Ірина Шевченко ■ ІНТЕРВ’Ю ■ №21, 2022-05-22

Понад десятиліття тому на вулицях Польщі почали з’являтися поштові скриньки з наліпками InPost. Спочатку це були поодинокі шафки, навколо яких точилися дискусії поміж перехожими. Ніхто, напевно, не розумів їхнього призначення. Зараз же вони приймають 36 відсотків усіх посилок на території Польщі. Попри вартість установки в 20 тисяч доларів, їхня кількість зросла до 11734 в Польщі, 1100 в Британії та кількох сотень в Італії. В січні Амстердамська фондова біржа оцінила вартість компанії в 9,7 мільярда доларів. Частку засновника оцінили в 1,1 мільярда доларів. Її власник – 45-річний Рафал Бжоска. В Україні підприємець – суперзірка. І посприяла цьому війна, а точніше – роль Бжоски в ній. Наприкінці квітня на телебаченні та у соціальних мережах прокотилася хвиля новин про бізнесмена. З Польщі до Харкова Бжоска з дружиною Оменою Менсах відправили 34 вагони гуманітарної допомоги. Це найбільший вантаж, що надіслали приватні особи, а не держава. 500 тонн гуманітарної допомоги назвали «Конвой польських сердець». До Харкова доправили найнеобхідніше: ліки, воду, спальні мішки, ковдри, рис, консерви, борошно та інше. 

– Ви пам’ятаєте ранок 24 лютого? Що в вашому житті змінив цей день? 

– Ніколи не забуду ранок 24 лютого. Інформація про те, що росія напала на Україну, була холодним душем, який миттєво змінив не лише мої, а й пріоритети багатьох колег по бізнесу. Треба бути людиною, позбавленою почуттів, щоб байдуже пройти повз таку ситуацію, сісти за письмовий стіл і нормально вести бізнес. Для мене було очевидно, що найвищим пріоритетом має бути підтримка людей, які зараз обороняють світ.

– Чому, на вашу думку, росія напала на Україну? Що вас найбільше шокувало за час війни?  

 – Приголомшило, що світ дозволив, аби у ХХI столітті відбувалися такі речі, як у Бучі чи в Ірпені. Незрозуміло, як у гонитві за наживою притупилася світова пильність щодо політики росії. Не збагну, як можна побачити цих мертвих немовлят чи обстріляні пологові будинки, а потім сісти за стіл – приготувати еспресо, відкоркувати пляшку хорошого вина і сказати «Все як завжди». Це ті речі, які після Другої світової війни мали залишитися лише жахливим спогадом і ніколи не повернутись. Та це відбувається просто за нашим кордоном, на кордоні Європейського Союзу – вчора, сьогодні, завтра, тут і зараз. Я б не зміг зараз сидіти і пасивно планувати подальше розсилання пакетів для посилок у Європі, забувши про Україну.

– Ви відвідували Україну? Якщо так, то які ваші враження? Чи маєте рідних, друзів чи колег з України?

– Мій друг-українець, з яким я нещодавно працював, зараз боронить свою державу. Він сказав мені, що намагається зробити захисний щит з капота старої автівки. Це божевілля, відчай, безпорадність, і це не можна ігнорувати. 

• Ваша цитата: «Україна воює за нас». Що це означає? На чому ґрунтується переконання, що путін продовжуватиме нападати, і наступною мішенню стане Польща?

– Останні тижні показали, що мрії про побудову «російського світу» навколо росії – це не просто погрози. Якщо світ не охолодить її імперіалістичні амбіції, то путін прагнутиме здійснити абсурдну мрію про повернення Радянського Союзу. Це також випробувальний момент і для нас, бо хоч Польща має складну історію, та один урок засвоїли добре: солідарність працює. Ми маємо підтримувати наших сусідів і братів, адже саме вони сьогодні протистоять ворожим загарбникам на передовій. А ворог не планує зупинятися на Україні. 

– Чому обраний напрям допомоги – це надання гуманітарної допомоги, а не, наприклад, перерахування коштів на озброєння бійців?

– Якщо хочеш допомогти, то маєш запитати себе – для чого я це роблю? І в заходах, які проводить InPost, і в тих, які я проводжу приватно зі своєю дружиною Оменою Менсах, ми зосереджуємось на наданні допомоги конкретним людям, які цього потребують. Треба пам’ятати, що під час війни найбільше страждають люди, і їм потрібна рука допомоги. Ми працюємо у двох сферах: з одного боку, відправляємо транспортні засоби та колони з гуманітарною допомогою до тих регіонів України, що потребують цього найбільше. Туди, куди майже не надходить допомога. Спочатку передавали вантажівками до Західної та Центральної України, а останнім часом користуємося залізничним перевезенням до Харкова. Моя дружина Омена Менсах також організовує допомогу з перспективою на майбутнє. Сьогодні в Польщі мешкає близько двох мільйонів українців, переважно жінки та діти. Oмена відкрила для них освітній центр у Варшаві.

– Чи траплялися якісь перешкоди для збору та доставки 34 вагонів гуманітарної допомоги?

– Оперативні питання не стали для нас викликом, оскільки InPost має ідеальне сполучення. Складним було забезпечити безпеку такого великого транспорту в райони, де наразі тривають військові дії. Тому ми обрали залізницю. Вирішили, що це найбезпечніший засіб пересування. Деталі проєкту тримали в секреті. Їх знала лише невелика група працівників. 

– Чи всі вагони було успішно доправлено до пункту призначення? Чому вирішили відправити саме до Харкова?

• Тоді харківський напрямок був одним з найнебезпечніших. Допомога надходила дуже рідко. Тому конвой гуманітарної допомоги, що дістався Харкова, виявився надзвичайно корисним. 
• Чому вантаж назвали «Конвоєм польських сердець»?
• Коли знайомі підприємці дізналися про мій задум надіслати гуманітарний вантаж до України, багато з них долучилися до допомоги. Власним коштом купували речі, які ми змогли додати до конвою. Це надзвичайно надихає. Проте найбільшою підтримкою та рушієм цього задуму стала моя дружина. Завдяки її відданості справі колона, яка досягла Харкова, набула таких чималих розмірів. 

Поділитися: