доцільність збереження заборони до кінця року, а Польща заявила, що не відкриє свого ринку навіть, якщо Єврокомісія стоятиме на протилежній позиції. На це відреагував український прем’єр-міністр Денис Шмигаль, говорячи про «недружній і популістський крок» та закликаючи до забезпечення безперешкодного експорту українського збіжжя. Це викликало відому реакцію Марціна Пшидача, керівника офісу з питань міжнародної політики в адміністрації президента Анджея Дуди. Службовець сказав, що Україна отримала справді велику підтримку від польської держави та їй «варто було б почати цінувати роль, яку Польща відіграла для України протягом останніх місяців і років». Таких слів українська сторона не залишила без реакції й викликала до свого Міністерства закордонних справ польського посла Бартоша Ціхоцького. Там він почув, що заяви про нібито невдячність українців не відповідають дійсності та є неприйнятними. В офіційному комюніке українське відомство наголошувало: «Українсько-польська дружба є набагато глибшою за політичну доцільність. Політика не має ставити під сумнів взаєморозуміння та міцність відносин наших народів». Після кроку українського зовнішнього відомства аналогічний виконало польське, викликавши до себе українського посла Василя Зварича. Загасити емоції намагався президент Володимир Зеленський. У зв’язку з обміном дипломатичних «ввічливостей» він зауважив, що «Україна надзвичайно цінує історичну підтримку Польщі» і «не дозволить жодним політичним миттєвостям» зіпсувати стосунки між двома народами.

Проте емоційний потяг, зокрема в Польщі, уже вирушив. Політичні оглядачі відзначають, що «зелене світло» у липні засвітив очільник керівної партії «Право і справедливість» («ПіС») Ярослав Качинський. На одному з пікніків, де влада розповідала про чергові субсидії для суспільства, він заявив, що Україні треба бажати перемоги, але й у відносинах із нею слід твердо відстоювати польські інтереси, зокрема захищати фермерів. «Ми допомагаємо, але це не відбувається за принципом, коли один лише дає, а другий тільки бере», – сказав Ярослав Качинський. 

За цими нотами проспівала вже й решта політиків керівної партії в Польщі. Сумнозвісний міністр освіти Пшемислав Чарнек заговорив про відсутність на рівні українських політиків засудження Степана Бандери як «людиновбивці». Колишня прем’єр-міністерка Беата Шидло заговорила про «несправедливе ставлення до Польщі». Нинішній прем’єр-міністр Матеуш Моравецький назвав помилкою рішення українського МЗС і сказав, що «інтерес жодної іншої держави ніколи не стоятиме вище інтересів Речі Посполитої». На цьому фоні в публічному просторі різко відрізнявся голос колишнього міністра закордонних справ Польщі Яцека Чепутовича. Представлений вище курс офіційної Варшави він назвав «політикою гієн і шакалів». Про ситуацію навколо України й польську реакцію він сказав, зокрема, в ефірі Polsat News: «Держава стікає кров’ю, а Польща в цей час вимагає рахунки». У подібному дусі заговорила й частина українських політиків. 

Цю ситуацію широко прокоментували політичні оглядачі. Зокрема, польський публіцист Міхал Потоцький в інтерв’ю для українського агентства «УНІАН» відзначив, що ситуація свідчить про велику незрілість політичних еліт в обох державах. «Треба більше приділяти часу роботі, менше – соцмережам та ЗМІ», – рекомендував політикам публіцист. Одночасно він наголошував на тому, що українцям та полякам бракує вміння нормально говорити й знаходити компроміси там, де вони потрібні. За його словами, це стосується як кризи зі збіжжям, так й історичних проблем. Нагадав, що справа Волині та ексгумації, з одного боку, і нищення українських пам’ятників, з іншого, – не вирішені до нині. «Тобто, усі знають, які в нас позиції, але ми не вміємо якимось чином між собою про це говорити та знаходити компроміси», – відзначив Міхал Потоцький. Він теж назвав суть актуального загострення, на що вказують й інші експерти. Ідеться про найближчі парламентські вибори в Польщі. На них керівна партія «ПіС» практично «боротиметься за своє виживання». Крім очевидного конкурента –  проєвропейської опозиції, влада має ще одного – крайньо радикальну й націоналістичну партію «Конфедерація», яка в рейтингах має вже третє місце, й цілком можливо, що, маючи «золоту акцію», буде вирішувати, хто творитиме майбутню правлячу коаліцію. Саме тому «ПіС» робить із себе захисників польських фермерів та показує спільним з «Конфедерацією» потенційним виборцям свою більш жорстку політику щодо України.

Вплинули тут і суспільні настрої в Польщі. Різні дослідження показують, що поляки стають щораз менше відкритим до українців. Якщо фермери побоюються дешевшого українського збіжжя, то в опитуваннях молоді польки говорять про загрозу з боку українок не лише на робочому ринку, але й матримоніальному. Інакше кажучи, це страх перед тим, що зі «шлюбного ринку» зникатимуть потенційні чоловіки.

Варто також пам’ятати, що парламентські вибори лише відкривають цей марафон – потім будуть вибори самоврядні, президентські та до Європейського парламенту. Отже, поле для реальних чи надуманих проблем щодо України та українців значно розширюється.

До того ж загально відомо, що нинішня політика й медіапростір без емоцій та суперечливостей майже не обходяться. У цьому контексті ще однією проблемою у відносинах з Україною може бути те, що багато представників влади, які відповідають, зокрема, за контакти з офіційним Києвом, стартуватимуть у найближчих виборах. Вони теж розуміють, що саме потрібно дати електоратові. А електорат нині десь там, у повітовому містечку, обурений тим, що молоді українці залишили сміття в громадському транспорті, та пише про цю проблему до локальної газети. Під текстом із його обуренням, звичайно, розливається антиукраїнський хейт. Це погано, що молоді українці насмітили. Але чи дійсно до них ніхто не забруднював міських автобусів, не розбивав пляшок на вулиці чи не нищив комунальне майно? 

Ситуацію між Польщею та Україною оцінила й професорка Оля Гнатюк. Для видання «OKO.press» вона прокоментувала, зокрема, думку представників польської влади про те, що Польща не підтримуватиме членства України в ЄС, якщо українська держава не «розрахується» з проблемою Волині. Оля Гнатюк ствердила, що тиск на однобічне засудження історичних питань не є чимось новим для влади, і це повернення до того, що було до російської агресії в Україні. Професорка пригадала колишні слова Ярослава Качинського, який говорив, що Україна «до Європи з Бандерою не увійде». «Тоді й зараз – це шантаж. Однак у моральному плані ситуації значно відрізняються. Я переконана, що береться це з фальшивого почуття безпеки й неправильного розуміння польського державного інтересу», – сказала Оля Гнатюк. Науковиця пояснила також, що в польському суспільстві завжди існувало несприйняття українців, і воно не взялося лише протягом цього року. Те, що змінила агресія росії, – це навпаки несподіване зростання симпатії поляків до українців. Коментуючи питання складного історичного минулого, науковиця зауважила, що в Україні є більше понад сто місць, які вшановують пам’ять польських жертв. «Проблемою у відносинах не є ексгумації, але маніпулювання пам’яттю. З ушануванням жертв це не має нічого спільного», – підкреслила Оля Гнатюк.

Нюанси польсько-українського загострення окреслив і популярний український публіцист Віталій Портніков. У розмові з польським виданням «Rzeczpospolita» він підкреслив, що головне очікування з української сторони – це згода Польщі на відкриття кордонів для української продукції. Він зауважив також, що аргументи про захист польських фермерів не переконують Київ. «Якщо Польща говорить, що хоче нашої європейської інтеграції, то чому не хоче, щоб українські аграрії продавали свою продукцію на польському ринку? Цікаво, як це буде функціонувати, коли ми вже будемо членом ЄС», – запитав публіцист. На його думку, польська влада захищає свої передвиборчі інтереси, а повинна думати про майбутнє відносин обох держав. «Ми думали, що вони зараз дуже добрі, а виходить, що Польща готова нас підтримувати настільки, наскільки ми в змозі зупиняти росію», – підсумував Віталій Портніков.  

На щастя, з обох боків кордону не забракло в цей складний час й голосів про потребу загасити емоції та конфлікт, на який працює і якого постійно чекає москва. Натхнення, щоб іти в напрямі солідарності, можна пошукати, наприклад, у липневому зверненні Конференції єпископату Польщі у справах міграції, туризму та паломництва. Його підписант єпископ Кшиштоф Задарко закликає не використовувати тематику мігрантів та біженців у політичних іграх та розбурхуванні ксенофобії. «Прибуття воєнних біженців з України чи економічних мігрантів із різних регіонів світу, а також розв’язання гуманітарної кризи на польсько-білоруському кордоні, яка є смертельною пасткою для деяких приїжджих, котрі шукають гідного життя, є завданнями, що, безумовно, перебувають серед найважливіших й актуальних на цей момент», – відзначає єпископ Кшиштоф Задарко. Він підкреслює також, що багатий міграційний досвід Польщі та широка участь польського народу в допомозі біженцям від війни в Україні повинні схиляти поляків до популяризації ідеї мудрості, гостинності та солідарності, які є складовими християнської віри. 

Може, ці слова проб’ються до огорнутих виборчою гарячкою політків над Віслою, зокрема тих, які так сильно наголошують на релігійних цінностях. Вони, як показує їхнє звернення, на чільному місці ставлять солідарність, вразливість і людяність. Християнин мав би вміти поєднувати це все з державними інтересами.  

Поділитися: